dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 17 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Безопасность Сторожові орли демократії

Сторожові орли демократії

Сторожові орли демократії

3 грудня в російському виданні «Московский комсомолец» з’явилася стаття під назвою «В чем достоинство Украины?» Пропоную увазі читача фрагмент «… украинец россиянину лучший друг, самый надежный и преданный. Просто он украинец, понимаете? Просто он чуть другой. Он живет ближе к Европе, в его венах течет кровь предков, практически не знавших рабства, но закаленных в европейских войнах». Стаття дає одну з численних інтерпретацій подій, котрі на даний момент відбуваються в Україні. Особлива вдячність автору за адекватне відображення дійсності, але ключовим є інше.

Звернемо увагу на останнє речення. Припустимо, під участю у війнах Європи автор має на увазі появу українських козаків у військових конфліктах 16-17 ст., учасниками яких були Річ Посполита, Франція, Турецька чи Німецька імперії. Проте запорожці – професійні воїни, а національно-визвольні змагання як під проводом Хмельницького, так і його «нащадків»: Грушевського, Винниченка, Петлюри чи Коновальця стали наслідком войовничості всього народу. Часто «європейські війни» відбувалися саме на нашій землі. Так чи інакше, тепер Україна – незалежна (при чому сталося це беззбройно) і демократична, а демократії, як відомо, не воюють. Проте, навіть такий устрій здатний і повинен за потреби «показувати зуби»: через армію та правоохоронні органи. Перша – призначена для зовнішньої політики, другі – для внутрішнього використання. Проведемо певну незриму аналогію: якщо демократія – влада народу, то правоохоронні органи в окремих демократіях – дають владу над народом, оскільки охороняють вони права не всіх громадян.

Розгін Євромайдану, спричинив справжнє збурення народної свідомості та масові політичні протести на всій території України, котрі стали першим проявом настільки значного пробудження народу за всі роки незалежності – за кількістю учасників та барикад. Скупчення значної кількості людей завжди є потенційно небезпечним: в залежності від поширення панічних настроїв, емоційного фону і, найголовніше, мети самого заходу. Одна ділова формула говорить, що на крик зриваються тільки психологічно нестійкі люди – сильні переконують у своїй правоті, не підвищуючи голосу. Дозволю собі іще одну аналогію: бунти, повстання, революції та інші прояви «кричущої» незгоди з політикою держави мають суттєве значення, проте мирні заходи, участь в яких беруть мільйони, здатні впливати на «психіку влади» іще сильніше. Можливо, саме тому влада так боїться подібних зібрань. На її щастя, «мирність» зібрання довести майже неможливо, а розігнати можна навіть влаштувавши певні рокіровки учасників: пікетувальник стає жертвою, спецпризначенець – мечем правосуддя, а провокатор – жертвою. Якось так.

Після бійні на Майдані, а події 30 листопада по-іншому і не називають, лозунг «міліція з народом» почав сприйматися із відверто питальними нотками. Внаслідок акцентування уваги на технічних виконавцях операції «Поганяй студента по Києву» ставлення до правоохоронних органів впритул наблизилось до ворожості. Ще в листопаді 2012 р. «пінкертон від політики» народний депутат Г. Москаль виступав із заявами про необхідність ліквідації «Беркуту» через його незаконність.

Посадовці МВС стверджують, що «Беркут» створений і діє на підставі Закону України «Про міліцію». Перевірити цю інформацію – простіше простого, здавалося б. В законі про міліцію немає жодного слова про «Беркут», натомість про спеціальні підрозділи міліції говорить ст. 7 –вони є. Проте і Конституція каже про свободу мирних зібрань. То чого у нас все таки більше: «беркутів» чи мирних зібрань?

5 грудня 1988 р. згідно з наказом МВС СРСР було створено загін міліції особливого призначення УВС Київського Міськвиконкому. Вже в 1992 р. підрозділи міліції швидкого реагування «Беркут» МВС України були створені у всіх обласних центрах України в м. Києві та Севастополі. На даним момент основним завданням підрозділу є забезпечення правопорядку під час проведення загальнодержавних резонансних громадсько-політичних, спортивно-видовищних, культурно-масових, релігійних заходів.

Все ж таки особливого «резонансу» набуло застосування сил підрозділу проти футбольних фанатів різного віку та статі, а також для розгону масових демонстрацій – найчастіше мирного характеру, але також без врахування вікового та статевого цензу. Майдан став останньою краплею.

5 грудня 2013 р. якраз на 25-річчя головної дійової особи бойових дій – спецпідрозділу «Беркут» – в українському парламенті було зареєстровано Проект Постанови № 3734 про заборону функціонування спецпідрозділу МВС України «Беркут». З-поміж іншого, суб’єкт законодавчої ініціативи В. Ар’єв пропонує: визнати злочинними дії спецпідрозділу відносно учасників мирної акції протесту та представників засобів масової інформації, а також рекомендувати Президенту України та Кабінету міністрів України негайно ухвалити рішення про заборону його функціонування та розформування.

Не можна не згадати про паралельну спробу врегулювання скандального нині питання стосовно проведення демонстрацій та мітингів: законопроект № 3733 про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо недопущення побиття громадян та забезпечення їх конституційного права на свободу мирних зібрань). До цього фарсу варто додати лише один науково-практичний коментар: якщо в Україні не існує спеціального закону про мирні зібрання, який би пояснював суть поняття та особливості його застосування, то зміни можна вносити хоч і в Статут ООН з однаковим результатом. Поки що ми орієнтуємось на Основний Закон, ст. 39 якого дає громадянам «право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування». Якщо вчитаємося в текст самого проекту (він займає цілу сторінку), то цілком прогнозовано виявимо, що мирні зібрання там тільки в назві, а пани Тягнибок та Яценюк пропонують внести зміни до Закону України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» (забезпечити до 1 лютого 2014 року скорочення загальної чисельності Міністерства внутрішніх справ України у зв’язку з повною ліквідацією та розформуванням спеціального підрозділу «Беркут») та до Закону «Про міліцію» (вилучення з тексту ст. 7 пунктів про спеціальну міліцію).

Розберемось. Закон «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» жодним чином не регулює діяльність «Беркуту», бо говорить про підрозділи судової міліції, місцевої міліції та внутрішніх військ – до жодного з цих формувань вище зазначений «проблемний» підрозділ не належить. Яким чином можна ввести зміни стосовно ліквідації до положень, котрі не говорять про наявність – незрозуміло.

Хочеться нагадати законотворцям одну приказку – дорога до пекла вимощена найкращими намірами. Звичайно, текст пояснювальної записки до проекту переконливо свідчить, що за кількістю правоохоронців Україна є суто поліцейською державою: на 100 тис. населення України припадає 786 працівників внутрішніх справ (у Болгарії – 442, Чехії – 405, Словенії – 386, Латвії – 370, Угорщині – 335, Польщі – 322, Франції – 369, Німеччині – 321). Проте вилучення положень про спеціальну міліцію із профільного закону може мати просто катастрофічні наслідки: так би мовити, не одним «Беркутом» багаті. У випадку прийняття законопроекту під одну гребінку потрапляють також інші підрозділи, котрі функціонують у структурі МВС: «Сокіл» (ліквідація озброєних злочинних угруповань та боротьба з тероризмом), «Грифон» (охорона судів та суддів), «Титан» (захист фізичних осіб, державної та приватної власності), «Скорпіон» (захист атомних об’єктів), «Омега» (боротьба з тероризмом), «Лаванда» (боротьба з незаконними злочинними угрупуваннями в гірській місцевості), «Скат» (бойові плавці і водолази), «Тінь» (розвідка і диверсійна робота) та інші представники «флори» та «фауни». Чи їх ми не чіпатимемо? Якось несерйозно.

Злочин має бути покарано. Вину має бути доведено. Два основних постулати справедливого правосуддя. В якості покарання в Україні колись застосовувалась смертна кара – до визнання її неконституційною у 1999 р. Ліквідація «Беркута» означатиме якраз «смертну кару» для цілого підрозділу, особовий склад якого занадто завзято виконував злочинний наказ. Не вперше, звичайно. Все ж, чи справедливо карати виконавців, не знайшовши замовників?