dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 25 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Безопасность Виклики в гуманітарній сфері України і національна пам'ять. Частина 2

Виклики в гуманітарній сфері України і національна пам'ять. Частина 2

Дмитро Вєдєнєєв

Боягузливі учні

Доводиться визнати, що ерозії історичної пам’яті та мислення під зовнішніми впливами сприяли укорінені соціально-психологічні риси частини інтелігенції. Ще у 1915 р. відомий київський богослов Василь Зеньківський вказав на риси, властиві і нині частині (за зухвалою самоназвою) «креативного класу»: «Знайомство з західною культурою, яка далеко пішла вперед, поступово віддало нас у полон до Заходу; ми усвідомили себе до такої міри відсталими, до такого ступеня незрілими, що, імовірно, залишалося одне – піти суцільно у роботу із засвоєння західної культури. Захід уявлявся нам джерелом світла й культури, і ми, як боягузливі учні, чекали від Заходу одкровення, чекали дива… Там йшло справжнє життя, там все було «справжнє». Все було цікаве й важливе, – а у нас нічого, нічого не було… Ще й донині збереглася риса нашої інтелігенції, що йде саме з цього часу – рабське боязгузтво перед думкою Європи, дитяче прагнення до того, аби нас вважали цілком дорослими, культурними людьми. Ми потрапили в полон до Заходу, тим більш важкий, що культура Заходу не стояла на місці, але й інтенсивно рухалася вперед. Ми бачили цей рух й неминуче хапалися за «останнє слово» його і усе ж таки не встигали…»

Вкотре підтверджувалася і думка видатного філософа-киянина Миколи Бердяєва: інтелігенції були властиві слабкий розвиток особистого стрижня, нелюбов до самостійної думки, громадянська безвідповідальність у суспільному житті: «Засвоєння західних ідей і вчень… було в більшості випадків догматичним. Те, що на Заході було науковою теорією, яка підлягала критиці, гіпотезою чи врешті-решт істиною відносною, частковою, що не претендувала на всезагальність, у російських інтелігентів перетворювалося на догматику, на щось на взірець релігійного одкровення».

Змушені звернути увагу і на руйнацію «професійного імунітету» та сумлінності частини українських істориків – досить згадати, що з 1992 р. і донині, наприклад, з незрозумілим ентузіазмом триває тиражування «наказу Берія та Жукова про виселення в Сибір всіх українців, які перебували під німецькою окупацією», хоча неодноразово експертне доведено фальшивість цього витвору нацистської спецпропропаганди (листівки).

Одним із напрямів розшарування поля національної пам’ятіяк консолідуючого громадянського чинника став вплив на гуманітарну сферу буття етнічних неукраїнських громад в Україні, провокування їх ментального відчуження, сепаратистських спрямувань тощо.

У східноєвропейських посткомуністичних країнах ідеологічний вакуум, що утворився після скасування офіційної ролі комуністичної ідеології, почав заповнюватися елементами історичного традиціоналізму, етнонаціоналізму, ксенофобії, територіального ревізіонізму тощо. У сфері історичної пам’яті проявилася суспільно-політична й суспільно-психологічна хвиля ностальгії за імперським минулим та втраченим статусом регіональних лідерів. За визначенням угорського філософа Й.Бібо, «виник такий психологічний настрій, якому притаманний стан істерії», діячі «національної науки перейшли до “наукового” обґрунтування історичного, а за відсутністю такого – доісторичного права нації на існування, її місії, яка виправдовує самостійне, суверенне національне буття, “наукових” аргументів в територіальних суперечностях... Така “наука” привчила національну еліту виходити не з реальної дійсності, а з вимог, які висуваються навколишньому світу».

Від «Культури без кордонів» до зламу територіального статус-кво

Для посилення довгострокового політичного впливу в Україні,  систематичної роботи із свідомістю етнічних громад своїх титульних народів в Україні, впливу на гуманітарну сферу їх буття, національну (історичну) свідомість використовуються:

- спеціалізовані державні органи сусідніх держав (як-от Департамент у справах румунів звідусіль, підпорядкований безпосередньо прем’єр-міністру Румунії, Міністерство виховання та досліджень Румунії;  Відомство у справах закордонних угорців при уряді Угорщини;Турецьке агентство зі співробітництва та розвитку при МЗС Туреччини тощо);

- можливості дипломатичних та консульських представництв (як-от «центрів Полонії» при представництвах Республіки Польща), їх спеціалізованих підрозділів, спеціальних служб, прихована діяльність з надання подвійного громадянства включаючи тактику прямого або завуальованого надання подвійного громадянства (оціночне – 30-50% румунів України мають паспорти Румунії; «картою поляка» можуть скористатися до 1 млн. громадян України; енергійно іде цей процес серед угорців Закарпаття тощо);

- можливості державних та недержавних інформаційних органів (так, інформаційний вплив на компактні етнічні громади Закарпаття ведуть понад 80 телерадіостанції Угорщини, Словаччини та Польщі);

- різноманітні програми, культурно-просвітні, релігійні та інші організації, фонди, які отримують часткове державне утримання (зокрема, фонди: польські – Фонд Баторія,  Фонд допомоги польським школам на Сході ім. Т.Гоневича;російські – «Москва-Крим», «Москва – Севастополь»; «Соціальна ініціатива»румунські «Культура без кордонів», Центр «Єудоксіу Хурмузакі»;  турецькі – Фонд досліджень тюркського світу, «Нурчилар», фонд «Азиз Махмуд Худаі Вакули», Турецький релігійний фонд, Фонд відродження кримськотатарської культури ім. С. Ізідінова; угорські – ім. Д. Йіеша, ім. Я.Апацаі Чере, «Pro Hungaris» тощо);

- активісти національно-культурних і етнічних громадсько-політичних об’єднань громадян України (зокрема – Асоціація болгарських національно-культурних товариств та організацій в Україні, «Товариство Кирила і Мефодія»; Союз поляків України, Федерація польських товариств в Україні; «Союз буковинських румунів», Християнсько-демократичний альянс  румунів в Україні, Союз румунських товариств «За європейську інтеграцію»; Карпатський культурний союз – Угорська політична партія, Угорський демократичний союз, Демократичний союз угорців України, Товариство угорської культури Закарпаття; словацька культурно-освітня організація «Матіца словенська»; Національний рух кримських татар, Кримськотатарська національна партія «Адалет», Ісламська партія Криму, Всекримська громадська організація «Ліга кримських репатріантів “Іраде”; Асоціація гагаузів Одеської області); русинські сепаратисти, які у жовтні 2008 р. на своєму Конгресі ухвалили «Акт проголошення русинської державності та утворення виконавчої влади в статусі автономної Республіки Підкарпатська Русь» (СБУ порушено за цими фактами кримінальну справу за ст. 110 КК України «Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України»);

- функціонери релігійних громад, місіонери, студенти, які навчаються у вищих навчальних закладах зарубіжних держав (так, лише у 1995–2004 рр. до Румунії виїхало на навчання тільки з Одеської області близько 600 випускників національних молдавських шкіл). При цьому добір громадян України до співпраці з НПО ведеться на конкурсній основі, із застосуванням тестування, прихованого психологічного вивчення, нейролінгвістичного програмування,  після чого їх навчають за кордоном формам і методам збору інформації, ідейно-психологічної обробки співгромадян тощо. Відповідно, за кордоном створюються осередки громадян України, котрі стають провідниками гуманітарного впливу іноземних держав: наприклад, у Румунії – Клуб бессарабських і буковинських студентів «Стефана ІІІ Великого»; Ліга румунських студентів та учнів з Бессарабії і Буковини; Клуб молодих румун з Бессарабії; Асоціація бессарабських та буковинських студентів тощо.;

- неурядові організації зарубіжних держав (НУО), які отримують державну підтримку та поширюють свій вплив й представництво на теренах України. При цьому добір громадян України до співпраці з НУО ведеться на конкурсній основі, із застосуванням тестування, прихованого психологічного вивчення, нейролінгвістичного програмування, після чого їх навчають за кордоном формам і методам ідейно-психологічного впливу на співгромадян.

До числа найбільш активних і потенційно загрозливих для гуманітарної безпеки України НУО аналітики відносять:

- в Болгарії: «Комітет 12 листопада», який ставить за мету створення на території Молдови та України гагаузько-болгарської держави;

- у Польщі: «Вспульнота Польська», яка створена 1990 р. за сприянням «Солідарності» та польського єпископату РКЦ, частково фінансується державою та координує діяльність низки інших НУО – «Товариства увічнювання пам’яті жертв ОУН», «Товариства шанувальників Львова та його східних окраїн», «Унії демократичної», «Волинської спільноти Армії Крайової», «Товариства кресов’яків» (на базі якого створено партію «Польське стронніцтво кресове» з ідеями повернення «втрачених» територій). Основною настановою їх пропагандистської і політичної діяльності є «відновлення історичної справедливості» шляхом повернення Польщі «східних кресів» – земель Західної і Правобережної України, а то і до Полтавщини включно (в Україні мешкає близько 220 тис. етнічних поляків, є компактні райони їх проживання у Хмельницькій, Житомирській, Львівські областях). Станом на 2003 р. в Україні були представлені 136 польські НУО, для координації роботи, яких  створили групу «Закордон»;

- в Росії: «Слов’янський собор», ЛДПР В.Жириновського, Партія слов’янської єдності, Союз радянських офіцерів, Всесоюзна комуністична партія більшовиків, «Руська єдність», «Пам’ять», «Чорна сотня», «Союз руського народу», «Інтернаціональна комуністична ліга» «Російське національне відродження»;

- в Румунії: «Міжнародна асоціація “За Бесарабію і Буковину”», «Лігу-16», «Герцаївський край», партії «Штефан Великий», «Янку Флодор», «Румунія», «Відродження», яким притаманні гасла відновлення «Великої Румунії»  в кордонах 1940 р., тобто зазіхання на Північну Буковину і Південну Бессарабію як території української держави (румунська громада в Україні нараховує до 135 тис. етнічних румунів, в окремих районах Чернівецької обл. їх частка в населенні перевищує 90%);

- в Угорщині: партія «За кращу Угорщину» («Йоббік»), «Схрещені стріли»;

- в Туреччині: «Євразійське товариство освіти, культури та дружби», Центр стратегічних досліджень «Євразія» Громада кримських татар Туреччини (в АР Крим мешкає щонайменш 260 тис. кримських татар, в Україні є великі громади і інших мусульманських народів).

І історик в полі воїн

Необхідно зауважити, що в ряді посткомуністичних держав зростає вплив націоналістичних організацій на політичний клімат країни. Так, в Угорщині націоналістична партія «За кращу Угорщину» («Йоббік») на  виборах навесні 2010 р. отримала в парламенті до 19% мандатів, провела трьох депутатів до Європарламенту. Вона ж сформувала «Угорську гвардію» – воєнізоване формування, яке використовує символіку та уніформу угорських нацистів («нілашистів») з партії «Схрещені стріли». Лідери «Йоббіка» та інших націонал-радикальних партій вважають справедливим повернення Угорщині «земель корони святого Іштвана», та принаймні частини Закарпаття із Унгваром (Ужгородом) та Мункачем (Мукачевим), відкидають «образливі для угорської нації» умови Тріанонського договору 1920 року. У програмі партії закріплені гасла «надання всім угорцям, що проживають на території України, другого громадянства», «ініціювання референдумів про приєднання етнічних земель до Угорщини» тощо  (станом на середину 2000-х рр. в Україні мешкало близько 160 тис. угорців, з яких до 150 тис. – у Закарпатті, причому почалася видача їм угорських паспортів попри протести Києва).

Враховуючи проаналізовані вище виклики та небезпеки національній пам’яті як важливій складовій гуманітарної сфери буття України, закономірним буде постановка питання про роль науковців-істориків та в цілому гуманітаріїв в обстоюванні. На нашу думку, одним із завдань цієї державотворчої місії істориків має стати вивчення згаданих ризиків, їх моніторинг, роз’яснення співгромадянам сутності й небезпеки деструктивних прийомів, які застосовуються для ерозії національної пам’яті українського народу.

Передовсім, йдеться про роз’яснення змісту провідних інформаційно-психологічних, етнополітичних методів та прийомів, котрі застосовуються для руйнації національної пам’яті, а саме:

- штучна ерозія позитивної, суспільно значущої для життєдіяльності народу  та держави пам’яті про минуле;

- вилучення або «перекодування» змістів та світоглядних основ, котрі спираються на колективну пам’ять про минуле;

- впровадження у масову свідомість чужорідних, політично загострених тлумачень історії, які ведуть до дезінтеграції державницької організації та суспільного буття народу;

- пряма фальсифікація (фабрикація) історико-документального  матеріалу, або приховування «небажаної» історико-документальної бази, інформації, застосування спекулятивних (маніпулятивних) прийомів інтерпретації фактичного матеріалу;

- наполеглива дискредитація («демонізація») історичної спадщини та традицій, ключових фігур історичного поступу нації;

- намагання довести до антагонізму світобачення в цілому та погляди на історію між різними поколіннями українського народу, що загрожує штучним перериванням цивілізаційної традиції та ерозією нації зсередини;

- створення відповідних структур, підготовка, виховання та заохочення «інтелектуального ударного загону» «війни з вітчизняною історією», з одночасними теоретико-методологічним роззброєнням та морально-психологічним спантеличенням гуманітарного професійного прошарку;

- прагнення до деінтелектуалізації, дераціоналізації масової свідомості як головної передумови «перекодування» національної пам’яті – важливої складової державно-політичної лояльності та національно-культурної (цивілізаційної) ідентичності українського народу;

- творення міфологізованих «місць пам’яті» (пам’ятників, меморіалів, інших як засобу некритичного укорінення запозичених трактувань минулого України (його спірних, болючих проблем) тощо.