dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 10 Декабря 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Безопасность Голос Росії або казка про втрачений час

Голос Росії або казка про втрачений час

Голос Росії або казка про втрачений час

Нещодавня звістка приголомшила своєю відвертістю і якоюсь гротескністю. Відтепер, з 30 березня 2009 року, державна радіомовна компанія «Голос Росії» буде віщати українською і грузинською мовами, а також розширить свою присутність в країнах Латинської Америки.

Видання «Комерсант-Україна» припускає, що зазначені кроки вживаються у руслі одного з минулорічних рішень Ради безпеки РФ щодо формування інформаційного простору у суміжних державах (відтак, такими тепер можна вважати Болівію та Венесуелу) та відповідатимуть сучасній зовнішньополітичній концепції Москви.

Символічно, що лише рік тому припинив віщання російською мовою легендарний «Голос Америки». Жартома можна припустити, що обидва Голоси мають єдине джерело фінансування.

Свого часу доволі жвавою була дискусія щодо того, наскільки „Голос Америки” та інші ворожі голоси вплинули на стійкість радянської системи та відіграли роль у її остаточному знищенні. Звичайно, неможливо вирахувати такий вплив у відсотках. Але, все-таки, питання віддачі від вкладених доларів не могло не зацікавити як платників податків по той бік залізної завіси, так і реципієнтів ідеологічної допомоги -  наших співвітчизників. От лише важко довести, що вирази «гласність» та «пєрєстройка» стали плодом рефлексій над повідомленнями «Голосу Америки», а не, припустимо, книжок Войновича або просто похмільного синдрому.

Якщо автору не зраджує пам’ять, така дискусія не приносила однозначної відповіді на порушене питання. Внесок західних „Голосів” і „Свобод” у розвал СРСР не слід перебільшувати (все ж таки, вони мали досить обмежену цільову аудиторію), але й не можна ігнорувати (саме „бродіння умів” в інтелігентських колах дало певний  ідеологічний поштовх для початку реформ, зміст яких виявився несумісним з життям радянської держави). Отже, можна припустити, що діяльність різнобарвних „голосів” не визначила, але пришвидшила загибель радянської імперії.

Слід однак визнати, що визначальним для визнання доцільності організації роботи альтернативних радіоканалів на території СРСР фактором була наявність „залізної завіси” та пов’язаної з нею системи тотального контролю над інформаційним простором. Фактично, така ситуація сама грала на руку західним ідеологічним диверсантам, оскільки в нашій країні існував дефіцит дійсно цікавої для громадян інформації. З цих міркувань редакторам західних голосів не треба було ламати голову над пошуком сенсацій – будь-яка більш-менш достовірна і оперативна інформація створювала ефект бомби для слухачів, що мали можливість дізнатись новини лише з „некрологічних” колонок „Правди” та подібних видань.

Помітно, що зі стрімким розвитком технологій, створити ідеальне інформаційне середовище у власних інтересах не вдається жодній державі. Сьогодні невичерпним джерелом альтернативної думки постає Інтернет. І що б там не казали про утиски свободи слова у самій Росії, окремі місцеві сайти критикують чинну владу надзвичайно гостро і можуть в цьому плані дати фору усім нашим опозиційним виданням. Інша справа, що за рівнем гумору, який, наприклад, демонструють наші Обком та ПДРС (для цілей цієї статті реклама зазначених сайтів є безкоштовною) Україна не поступається нікому!    

Що ж зможе запропонувати слухачам „Голос Росії” в українському інформаційному просторі, на якому і так без жодних перешкод діють усі російські телеканали, провідні друковані видання, радіостанції, розповсюджується, зрештою, актуальна російська література, найновіша продукція кіно?

Так і хочеться уявити, як грузинські опозиціонери, наприклад, Ніно Бурджанадзе вночі налаштовує радіоприймач на хвилю „Голосу Росії”, намагаючись взнати бодай крихту правди про події у власній державі. Так само тисячі молодих людей на Івано-Франківщині або Тернопіллі з подивом нарешті взнають про злочини „бандеровцев – фашистов” і, о диво, повірять у почуте, бо історична справедливість линутиме до них рідною мовою. В той же час, ганебні запроданці Саакашвілі і Ющенко особисто контролюватимуть роботу різноманітних „глушилок” аби лише приховати від народу одкровення московських пропагандистів.

Звичайно, це лише жарт. Вірогідно, ефір „Голосу Росії” матиме сучасний, дискусійний формат і намагатиметься привабити слухачів цікавими матеріалами. Проте, чомусь не залишає відчуття того, що на пусті розваги та задоволення культурних потреб україномовних росіян та аборигенів гроші російського бюджету витрачатися не будуть. Які ж основні послання братського „Голосу” має отримати вітчизняна аудиторія?

Можна здогадатися, що стратегічне спрямування роботи додаткового інформаційного джерела в арсеналі українсько-російського протистояння останніх років буде полягати у зміцненні так званого культурного російського середовища в Україні. Напевно Голос намагатиметься розставити зовнішньополітичні акценти згідно з баченням офіційної Москви, у потрібному руслі коментувати внутрішню ситуацію в Україні тощо.

Водночас, можливо редакторам Голосу не варто викидати шалені ресурси і марно втрачати час. Існує думка, що проблема українсько-російського взаєморозуміння полягає не стільки у відсутності об’єктивної інформації про реальні наміри обох сторін, скільки у принципових світоглядних розбіжностях щодо оптимальної моделі державного і суспільного розвитку. Обидві країни також з надзвичайною впертістю шукають єдину історичну правду і, навіть, як це не смішно звучить, справедливість, намагаючись знайти спільний знаменник в оцінці подій російсько-шведської війни XVIII століття, освоєння Сибіру (у тому числі методом концентрації безоплатної робочої сили в спеціальних таборах) та суперечливих і кривавих подій в Україні 40-50 років ХХ сторіччя.

Важливо відверто зізнатись самим собі – росіяни, і тим більше українці, не формують універсальних цінностей, вартих для пропагування у глобальному масштабі. Не критики опонентів, не тверезого аналізу реалій чи загроз бракує нам. Москва, а Київ і поготів не генерують ідеї цивілізаційного значення, здатні мобілізувати інші народи. Саме такою силою володіла комуністична ідеологія, з якою можна сміливо пов’язувати розквіт СРСР як найбільш «просунутої» форми Російської імперії. А зараз більшість ідей російської політики або вторинні (багатополярність, багатокультурність), або придатні виключно для внутрішнього застосування (особливе призначення Росії тощо).  

Хотів би принагідно згадати про ще один, на мій погляд, вартий уваги феномен російської інформаційної політики останніх років. З приходом до влади ВВП і Ко в Росії почали відверто пропагувати в широких верствах суспільства (!) цінності „реальної політики” (не єдиної, до речі, політологічної доктрини) у зовнішньому вимірі. Активно наповнюючи оточуючий Росію простір справжніми та міфічними негідниками, мерзотниками, лютими ворогами московської державності влада переслідувала благородну мету суспільної консолідації. Але чи можна запланувати заздалегідь подальшу поведінку такого собі покоління завзятих „макіавеллістів”? Світоглядна концепція радянських часів була більш позитивною, вона передбачала, що планета Земля населена не лише ворогами Радянського Союзу. Навпаки, робітники та злидні усіх країн були нашими братами! А що ж тепер? Матушку – Росію зраджують навіть підлі „хахли” та „гризуни”! Ефект такої, слід визнати, сміливої промивки мозків власного народу (якщо влада в інших державах – суцільні покидьки, то хто тоді рідні керманичі, які періодично цілуються і обнімаються з цими супостатами на різних міжнародних збіговиськах ?) ми побачимо через 5-10 років. Але вже зараз треба занотувати, що кляті американці та європейці розказують широкому загалу казочки з більш щасливим фіналом, ніж практикує пан Леонтьєв у своїй апокаліптичній версії „На добраніч, діти!”.   

Хотілося б, що україномовний „Голос Росії” став додатковим ланцюгом єднання між українцями і росіянами, а не жменькою пороху в справі подальшого ослаблення української держави. Росія безумовно має право голосу. Але в її ж інтересах не перекричати своїх сусідів, для чого, звичайно, є усі необхідні можливості, але й почути їх голос, для чого вже потрібні мудрість і щире бажання.