dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 23 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Безопасность Бий свій свого

Бий свій свого

Бий свій свого

В дитинстві часто виникало бажання розбити вікно вчителю, котрий поставив двійку, поскаржився батькам або зробив зауваження. Інколи вікно таки розліталось на друзки. Часто хотілось витоптати грядку сусідньому дядькові, який не дозволяв лазити за вишнями, абрикосами чи полуницями. І грядка таки нівечилась. Дитяча помста «страшна і безжальна», але її наслідки скороминучі: розбите вікно замінюється, витоптані полуниці знову відростають і піднімаються. Дитяча логіка проста: городина та скло не винні, винуваті вчитель та жадібний дядько, але заради виховання дорослих треба йти на жертви. Діти виростають, дитячі проблеми вже не здаються такими серйозними, але дехто таки не в змозі відмовитись від вже апробованого способу вирішення своїх питань. А коли в дитинство падають цілком дієздатні громадяни, тоді страждає не скло – гинуть інші люди. В свою чергу, важко по-іншому, аніж поверненням в дитинство, охарактеризувати дії окремих суб’єктів, котрі використовують в якості аргументу бомби. Щоправда, на відміну від мене, Кримінальний Кодекс України достеменно знає, яку характеристику надати подібним акціям, і це тероризм.

Я проти тероризму як явища. Ну не сприймаю методи боротьби, в результаті яких гинуть невинні люди. Проте, деяких терористів можна зрозуміти (Увага! Не виправдати, але зрозуміти) – в їх діях прослідковується хоч якась крихта логіки та присутня мотивація. Сомалійським піратам до бубна на кого нападати, їм аби отримати гроші. Вибухи в Іраку можна теоретично пояснити намаганням скинути напівокупаційний режим. Навіть теракти 11 вересня 2001 р в США піддаються хоч поверхневому, але логічному осмисленню: задача показати Штатам, що вони не всесильні, виконана. Звичайно, всі ці «обґрунтування» діють з величезною натяжкою, але навіть такі не підбираються в інших випадках. Наприклад, як пояснити недавні вибухи в Мінському метро? Яку вигоду здобули виконавці злочину, якщо не висунули жодних вимог і не надали пояснень? Не інакше, як заграло дитинство в голові. От тільки іграшками тут і не пахне.

Пригадаємо. Ввечері 11 квітня в мінському метро на станції «Жовтнева» стався вибух. Відразу загинули 12 осіб, більш як 200 постраждали. До ранку 15 квітня кількість жертв збільшилася до 13. Порушено кримінальну справу за ч.3 ст.289 (тероризм) КК Білорусі. А вже вдень 13 квітня президент країни Олександр Лукашенко заявив про розкриття теракту і затримання його виконавців: підозрюваних п’ятеро. Вимог терористи не ставили, але експерти схильні думати, що таким чином народилася нова форма політичного протесту в «останньому бастіоні диктату в Європі». Особисто для мене лишається незрозумілим, як можна «достукатись» до політика, підірвавши метро, яким він абсолютно не користується.

Про такі самі теракти вже говорять і в Україні. Погроза підірвати школу/вуз/маршрутку/тещу, не кажучи про справді закладену вибухівку, – вже теракт. Кримінальний кодекс України (ст. 258) визначає це явище як застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створюють небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

Вітчизняні терористи еволюціонують: колишні фальшиві виклики та муляжі бомб, замінились реальними і функціонуючими. Деякі з них навіть вибухають, як в одному з київських супермаркетів на початку весни. На щастя, досі ми обходились без жертв. Але мотивація все одно лишається загадкою? У січні макіївські терористи, хоч викуп вимагали. А тепер взагалі казна-що. Справжня бомба тим і відрізняється від муляжу, що здатна вибухнути. Питання: кому це потрібно? З’явились маніяки, котрим приносить душевну насолоду масове вбивство або просто паніка серед населення?

19 квітня замінували Національну медичну академію післядипломної освіти ім. П.Шупика на вул. Дорогожицька, 9 у Шевченківському районі столиці. Була проведена евакуація персоналу і студентів. Працівники установи (техробітниця та гардеробниця) знайшли коробку з проводами і двома шматками тротилу. Вирішивши не везти знахідку через все місто, пекельну машинку було знешкоджено в парку поблизу. Винуватців не знайдено, причини замінування невідомі. Протягом 2011 року вже було чимало випадків погроз підриву по всій Україні: лікарня у Львові, школа в Донецьку, контроль-пропускний пункт на україно-польському кордоні, тролейбус у Києві і ще, і ще, і ще. Причиною ставала або банальна помста комусь за щось, або ще банальніше бажання розважитись, або взагалі видимої причини не було. І той факт, що випадки таких «розваг» невпинно частішають, не може не наводити на роздуми. Важко навіть уявити, чого варто очікувати від людини, котра здатна не подібне безумство просто так, без жодної вигоди у вигляді матеріального прибутку, політичних чи етнічних вигод. Як можна запобігти злочину, якщо він скоюється без явного мотиву? Людина найбільше боїться невідомого, а найстрашніший ворог той, якого не можливо передбачити. Навіть серед професійних солдатів відсутність інформації про супротивника може посіяти паніку. Що говорити про мирне населення, яке змушене боятися повторення мінських вибухових сценаріїв у київському метро? А воно таки боїться, бо має очі та вуха.

У зв’язку із приїздом В. Путіна в київській підземці зросла кількість правоохоронців. Принаймні, так пояснює посилене патрулювання метрополітену прес-служба МВС. Візит російського прем’єра відбувся 12 квітня, але міліція залишилась «під землею» майже в такій самій кількості. Зрозуміло, що заходи безпеки зайвими не бувають. Таким чином, вибухи в Мінську знайшли відлуння в Києві…

Якщо 20 років тому теракти були невідомі слов’янським народам як такі, то тепер ситуація змінюється в гірший бік. З усіх пострадянських країн найбільше постраждала від злочинів такого типу Російська Федерація.

За останні 15 років в одній тільки Москві було здійснено більше 10 масштабних терористичних актів. У вересні 1999 року трьох російських містах сталося чотири вибухи в житлових будинках. Два з них – саме у Москві. 224 людини загинули, ушкодження отримали сотні. Винуватими визнали чеченських бойовиків: більшість підозрюваних згодом ліквідували у ході спецоперацій.

23 жовтня 2002 року терористи взяли у заручники понад 900 глядачів мюзиклу «Норд-Ост». Після 3 днів переговорів російський спецназ пішов на штурм концертного залу на Дубровці. Перед цим у приміщення закачали снодійний газ. Терористів знищили, проте від сильнодіючого засобу загинули і заручники: 129 – за офіційною інформацією, 174 – за свідченнями постраждалих. Спецслужби досі не розсекретили склад газу, яки використовували під час штурму.

Трошки більше року минуло від терактів у московському метро, коли у ранкову годину пік із різницею у півгодини пролунали два вибухи на станціях «Луб'янка» і « Парк культури». Обидві бомби у дію привели терористки-смертниці з Дагестану. 40 людей загинули, майже сотню поранено. Організатором вибухів став лідер організації «Емірат Кавказ» Доку Умаров. Він же взяв на себе відповідальність і за вибух в аеропорту «Домодєдово» 24 січня цього року. Тоді загинуло 36 людей і більше сотні отримали поранення. Помічаєте тенденцію? Всі вибухи та спричинені ними жертви стали відповіддю на «злочини російської влади на Кавказі». І здійснили їх представники іншої щодо росіян національності та віри.

Знову повертаємось до Мінська. Хто винуватці трагедії? Такі ж білоруси! Чеченці бажали помститись найбільшому зовнішньому ворогу і, «підігріті» основами ісламського фундаменталізму з його джихадом та шахідами, пішли на кардинальні кроки щодо його населення. Чим в такому разі керуються ті, хто вбиває СВОЇХ же співвітчизників? Якщо ворог – режим Лукашенка, то чому повинні страждати рядові білоруси, тобто інші жертви цього ж режиму? І знову запитань більше, ніж відповідей. Звичайно, для офіційного Мінська важко визнати, що теракт має політичне підґрунтя. Цим самим він дасть підтвердження тому, що ситуацією в країні незадоволена не лише «антинародна» опозиція.

Після вибухів в московському метро в минулому році президент міжнародної громадської організації «Міжнародна антитерористична єдність» О. Дічек підкреслив, що жодна країна в світі не може бути захищена від можливості терористичного акту. Проте, в різних державах такі злочини можуть носити різний характер. Наприклад в Україні, тероризм на 95% ґрунтується на кримінальній складові. Тобто, основним мотивом злочину стає бажання підзаробити легких грошенят, а не політична, расова, релігійна чи якась інша нетерпимість. Можна погодитись. Тоді знову повторю питання: як бути з тими терактами чи їх спробами, організатори яких взагалі нічого не вимагають?

Дані СБУ та МВС свідчать, що Україна не є зоною ризику розповсюдження тероризму, оскільки в ній немає жодної терористичної організації, але є прихильники терористичних і екстремістських організацій. Експерти ж називають найбільшою передумовою тероризму бідність в Україні.

Резонансні вбивства та вибухи минулих років мали ознаки кримінальних «розбором» та корисливих злочинів. Проте терористичні акти були спорадичними, тому не становили загрози існуванню держави та її конституційному ладові, сказав Deutsche Welle екс-начальник штабу Антитерористичного центру СБУ, генерал-майор В. Антипенко. Як приклад, називались вибухи в Макіївці, оскільки не було жодної інформації про досягнення їхніми організаторами якихось політичних цілей.

Водночас, на його думку, ці події засвідчують зростання напруги в суспільстві на ґрунті соціальної несправедливості, що може стати передумовою для розвитку екстремістських та терористичних тенденцій.

Вважається, що найефективнішим способом запобігти тероризму в сучасній Україні є відновлення соціальної справедливості, а також «надання активній частині населення легітимних механізмів з реалізації можливостей заможного життя». Звучить гарно, але непереконливо. Українець часто може думати постулатом «у мене здохла корова, то хай в сусіда хлів згорить», але на справжній підпал того хліва ішли тільки маргінальні одиниці. Зараз щось наче надломилося: не ті ми стали. Тепер можна вільно придбати пневматичну зброю, від якої вже доволі часто страждають невинні. Міліція в метро може трусити кишені всіх в пошуках документів з реєстрацією, але підозрілий пакунок буде перебувати на станції годинами без жодної уваги як з боку правоохоронців, так і пасажирів (недавній експеримент ТСН лише явний цьому приклад). Ми можемо пройти повз людину, яка лежить на тротуарі, думаючи: «Алкота», а вона може потребувати першої медичної допомоги. А в разі надзвичайної ситуації в столичному метро, з нього буде важко вибратись через купу торговельних майданчиків при входах-виходах. Все має значення, бо все можливе…