dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 18 Декабря 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Безопасность Український фундаменталізм або полювання на відьом

Український фундаменталізм або полювання на відьом

Почнемо зі старого, «бородатого» анекдоту. Сидять два куми в садку під горбочком, випивають, розмовляють. Раптом небом зі страшним гуркотом проноситься літак і падає прямо на старезний хлів, який на горбочку стояв. Один кум питає в іншого: «Куме, а шо то таке?» На що той відповідає: «А шо тут, куме, дивного: яка країна, такий і теракт»…

Анекдот старий, але хто скаже, що він не актуальний? Особливо, в світлі останніх українських подій…

Працювати, творити, діяти – основні принципи вже фундаментальної антропології. Зрозумілішими словами – головні цілі сучасної людини. У когось вони певною мірою співвідносяться, у когось – перевагу має лише одна з повним нехтуванням чи й запереченням інших. Прадавньою рисою українського менталітету була працьовитість, яка проявлялась не лише в любові до праці, але й в небажанні жити за рахунок інших (польські та інші пани жили завдяки праці українських кріпаків, але частка тих, хто використовував труд співвітчизників, була суттєво меншою). Ця риса «затиралася» лише в періоди особливих суспільно-політичних потрясінь. Швидше всього, «затерлася» вона і зараз: занадто багато випадків, коли українці в пошуках свого місця в житті займають чуже…

І мова не йде про кричущу різницю в доходах громадян, адже політики вже давно сидять на плечах у народу у всіх відношеннях. Варто згадати про буремний розвал «вєлікой страни» і наступну половину 90-х років, коли рекет та здирництво стали реакцією на суцільний дефіцит товарів, відсутність роботи та зростання цін. Ні, я не хочу сказати, що повернулися часи «малинових» піджаків, чорних шкіряних курток зверху спортивного костюма та інших атрибутів національного «державотворення». Просто щось дуже подібне відбувається і зараз.

Недавно виявилось, що «зараза», раніше не дуже поширена на українських теренах, дісталася і до України. Мова про тероризм, а пафос висловлювання можна пояснити частотою появи цього поняття в останніх виступах політиків. За минулі кілька місяців чимало українців зіткнулися з цим явищем у різних його проявах. Звичайно, «невинними» дитячими забавками свідомих громадян, котрі виявили бомбу в школі, ВУЗі чи батьковій машині, давно нікого не здивуєш, тим більше, що всі випадки виявлялися фальшивими. Навіть, недавнє «мінування» будівлі парламенту не викликало співпереживання народу до своїх обранців, швидше навпаки. Проте, погодьтеся, що раніше українці не приводили в дію вибухові пристрої і не погрожували підірвати ще більше їх, якщо їм не виплатять дуже привабливу суму у вільноконвертованій валюті…

«Вранці 20 січня ц.р. у м. Макіївка Донецької області пролунали 2 вибухи біля Червоного ринку по вул. 250-річчя Донбасу та біля Державного підприємства «Макіїввугілля» на пл. Радянська, 2. У результаті вибухів є пошкодження, постраждалих немає. В інформації, яку отримано від організаторів вибухів, містяться погрози та вимоги фінансового характеру до органів влади. Управлінням Служби безпеки України у Донецькій області порушено кримінальну справу. Регіональним Штабом Антитерористичного центру СБУ задіяні всі сили для виявлення злочинців та недопущення нових терактів. На місце злочину відбув Голова Служби безпеки України, заступник Міністра внутрішніх справ, заступник Генерального прокурора України» - повідомлення для ЗМІ з офіційного веб-сайту СБУ.

Випадок цікавий тим суспільним резонансом, який був ним викликаний. Справа в тому, що медіа-простором гуляла інформація про повтор вибухів, якщо влада не виплатить їх організаторам 4,2 млн. євро купюрами по 500 євро (за повідомленням газети «Коммерсант-Украина»). До кінця дня 20 січня «перевірені та достовірні» дані сипались, як сніг. Нібито в місті було знайдено іще кілька вибухових пристроїв, пролунали нові вибухи, а викуп спеціальним рейсом було доставлено чи то з Києва, чи то трьома інкасаторськими машинами з приміщення Кіровського міськвиконкому Макіївки.

Як відомо, людина найбільше боїться невідомого; того, чого вона не знає. Жителі Макіївки точно не знали, де правда, а де звичайні, побутові чутки. Адже офіційне повідомлення Служби безпеки України про події в їх рідному місті Макіївці зайняло 6 речень, а всі подробиці терактів оприлюднювались медіа і в кращому випадку супроводжувались лінивими спростуваннями з боку органів місцевої та центральної влади. В такому випадку паніку серед населення спричинила саме надмірна таємничість розслідування даної справи

Особливого інтересу викликає і категоричне кваліфікування вибухів як терористичні акти. Того ж 20 січня голова Служби безпеки України Валерій Хорошковський на брифінгу в Макіївці заявив, що за фактами вибухів у Макіївці Донецької області порушено кримінальну справу за статтею «тероризм».

Для довідки. Тероризм — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. Приблизно так. Загалом, поняття «тероризм» настільки проблемне, що сьогодні існує більше сотні його визначень і жодне з них не є загальновизнаним. А пан Хорошковський вирішив цю теоретичну дискусію. І першою «апробацією» даної теми стало кваліфікування знищення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі у новорічну ніч як терористичний акт, а не акт вандалізму.

Щодо подій в Макіївці, то їх можна назвати і актом бандитизму, від якого тероризм відрізняється ідеологічною спрямованістю, символізмом і суспільним резонансом. Ідеологічного забарвлення факти вибухів не мали, символічного вираження також не спостерігалося, а резонанс був швидше штучно створеним, при чому, не без участі влади.

Не можна не згадати давню цікаву українську гру «Іван киває на Петра», котру основні політичні гравці завели і цього разу. Влада «по гарячих слідах» вирішила, що можна звинуватити опозицію у причетності до організації вибухів та в роздмухуванні паніки серед населення, а опозиція владу – у провокаціях, щоб відволікти народ від актуальних соціально-політичних проблем і прорахунків влади (це «точно знає» Юлія Тимошенко), або щоб потім провести репресії серед української інтелігенції (версія нардепа від блоку Наша Україна-Народна Самооборона Олеся Донія).

Вибір на користь терористичного варіанту був зроблений з-поміж кількох альтернатив. Жодним чином не висловлюючи сумніву у компетентності вітчизняних силовиків, варто нагадати і про інші цілком вірогідні версії причин злочину (знову ж таки сформульовані на основі повідомлень всюдисущих ЗМІ). Отже:

1. Винуватець – якийсь психічнохворий громадянин або їх група, яким захотілось легких грошей.

2. Українські націоналісти із західної України, які вирішили залякати своїх східних співгромадян. Версія, яка була озвучена представниками Комуністичної партії.

3. Дії іноземних спецслужб (наприклад, російських) спрямовані на те, щоб розпалити внутрішній конфлікт і посилити свій вплив.

4. Помста кримських татар за антитатарську політику Василя Джарти в Криму (він вважається «господарем» Макіївки).

5. Вибухи підготувала СБУ, щоб показово довести свою необхідність і виправдати підвищення фінансування.

6. Об’єкт вибухів – Президент України, оточення якого таким чином хоче посилити свій вплив на Гаранта.

7. Кримінальні «розборки» місцевого масштабу.

8. Підприємство «Макіїввугілля» має бути піддане перевірці Державною фінансовою інспекцією України. Відповідно, вибухи — це спосіб їх відтермінувати або припинити.

Незважаючи на неоднозначність ситуації з вибухами в Макіївці вона отримала цілком чітку оцінку – теракт. Логічно можна припустити, що невдовзі СБУ викриє діяльність цілої терористичної організації, котра несе в собі загрозу національній безпеці країни, життю громадян і так далі, адже теракт може бути здійснений однією людиною лише тоді, коли вона шахід-камікадзе. Лишається чекати викриття і думати, хто це буде: знову ВО «Тризуб», якийсь сателіт ВО «Свобода» чи хтось інший.