dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 25 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Безопасность Складна теорія про легку практику

Складна теорія про легку практику

Складна теорія про легку практику

Добряче приїлась манера починати матеріал із банальних фраз. Проте, бувають моменти, коли саме такий стилістичний прийом є найбільш ефективним. Доволі часто, а особливо в політиці, під зовнішньою простотою криється неймовірна складна за структурою і втіленням “схема”. Приміряючи образ серйозного науковця, можна сказати, що загальнонаукова картина світу, що виробляється потугами природничих та суспільних наук, вже неможлива без поняття “сили”. Воно використовується в різних аспектах, але завжди має схоже значення – від сили голосу в музиці чи слова у літературі до сили земного тяжіння. І завжди означає щось настільки важливе, що його не можна перебороти звичними способами, а інколи краще взагалі не опиратися. Недавній прогрес “машиністів” Великого Адронного Колайдера в імітації Великого Вибуху зайвий раз підтверджує, що сьогодні домінуючою є фізична картина світу, а у фізиці саме силі відводиться центральне місце.

Природно, сила є важливою і в системі відносин між людьми, групами, державами. Деякі теоретики міжнародних відносин вважають, що поведінка урядів регулюється принципом акумуляції сили. Людською мовою це означає, що проводячи зовнішню політику, держави прагнуть досягти максимально сильного ефекту. Це є їх найголовнішою метою. А вираженням досягнення цієї мети є могутність держави, тобто можливість здійснювати власну політику не звертаючи увагу на спротив, якщо він взагалі можливий.

Для сили на міжнародній арені більшість держав намагаються досягти сили внутрішньої. Одні обирають ліберальний напрям, даючи максимальну кількість свобод для своїх громадян, щоб здобути їхню прихильність. Інші користуються можливостями командно-адміністративної системи, при якій прихильність громадян здобувається незалежно від їх бажання. Авторитарному лідеру взагалі байдуже ставлення громадян до його політики — все одна вона буде такою, якою він захоче її бачити, а думка населення — від лукавого.

В Україні, наприклад, обрали останній варіант: політична реформа 2004 р. відбулась без відома громадян, тому і її ревізія пройшла так само. Бліц-криг президентської команди місячної давності є яскравим підтвердженням того, що національна безпека держави — перед усім і над усім, тому Президент, як гарант цієї самої безпеки, ще більш піднявся над звичайним обивателем. І тут немає жодної краплі фальшивої іронії, та і справжньої іронії також немає. Взагалі, казка не про те. Першим кроком для досягнення могутності стало прийняття в липні 2010 р. Закону “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, в якому депутати дали розширене визначення поняттю національної безпеки, віднісши до питань, які її стосуються, процеси в усіх сферах життя, починаючи від культури і закінчуючи фондовими ринками.

Звичайно, сила Президента Януковича, як Глави держави, мало впливає на міжнародні позиції України в бік їх посилення. На міжнародному фоні такої могутності завдяки одним лише документам досягти важко, але прецеденти є.

Наприклад, США, котрі через реалізацію своєї економічної політики та використання сприятливого географічного положення змогли стати наймогутнішою державною системою сучасності.

В період першої світової війни Штати майже не воювали, вони продавали зброю, сировину, паливо та продовольство воюючим сторонам. Користуючись таким становищем, США просили за свої товари дуже дорого — конкурентів не було ж.

Історія повторилась і протягом Другої Світової війни — золото Європи знову потекло у США. Щоправда, вони вже воювали, але на чужій території (не враховуючи японський удар по Перл-Харбору). Двічі протягом століття США ставали країною-торгашем. Не дивно, чому після 1945 р. дві третини всього світового золота опинились у Форт-Ноксі, а долар, настільки потужно підкріплений золотим запасом, став “твердою валютою”.

В міжнародних відносинах сила невіддільно пов’язана з війнами. Існує приказка “Кому війна, а кому — мати рідна”, і післявоєнне піднесення Штатів є прекрасною тому ілюстрацією. В сучасному світі можна стати могутнім без  грізного війська, але маючи потужну армію банкірів. Сила буває різною.

Будь-яка держава прагне нарощувати і не допускати втрати свого міжнародного впливу. Створення умов для реалізації своєї сили становить фундаментальний інтерес держави. Подібно тому, як всі сфери суспільства є переплетеними і взаємозалежними, і сила держави має багато проявів. Враховуючи таку його ознаку пропонувались різні варіанти оцінки сили держави. Наприклад, австрійський генерал К. фон Клаузевіц вважав, що визначальним для держави є чисельність та підготовленість солдатів та кількість населення, як джерело поповнення війська. Натомість, Й. фон Лохаузен визначав могутність держави як результат добутку її військової сили на розташування.

Для того, щоб якимось чином виміряти силу, яку має держава, американець Рей С. Клайн запропонував спеціальну формулу, яку назвав „політектонічною”, оскільки вона вміщує в собі показники різних „пластів” могутності держави. Формула є розширеним варіантом формули Лохаузена і має вигляд:

Pp = (C + E + M) х (S + W), де

Pp – відчутна сила або Perceived Power;

С – критична маса: населення + територія;

Е – економічна могутність;

М – військова могутність;

S – стратегчні наміри;

W – воля до виконання національної стратегії.

Три перші елементи можна підрахувати об’єктивно, решта піддаються лише суб’єктивному оцінюванню. Проте, і об’єктивні показники інколи важко виміряти. Наприклад, освічене, професійно підготовлене, але не дуже численне, населення може краще сприяти зростанню державної сили, аніж населення численне, але неграмотне. Крім того, параметр С найбільш неоднозначний у своєму кількісному вираженні. Автор концепції говорить про нього як про „коефіцієнт розміщення населення на певній території”, але не пояснює яким чином його обраховувати. Якщо це означає звичайну густину населення (кількість населення на квадратний кілометр), то в такому разі беззаперечним лідером є Бангладеш (більше 100 чоловік на квадратний кілометр території).

Схожа ситуація і з військовою могутністю: кількісне вираження армії не завжди переходить в дійсну її боєздатність. Важливими є фактори технічної оснащеності війська, його озброєння, підготовка та, звичайно, командування. Як говорили древні римляни: „Військо баранів, яким командує лев, може перемогти армію левів, якими керує баран”.

“Водянисті” параметри S та W також не можна тлумачити однозначно.  ХХ століття увійшло в історію як період постійного „реформування” системи міжнародних відносин: дві світові війни, утворення і розпад СРСР, небувалий технічний прогрес тощо. Не менші зміни відбулися і в геополітиці. У ній мало що збереглося з часів Хелфорда Маккіндера (“Географічна вісь історії”, 1904 р.) – хоча Хартленд (басейн Чорного та Балтійського морів) залишився на тому самому місці, змінилися способи утвердження контролю над ним. “Хто контролює Хартленд — володіє світом” — ідея, котра пояснює інтерес різних держав до України. Навіть боротьба “суші” і “моря” відійшли на другий план. Сучасні геополітики, зберігаючи в недоторканності принцип географічного детермінізму, змушені враховувати в своїх теоріях соціальну природу взаємодіючих суб’єктів геополітики і деякі незалежні чинники, як то менталітет чи природні схильності певних народів. Тому Клайн і ввів в свою формулу оцінку таких непіддатливих вимірюванню “величин”, як стратегія і воля до її реалізації.

Взагалі, формула була створена для оцінки силового потенціалу США, СРСР та Китаю в 1980-1987 рр. (саме в цей час Р.С. Клайн був заступником директора Центрального розвідувального управління США). Концепція була розроблена не як шаблон для оцінки могутності держави, а, швидше, як спосіб  обґрунтування вже реальної сили. Цим можна пояснити і неоднозначність її кількісних параметрів, бо вони відображали існуючу на той час могутність – СРСР, Китай, США сильні тому, що їх армії боєздатні, економіка потужна, а стратегічні плани цілком відповідали амбіціям лідерів.

Проте, концепція не залишилася просто надбанням теоретичної думки після розпаду СРСР. Змінам до неї сприяли події 11 вересня 2001 р. “Війна з тероризмом – перша війна ХХІ століття, а сам тероризм – особливий різновид таємних воєнних дій” – зі зміною ворога змінюється і геополітика США. Концепція Клайна стає базою для урядових стратегічних програм, його дослідження доповнювалися Міжамериканським військовим коледжом, який ввів до формули новий показник: P = (C + E + M) x (S + W + P).

P – сила переконання (або примусу) керівництва країни, його здатність повести за собою не тільки своє населення, але й міжнародну спільноту. Параметр Р на той час виражав здатність уряду США та їх президента до переконання частини світової спільноти (передусім своїх союзників по НАТО) в доцільності війни з тероризмом та інтервенції в Ірак.

Вже на початку жовтня 2003 р. представник Пентагону адмірал К.Куїглі  окреслив завдання збройних сил США в новій обстановці. Він визнав, по-перше, що хоча реальна загроза США вважалася такою, що минула разом із розпадом СРСР, події 11 вересня спростували цю точку зору; по-друге, щоб діяти за кордоном, Америка повинна забезпечити безпеку у себе вдома.

Для вирішення проблеми той же адмірал дає рекомендації, сформовані на основі формули Клайна:

- закріпити впевненість союзників США в їх здатності підтримувати загальну безпеку (ціннісний елемент S1);

- розохотити потенційного агресора загрожувати США (цільовий елемент S2);

- стримувати потенційного агресора шляхом превентивного розгортання сил і засобів (понятійний елемент W);

- у разі потреби – завдати поразки будь-якому супротивнику (практичний елемент Р).

Крім того, Клайн говорить і про так звану “зону прострації” в центрі Євразії — територія Афганістану. Формула вийшла за рамки геополітики США і дозволяла перевірити себе в умовах інших держав:

- S1 – Пакистану був вигідний слабкий Афганістан, тому він підтримував Талібан;

- S2 – Туреччина досі хоче беззаперечного лідерства в своєму регіоні (проект Енвера-Паші про “Великий Туркестан”);

- W – поняття регіональної геополітики – бажання будь-якої держави захопити форпост у зоні свого стратегічного впливу (для Туреччини це Фергана, для Росії — Крим тощо);

- Р – практичні заходи стимулювання діяльності ТНК на Далекому і Близькому Сході тощо.

Формула, незважаючи на свій цілком математичний вигляд, залишається теоретичною конструкцією, яка може мати різні результати при одних і тих же вхідних даних. Немає загального “коефіцієнту могутності”, який би чітко поділяв держави на могутні та слабкі, або на хижаків та жертв. Найважливішим все одно лишається людський фактор: стратегія та воля до її реалізації можуть компенсувати кількісні вади, а можуть і знівелювати всіх переваги у військовій силі чи економіці. Всяка формула могутності не працюватиме, якщо країна до цього не дозріла, якщо немає тих людей, котрі здатні застосувати її на практиці.

Геополітики ставлять Україну в “серце” Хартленду, але те, ким вона буде (хижаком чи жертвою) залежить від самих українців та тих, кому вони дають владу над собою.