dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 23 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Безопасность Бюрократія не по-Веберівськи

Бюрократія не по-Веберівськи

Бюрократія не по-Веберівськи

Ось дві довідки.

Дайте довідку, щоб можна

було взяти довідку...

Це не початок шаради або завдання необхідного для успішної участі в програмі „Ключі від форту Буаярд”. За таким сценарієм розвивається майже кожне звернення громадян до будь-яких чиновницьких інстанцій з будь-яких приводів: отримання субсидії, проходження щорічного медогляду у поліклініці або поселення студента у гуртожиток тощо. Щоправда, певна схожість із французькою телепередачею все ж таки є — потреба в якомусь канцелярсько-бюрократичному документі штовхає пересічного громадянина в “квестовий” марафон різними інститутами влади, вимоги на кожному рівні якого зростають в геометричній прогресії. В результаті процедура отримання дозволу чи довідки стає подібним до круговерті реінкарнацій — ніколи не ясно, чим все закінчиться...

Дослідженню питань бюрократії на початку ХХ ст. присвячено чимало праць німецького соціолога Макса Вебера. На його думку, раціональна бюрократія — найвища і найефективніша форма демократичного панування. Визначальною рисою такого панування є наявність системи формальних правил, які регулюють діяльність управлінського персоналу. Підкорення основане не на вірі та відданості харизматичній особистості чи освяченій традицією особи володаря, а на безособистісному об'єктивному посадовому обов'язку. Він, в свою чергу, визначається через раціонально встановлені норми (закони, приписи, правила) таким чином, що легітимність панування виражається в легітимності загальних, продуманих, коректно сформульованих та оприлюднених правил.

Таким чином схема працює за ідеальних умов. На жаль, на практиці раціональної бюрократії не існує, як і не спрацьовує принцип підкорення правилу, а не людині, що наділена владою. Те що є на практиці, вже носить назву бюрократизму — канцелярської тяганини, даремної роботи,  полювання на десятки довідок/дозволів/форм.

Довідка – документ інформаційного характеру, що підтверджує факти з життя або діяльності окремих громадян і різні обставини діяльності установ, організацій, підприємств. З радянських часів повелося, що всемогутня “справка” може стати панацеєю при вирішенні проблема або навпаки застопорити будь-який процес. Часи змінилися та не змінилися порядки.

Про приклади українського бюрократизму можна говорити годинами, бо помітити сліди цього мастодонта державного управління можна в будь-якій сфері народного господарства чи суспільних відносин. Вибране:

За словами регіонального директора Transparency International у Європі та Центральній Азії М. Маршала для започаткування(!!!) бізнесу в Україні необхідно отримати 29(!!!) ліцензій та дозволів, а процедура оподаткування – одна з найскладніших у світі.

Пан Маршал не зовсім досконало вивчив ситуацію — на сьогодні налічується 227 видів документів дозвільного характеру, які конче необхідні успішному українському бізнесмену. Внаслідок такого ефективного бюрократизму позиції України в рейтингу легкості ведення бізнесу Світового банку “Doing Business” важко назвати привабливими — 142 місце зі 183 країн світу.

Для створення умов хаосу, безладу та загрози людському життю не обов’язково чекати несприятливого параду планет, падіння астероїда чи чергового обвалу гривні та галопуючої інфляції. Такого ж самого ефекту можна досягти, якщо закрити на плановий (!) ремонт апарат для проведення флюорографічного обстеження в районній поліклініці і відкрити його знову лише строго за кілька днів до початку навчального року. В такому разі навала вчителів з подальшою їх тиснявою в чергах та вживанням вишуканих нецензурних засобів мовлення забезпечена. Адже вчителі щороку проходять медико-санітарні книжки, щоб нести в дитячі маси добре-вічне. І без штампа про „фотографування” на флюорографічному апараті виконання такої місії стає проблематичним і стрімко наближається до нуля. Іншими словами кінець серпня для вчителів – динамічна і стресова пора, коли вони повинні уподібнитись допризивникам на медкомісії та бігати стрункими табунами від лікаря до лікаря, щоб отримати бажаний штамп та спокій на цілий рік. Всю іронічно-саркастичну комічність ситуації передає благальна фраза, з якої кожен „піддослідний педагог” починає добиватись свого місця в черзі: „Мені лише підписати...”

Законодавство вимагає від вчителя олімпійського здоров'я і з такої точки зору медогляди для педагогів цілком обґрунтовані. Проте, з усіх обстежень, які має пройти вчитель на медичній дистанції, не симулюють лише два: здача необхідних аналізів та вже згадана флюорографія. Решта – суцільна формальність, оскільки обстеження триває кілька хвилин і обмежується появою лікарського підпису в поданому йому чи їй документі. Все – окремо взята педагогічна одиниця готова до здійснення бойових завдань, втрачаючи дорогоцінні нерви, але сумлінно дотримуючись вимог чинного демократичного законодавства.

Будь-яка поліклініка – не заклад екстремального відпочинку, хоч як би протилежне не здавалося на перший погляд. Вікіпедія вам скаже, що поліклініка – лікувально-профілактичний заклад для надання населенню спеціалізованої медичної допомоги. Тобто, її головне призначення – обстеження, діагностика та визначення належного лікування ХВОРИХ! А тепер уявіть ситуацію, коли в одному коридорі наприкінці серпня стикаються хворі (для них необхідно) та здорові (вони зобов’язані). Уявляєте масштаби?

Верхом бюрократичного знущання можна вважати процедуру підтвердження інвалідності, котру деякі особи з особливими потребами мають проходити мало не щороку. На жаль, випадки регенерації людського організму не зафіксовані наукою, тому марно сподіватися, що в людини з 9 пальцями виросте 10-й. Буквоїд вважає інакше. Бюрократія — за стабільність завжди! Немає нічого стабільнішого, ніж болото. (Леонід С. Сухоруков)

З флюорографією пов'язаний іще один бюрократичний казус. Як відомо, в пакеті документів, які подають абітурієнти, вступаючи до будь-якого ВУЗу, є медична довідка про стан здоров'я за формою 086/у. В даному формулярі з-поміж іншого є і пункт про флюорографічне обстеження. В разі успішного завершення вступної кампанії абітурієнт, котрий забажав поселитися в студентський гуртожиток знову повинен надати довідку про це ж саме обстеження. Тоді він іде в свою поліклініку та бере там невеличкий папірець, який підтверджує, що даний громадянин таки справді “сфотографувався” місяць/тиждень/день назад. Наявність форми 086/у в деканаті чи в відділі кадрів не вирішує питання і на маршруті “декан-кадровик-комендант” демонструється повна неузгодженість дій — найгірший прояв нераціональної бюрократії.

В середині серпня цього року під час селекторної наради „Проблемні питання здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду за дотриманням вимог санітарного законодавства у навчальних закладах України” начальників обласних управлінь освіти і науки та головних санітарних лікарів було визначено перелік основних завдань щодо підготовки навчальних закладів до нового навчального року: забезпечити освітні заклади холодною та гарячою водою, безперебійною роботою каналізаційних систем, опаленням, створити належний мікроклімат для учбового процесу, облаштувати внутрішні туалети для дітей, організувати питний режим, перевірити наявність фонтанчиків з водою.

Цілком важливі завдання, суттєві... Проте ясно, що в переважній більшості сільських шкіл, вони залишаться невирішеними. В місті все простіше хоч би тим, що школи там є частиною загального комунального господарства та під’єднані до вже існуючих тепло-, водо-, газо-, електромереж. Натомість завдання забезпечити сільську школу „безперебійною роботою каналізаційних систем...” взагалі віддає цинізмом. Звідки сільська школа візьме “систему”, якої в СЕЛІ просто немає? Звичайно, є в сільській місцевості населені пункти, в яких каналізаційна інфраструктура була створена ще в радянський час. Проте не в кожному з них вона працює досі – для її ефективної роботи необхідний належний рівень фінансування, забезпечення необхідним технічним обладнанням та контроль за його роботою. Про школи з 20 учнями на 11 класів взагалі говорити нема чого. От і виходить розрив між вимогами влади та можливостями їх виконати на місцях, тобто проблема української політики взагалі та ефективного державного управління зокрема.

Зрозуміло, що в такому разі видається набагато простішим проконтролювати проходження освітянами медоглядів, в разі чого їх і покарати простіше – вчителя, який не представить довідки медичного обстеження, не допустять до роботи.

Диспозиція вимоги проста, як двері — працюючи з великою кількістю дітей, вчитель повинен дбати про своє здоров’я. Правильно, логічно? Правильно, логічно, але однобоко. Чому ніхто не згадує про те, що вчитель повинен бути матеріально забезпеченим, щоб не підривати своє здоров’я на городі (стосується сільського вчителя)? Тому що згадати означає визнати, що держава від педагога вимагає більше, аніж дає...

Якщо вже ми говоримо про ідеал, то справжня бюрократія складає основу держави, національної безпеки: вона акумулює загальні правила поведінки та слідкує за їх виконанням, даючи поштовх ефективному розвитку суспільних відносин. Нинішня українська бюрократія так само далека від ідеалу, як Китай від Євросоюзу. Замість того, щоб забезпечувати безпеку, вона прямо їй загрожує. Головна проблема України — чиновник, зациклений на власній владі та неспроможний бачити на перспективу. З таким можновладним апаратом ми живемо вже майже 20 років. Скільки нам лишилося? Адже кажуть, що “бюрократия — бомба замедленного бездействия”. Колись вона “рвоне”, якщо вчасно не викликати саперів...