dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 22 Апреля 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Заметки Парламент сконав... Хай живе, парламент! Втім, чи надовго?

Парламент сконав... Хай живе, парламент! Втім, чи надовго?

Нині достроковістю в Україні нікого не здивуєш. Майже нічого не відбувається завчасно, а частіше трапляється передчасно. Цього року у нас достроково обирали Президента, а згодом нова на той час парламентська більшість підіграла обраному главі держави, раптово розпавшись і в такий спосіб створивши для президента підставу оголосити дострокові парламентські вибори.

Проводити з невеликим часовим інтервалом дві масштабні (і вельми обтяжливі для жебрацького державного бюджету) політичні кампанії в  країні, роздертій фактичною громадянською війною, −  велике розкошування. Втім, було вирішено набоїв не шкодувати, тим більше що витрати на вибори навряд чи погіршили матеріальний стан політиків, а радше негативно позначаться на життєвих стандартах мільйонів українських громадян. Ба більше: ввечері 26 жовтня, щойно після завершення парламентських виборів від представників блоку Петра Порошенка пролунала обнадійлива новина: наступного року країну чекають ще й місцеві вибори!

Але то майбутнє, хоч і таке, що його можна розгледіти неозброєним оком. Нині нам усім не до того, аби зазирати за обрій. Згадаймо краще, що після парламентських виборів 2012 року ніщо наче й не віщувало швидкоплинного існування Верховної  Ради VII скликання. Регіонали, які злилися в екстазі з партійцям Тігіпка, почувалися досить комфортно, розраховуючи в разі потреби як на компартійну фракцію, так і на ще нечисленних тоді позафракційних. Радикальна «Свобода», як і планували політтехнологи, що розробили цей проект, мало впливала на законотворчий процес, а просто відтягнувши на виборах голоси від «Батьківщини», здебільшого створювала у сесійній залі те, що на театрі зветься «шумом натовпу», і щосили гупала папками по своїх пюпітрах за першої-ліпшої спроби когось із депутатів говорити російською.

Втім, радикалізація ситуації цим не обмежилася. Потроху акції «свободівців» надихали інших «анти-януковичів» на брутальні дії, що створило цілковито брутальну атмосферу в залі та кулуарах, коли бійки і виламування дверей вже сприймалися як щось притаманне справжній парламентській етиці й естетиці. І коли регіонами зробили свою першу спробу провести виїзне засідання у будинку на Банковій, опозиціонери атакували їх сніжно-крижаними кульками. Тоді зчинився справжній ґвалт, постраждалі погрожували звернутися до суду… Знали би вони тоді, що коїтиметься на тій-таки Банковій, Грушевського, Інститутській, Шовковичній взимку 2014-го!

Згодом опозиція розгорнула непримиренну боротьбу з представниками більшості, реагуючи на прояви так званого «кнопкодавства», тобто голосування за відсутніх депутатів. Забігаючи наперед, скажемо, що у згаданому піанізмі колишня опозиція, здається, перевершила своїх опонентів. Певно, схильність до таких методів властива загалом представникам більшості.

Навряд чи є потреба переповідати перебіг подій у Верховній Раді під час трагічної минулої зими й ранньої весни, але за будь-яких обставин дивовижна трансформація значної частини депутатського корпусу не піддається поясненню з точки зору здорового глузду, а радше скидається на шизофренію. Можна було би зрозуміти, якби народні обранці, усвідомивши свою нікчемність у ситуації, що склалася, просто склали би свої повноваження. Але цього не сталося. Хіба що дехто просто зникав, не забуваючи, втім, про зарплатню та інші депутатські вигоди.

А щойно чимало з нардепів, знову і вже під іншими партійними прапорами (або ж як само висуванці) здобували право продовжити парламентську діяльність. І таки здобули. З чим можемо привітати багатостраждальний наш народ.

Звісно, шкода бюджетних (читай – народних) коштів. Але ще шкода людей, які щоразу наступають на ті-таки граблі. З цього приводу як ніколи актуально звучать рядки з поезії мого давнього приятеля Юрія Рибчинського:

«В немом театре жизни нет героев.

Один спектакль идёт из года в год.

Текст ни к чему − никто не знает роли.

Толпа забыла, что она – народ!»

P. SНа виборах, які щойно відбулися, син Рибчинского Євген, здається, обраний до Верховної Ради…