dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 18 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Заметки Сумний етюд в печальних тонах

Сумний етюд в печальних тонах

В російській мові є прекрасне за своєю ємністю слово – «позорник». Влучне слово, дошкульне, болюче, дієве. А в українській – нема, на жаль. Зате у нас повно носіїв даної характеристики – їх настільки багато, що й не злічити. Тут вам і майстри дорожньої справи, які пропили гроші, виділені на будівництво доріг до Євро-2012, понапихали під асфальт усякого непотребу, а тепер розказують про ремонт 80% автошляхів, плутано пояснюючи, що саме вважати дорогою. І вчителі (на Донеччині), котрі вдалися до чудового способу популяризації ідеї всеукраїнського єднання та видали підручник з історії для 9-го класу, куди помістили цитати про одвічну боротьбу на Донбасі між «шахтарями та хохлами». Тисячі їх та їм подібних, проте пальму першості тримають народні обранці.

Насиплю солі на рану і скажу, що в теорії представницької демократії ідея відстоювання на найвищому державному рівні інтересів народу за допомогою вибраних ним же громадян, апріорі передбачає, що обрані –найкращі. Отримавши мандат довіри депутат автоматично отримує премію «Якість року», що повинно його до чогось зобов’язувати. І зобов’язує, та не в Україні.

Верховна Рада мнеться, грає в «кишеньковий більярд», починає або закінчує бойкоти парламентської трибуни, свариться в сесійному залі або дружньо дружить друзів в кулуарах та займається всілякими речами, які не передбачені ні Конституцією, ні багатостраждальним Регламентом, ні здоровим державницьким глуздом, але НЕ працює. Не можна вважати справжньою парламентською роботою відверту імітацію діяльності щоразу, коли Президент висловлює думку про розпуск законотворчого «кубла». Натомість уряд – працює. Неякісно, через пень колоду, але працює. Може, крім Королевської, в котрої вже давно на словах відбирають дамську міністерську сумочку. І ось цьому працюючому уряду непрацюючий парламент силами опозиції зібрався висловити недовіру, але не зміг – забракло штиків. Навіть власних. Опозиція поки що здатна тільки на дві «серйозні» справи: блокувати трибуну і їздити по регіонах, марно намагаючись мобілізувати армію бунтарів. А в парламентському сенсі теж не працює.

Здається, всі зрозуміли, що жодна філологічна команда (навіть на чолі з Іриною Фаріон) не зможе вправно перемогти у спеціальній олімпійській дисципліні «Навчи прем’єра української мови». Звичайно, слова «витребеньки», «попередники» або «підвіконня» в його виконанні не зрозуміє жодний перекладач. Тим не менше, Азаров старається: сам факт впертого генерування виразного суржику власного виробництва замість чистої російської мови вже заслуговує на повагу. Можливо, глава уряду все ж таки засвоїть складний український правопис, але мову він точно ненавидітиме. Саме до такого результату призведуть поява словника-«азірівки» та його використання у стінах парламенту.

Замість висновку. Жодним чином не виправдовую нікого, причетного в в цій країні до покращення. Проте хочеться згадати слова В. Філатова: «Всяк другого мнит уродом, не смотря, что сам урод…»

Тепер висновок. Обираючи депутатів кожен українець повинен розуміти, на яку страшну долю він прирікає народних обранців: жити і працювати в середовищі, де не існує поняття совісті, а бал правлять гроші, постійно ганьбитися, обманювати самих себе і колишніх виборців, декларувати тисячі, але мати мільйони та оберігати народ від жахіть, міцно тримаючи в руках все вище зазначене та іще трошки. Не кожен зможе.