Очільники Європейського Союзу з цілком серйозним виразом обличчя дорікають Україні за політику її керівництва в галузі дотримання демократичних засад і забезпечення свобод громадян. При цьому нашій країні, неначе неслухняній дитині, погрожують пальцем: мовляв, не пустимо у свою пісочницю, якщо й надалі ображатимеш безневинну дівчинку Юлю. Україна через своїх високопосадовців спершу намагалась виправдовуватись, але домоглася лише досить туманних обіцянок.
Повітря рідної Донеччини разом з чарівною посмішкою Дмитра Медвєдєва певно, надихнуло президента Януковича на отверезіння стосовно до прочуханів з боку високої євробюрократії. В його висловах забринів метал і відгомін не лише власної гідності, але й образи за приниження нашої країни. Цьому безперечно посприяла синхронна звістка з Північної Пальміри про угоду щодо зони вільної торгівлі кількох країн СНД.
Заклики з Брюсселя до України якнайчемніше прилучатися до черги прохачів асоційованого членства в ЄС нині дивним чином співпали з тривожними процесами у цьому об'єднанні, викликаними економічними проблемами не лише глобального походження, а головним чином — хибами самого ЄС.
Палата громад британського парламенту жваво обговорює питання про референдум щодо виходу Великої Британії зі складу ЄС або, принаймні, переглянути умови участі в ньому. Цікаво, що провести згаданий референдум пропонує не опозиція, а група з кількох поважних депутатів від правлячої консервативної партії. Щоправда, прем'єр-міністр Девід Кемерон висловлюється проти референдуму, а керівництво консервативної партії заявило, що члени уряду, які голосуватимуть за референдум, можуть попрощатися із своїми посадами.
Може здатися парадоксальним, але саме представники опозиції у британському парламенті – лейбористи та ліберальні демократи – не підтримують питання про референдум, і саме тому ця ідея навряд чи набере достаню кількість голосів. Водночас не менш цікавим є те, що, за даними впливової газети «Гардіан», ідею виходу з ЄС підтримує майже половина британців.
В іншій Європі ситуація також неоднозначна, а скажімо, Норвегія – одна з найрозвиненіших країн континенту – досі не є членом ЄС. Навпаки , жителі цієї країни 1962 року відмовились від участі в Загальному ринку, а на референдумі 1994 року не погодились зі вступом до ЄС. Так само Норвегія категорично відмовилась від входження в зону євро, залишивши крону як національну валюту.
Закономірно тоді поставити запитання: чому в такому разі прагнення і мета України щодо євроінтеграції є незаперечним постулатом? Подібні сумніви видаються актуальними саме нині, на тлі небезпечної ерозії фінансово-економічної європейської системи. Попри всі застереження лідерів ЄС щодо несприйняття теперішніх процесів у політичному житті України, єврокерівництво зовсім не проти накласти руку на внутрішній ринок нашої держави, що дасть змогу певною мірою позбутись наслідків економіко-соціальної кризи на континенті.
Те, що відбулось останніми днями в Донецьку та Санкт-Петербурзі, змушує поставити під сумнів тактику для України гонитви за двома зайцями. Так само є цілковитою ілюзією можливість отримати позитив від вступу до зони вільної торгівлі СНД без приєднання до Митного союзу. Трагікомічна доля Голохвастого з класичної п'єси Михайла Старицького має слугувати попередженням тим, хто визначає подальшу лінію розвитку держави на ймення Україна.
