dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 18 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Заметки Називаймо речі своїми іменами

Називаймо речі своїми іменами

Скільки їду в столичному метро, стільки й натикаюсь на рекламу журналу «Профіль», де наш вельмишановний міністр освіти Дмитро Табачник перефарбовує підручники з історії України. Не будемо оцінювати діяльність головного освітнього відомства та його голови. Нас цікавитиме швидше не зміст, а форма.

От вирішив міністр повернути у шкільний слововжиток вираз Велика Вітчизняна війна і наштовхнувся на спротив. Мені здається, що в даному випадку формула «як корабель назвуть, так він і попливе» не спрацьовує. Навіщо завдавати людям зайвого клопоту переписуванням підручників, викиданням звідти непотрібних за сучасними дивними мірками назв, загалом перекроюванням нашого минулого, якщо зі зміною влади в країні поверхнево змінюється і погляд на її історію. Але сама вона лишається незмінною.

Хронологічно події Великої Вітчизняної війни закінчились 9 травня 1945 року, хоча Друга Світова війна тривала ще майже 4 місяці. Червона Армія ще воювала на далекосхідному фронті, а народ уже святкував її завершення, бо гриміла вона далеко. Але невже так важливо зараз, переписати назву того, що відбулося майже 66 років тому, якщо у спогадах все залишиться без змін? Напевне, не варто робити цього, хоча б заради дідусів та бабусь, які так мужньо захищали свою землю, а тепер мають лише паперовий статус ветерана. З іншого боку, їм може бути все одно до того, як називають ту війну, яку вони виграли, якщо держава про них забуває.

Зрештою, кого не влаштовує «Велика Вітчизняна війна»? Нещодавно я почула думку, що «це неправильно і недоцільно вживати, оскільки українці не боролися за свою вітчизну». А за що ж тоді, дозвольте запитати, пішло кількасот тисяч українців на фронт? За «Родину-мать» і за «Сталіна»? Кажуть, СРСР не був вітчизною ні для кого, і людей гнала на фронт ідеологія. Згодна, комуністична ідеологія мала купу жахливих рис, але, як би там не було, за одну лиш примарну ідею ніхто не кинувся б під танк, не пішов би на кулю і не закрив би собою товариша. Кожен з тих, хто переміг, хто повернувся, хто загинув, боровся за свою маленьку вітчизну у складі великої імперії, за віру в щасливе майбутнє своєї сім’ї і своєї батьківщини. І саме це їх об’єднувало, саме це їх тримало разом, саме це їм додавало сил і сміливості йти на ворога, а не якась там віра у світле майбутнє якогось соціалізму.  

Якщо біле назвати чорним, воно не змінить свого кольору. Якщо назвати зайця вовком, він не почне їсти м'ясо і вити на повний місяць. Такі зміни форми жодним чином не вплинуть на зміст. Сперечатися навколо назви війни, як товкти воду в ступі: шуму багато, користі нуль. Скоро чергова річниця Великої перемоги, побачимо, чим обдарує влада головним її творців окрім гвоздичок та щедрих обіцянок.