dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 24 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Вера Політичний екстремізм як фактор загрози Православ'ю в пострадянській Україні (Частина 2)

Політичний екстремізм як фактор загрози Православ'ю в пострадянській Україні (Частина 2)

Дмитро Вєдєнєєв, доктор історичних наук, професор

Виступ на Міжнародній науковій конференції "Українське православ'я на межі тисячоліть" (Київ, 28 травня 2012 р.).

Що ж стосується політичного екстремізму, то тут принципове значення мають так звані «інфернальні» («пекельні, адські») уявлення екстремістів про сучасне їм суспільство (або свою батьківщину, її суспільно-політичний лад). Інфернальне бачення перетворює в очах екстреміста у суцільне зло, все що його оточує. Негативним явищам суспільного життя надається крайня абсолютизація, що допомагає радикалу виправдати свої протиправні, антилюдські дії. Екстреміст сповідує дихотомічний («чорно-білий») погляд на життя, поділяючи його на крайні полюси добра і зла.

Для психології особистості екстреміста властиві так звані «надціннісні ідеї», що є, з погляду православного віровчення, нічим іншим як гострою формою гордині – «матері усіх гріхів». Принагідно зазначимо, що християнська антропологія, яка дає найбільш глибокі та адекватні пояснення сутності соціальної поведінки людини та її великих колективів через призму ставлення до Дару Спасіння души й вільного вибору щодо місця гріха у життєвій стратегії, залишається, по суті, за лаштунками гуманітаристики, або навіть розглядається як спроба нав'язати «мракобісся» і «теократію». Водночас саме християнські поняття дають адекватне розуміння сутності екстремізму як особливо враженого гріховністю духовного й душевного стану людини.

Учасникам екстремістського середовища властиві певні стійки соціально-психологічні й поведінкові риси:

– безкомпромісність й фанатична відданість своїм ідейним поглядам;

– «месіанське» налаштування й зверхність по відношенню до решти членів суспільства;

– внутрішньо організаційна дисципліна, субординованість, беззастережна відданість своїм ватажкам;

– самозречення, яке супроводжується жорстокістю, байдужістю до страждань й загибелі інших людей;

– аморальність в особистому житті, психологічні відхилення й девіантна поведінка (хоча в інших випадках – «революційний» аскетизм, зневага до традиційних,«міщанських» благ).

Можна стверджувати, що для організаторів (ватажків) й активних учасників екстремістського середовища властивий, без перебільшення, особливий тип особистості й вдачі, специфічний психотип деструктивної, асоціальної, «бунтарської» особистості.

Як ілюстрацію наведемо характеристики учасників радикальної, терористичної групи «Комуністи-революціонери» (10 її учасників понесли суворе покарання за вироком суду у 2003 р.). Згадані радикали виношували плани порушення територіальної цілісності України, скоїли вбивство, збройні напади на співробітників міліції, пограбування-«експропріації», теракти-вибухи, інші тяжкі злочини. Зокрема, ватажок групи Я. страждав пристрастю до спиртного, неодноразово бив свою дружину. Бойовик Д. характеризувався як екстремістські налаштована особистість, прихильник анархічного «безмотивного терору», брав участь у незаконних воєнізованих формуваннях під час боїв в Придністров'ї та Абхазії. Виконавець вибуху біля будинку СБУ в Києві Р. сповідував ідеї Л. Троїцького («перманентна революція»), анархізму, лікувався в Інституті ім. Сербського з приводу «глибокої психопатії мозаїчного типу», страждав алкоголізмом, вживав наркотики. Активний учасник групи З. страждав гідроцентричним синдромом, мігренями, сповідував сатанізм тощо.

Нарешті, серйозним чинником радикалізації обстановки в Україні, є спроби перенесення на її терени діяльності зарубіжних (у т. ч. – транснаціональних) радикальних й терористичних організацій. Відповідно, постала і проблема незаконної участі громадян України у локальних збройних конфліктах, куди вони направлялися як найманці, а також для здобуття зброй та бойового досвіду, придатного для творення екстремістських організацій та незаконних збройних формувань в Україні.

Переростання екстремістських (радикальних) ідеологічних течій у стадію відвертого політичного насильства (тероризму) каталізується колосальними можливостями сучасних електронних ЗМІ, індивідуальних та колективних комунікацій (Інтернет), виточенністю сучасних технологій впливу на масову свідомість (маніпулятивних технологій). «Новий тероризм спрямований на максимальне завдання шкоди мирному населенню, травмування суспільної свідомості, паралізацію ключових громадських структур, включаючи і Церкву.

Розглянемо праворадикальні (націонал-радикальні) організації, котрі відзначилися найбільш активними екстремістськими діями, відповідну кваліфікацію яким дав суд, і які викликали відповідне реагування правоохоронних органів.

Своєрідним символом націонал-радикалізму та політично забарвленого публічного насильства стала Українська народна самооборона (УНСО). За словами одного із відомих лідерів організації Д.Корчинського, УНСО «спиралася і орієнтувалася не стільки на соціальний прошарок, як на своєрідний психологічний тип людини та молодь, яка сьогодні бажає всього і негайно». УНСО складалася із осіб різної етнічної приналежності, понад 70 % членів – особи віком від 16 до 35 років, особи, що належать до маргінальних прошарків, мають конфлікт із законом, страждають завищеною самооцінкою, месіанськими настроями.

Поступово УНСО набула ознак непередбаченого законодавством збройного формування. У 1992 р. В УНСО запровадили систему звань і знаків розрізнення, створили власну Службу безпеки. Бойовикам УНСО були властиві войовничий характер, експансіонізм, фанатичний настрій. При вступі до організації молодь проходила «вишколи» (воєнно-спортивні курси), провідниками серед членства насаджувався фанатизм «орденського» зразку, поняття про беззастережну дисципліну та карність, послух. Нівелюється поняття особистості, уявлення про доцільність націоналістичної диктатури. УНСО створила власну Службу безпеки, котра вела спостереження за членами організації. Ознаки силового формування мала й організована при УНСО молодіжна організація «Патріот України». У середині 1990-х рр. Центральний провід УНА-УНСО намагався створити «диверсійно-розвідувальну групу центрального підпорядкування «Клен»» та організувати 3-місячну підготовку її бойовиків на території Черкаської області, а також плани переходу до фізичних розправ над політичними опонентами руками учасників незаконних воєнізованих формувань, сприяння яким надавали навіть окремі народні депутати України.

Доцільно згадати Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України» (ВПО ДСУ), створено 7–8 квітня 1990 р. Його ідеологія ДСУ базувалася на засадах радикального українського націоналізму. Для друкованого органу «Незборима нація» й поглядів лідерів партії були властиві національна нетерплячість, русофобія та антисемітизм, що призводило до офіційних попереджень з боку органів державної влади. Програмні засади ДСУ наголошували, що «тільки національна диктатура виведе Україну з хаосу і доведе її до держави». Поступово ідейні й тактичні засади ДСУ набували рис націонал-соціалізму. Проти активістів ДСУ порушувалися кримінальні справи (ст. 66-1 КК України, розпалювання міжнаціональної ворожнечі). При партії існувала парамілітарна організація «Варта ДСУ» (до 150–200 бойовиків), що практикувала військово-спортивні «вишколи» молоді, силовий тиск на опонентів, набула ознак незаконного військового формування. У грудні 1994 р. Міністерство юстиції України висунуло вимогу «вжити заходів по усуненню правопорушень» у вигляді «створення воєнізованого формування під назвою «Варта».

Соціал-націоналістична партія України (СНПУ) була створена 13 жовтня 1991 р. на установчому з'їзді у Львові. Радикально-націоналістична партія, яка виникла в результаті об'єднання найбільш радикальних націоналістичних сил Львівщини, зокрема – львівської «Варти Руху». Партія протиставила себе усьому тогочасному українському політикуму: «Всі інші політичні сили СНПУ вважає або націонал-колаборантами – зрадниками української революції, або націонал-романтиками – пустоцвітом української революції». Програмна мета партії передбачала захоплення влади в Україні і побудови нової державності на засадах націонал-соціалізму. Ідеологічну платформу партії становив «расовий соціал-націоналізм», постулати якого – націонал-соціалізм, расизм та великодержавність.

Партія відзначилася радикальною тактикою. Активісти СНПУ вели пошук можливостей придбання вогнепальної зброї, вдавалися до погроз на адресу органів влади, застосовували фізичне насильство проти політичних опонентів (вдавалися до побиття членів радянських ветеранських організацій, сутичок зі співробітниками правоохоронних органів). СНПУ створила Службу безпеки, члени якої провокували масові безладдя, загрожували представникам органів влади, під прикриттям молодіжної організації «Спадщина» проводили військово-спортивні «вишколи». Партія намагалася створити для допомоги праворадикальним структурам «Лицарський орден Архангела Михаїла». Низка членів партії підпала під судове переслідування. У 2004 р. на базі СНПУ створено популярне нині ВО «Свобода».

14 жовтня 1993 р. заснований «Тризуб» імені Степана Бандери, який тоді фактично підпорядковувався військовій референтурі Конгресу українських націоналістів (КУН), мав статус „військово-спортивної організації". Члени організації сповідують радикально-націоналістичні погляди, як генетично походять від постулатів «інтегрального націоналізму». з середини 1990-х рр. намагався законспірувати у військових частинах своїх прихильників. Члени організації «Тризуб» скоїли напад на військовий караул у Харкові з метою здобуття зброї (викрадено 8 автоматів), учасники Донецького та Дніпропетровського осередків застосовували вогнепальну зброю у сутичках з кримінальними структурами, намагалися придбати спеціальну військову літературу. «Тризуб» намагався просунути своїх прихильників на командні посади у військових частинах.

Для радикалів властиве застосування псевдохристянської демагогії, проголошення себе «захисниками Православ'я». Однак не це не заважає їм блокуватися із кримінальними злочинцями, скоювати загально кримінальні злочини, співробітничати із етнічними злочинними угрупованнями. Промовистим прикладом цьому слугували «військово-спортивні» контакти ДСУ і радикальної партії кримськотатарського національного руху «Адалет» (створила загони аскерів і «Внутрішню службу безпеки», представники «Адалету» брали участь в нараді 17 мусульманських екстремістських організацій, де, зокрема, розглядалося питання про використання добровольців у разі звернення по допомогу «кримських братів»). За сприянням активістів УНА-УНСО, вихідці з кавказького регіону, причетні до воєнізованих формувань, намагалися легалізувати в Києві, Одесі, Львові "інформаційні центри" з метою проведення пропагандистських кампаній та поширення ідей ваххабізму тощо.

Закономірним результатом радикалізації стало перетворення екстремістських угруповань в ударне знаряддя розправи над вірними канонічної УПЦ. Серед сумно відомих екстремістських акцій УНСО – «відповідь» екстремістів на рішення Харківського собору УПЦ 1992 р., участь близько 100 її бойовиків, озброєних холодною зброєю та підручними ударними засобами, у спробі захопити для Філарета (Денисенка) Києво-Печерську Лавру (1992 р.) із побиттям монахів і погромом дома намісника обителі.

Одним із найбільш суспільно небезпечних силових проявів націонал-радикалів стала їх участь у насильстві по відношенню до православних віруючих. Бойовики націонал-радикальних організацій стали ударною силою т.зв. «храмової війни» 1992–1993 років – насильницького захоплення сотень православних храмів у західноукраїнських областях представниками Української греко-католицької церкви та т. зв. «Української Православної Церкви Київського патріархату» (УПЦ КП). Особливу активність у цих насильницьких заходах проявили учасники УНСО і «Волинської Січі» В.Червонія у Волинській та Рівненській областях. При цьому захопленню в інтересах УПЦ КП піддали (за участю УНСО) Володимирській собор у Києві, будинок Екзархату у столиці, кафедральні собори Луцька та Рівного, понад 100 храмів у згаданому регіоні. Члени екстремістських організацій діяли при цьому жорстоко й цинічно.

«Чорним вівторком» назвали зіткнення з загонами міліції «Беркут» 18 липня 1995 р. під похорон «патріарха» Володимира (Романюка) на Софіївській площі в Києві (було задіяне до 200 членів УНСО, який вступили у жорстоку бійку із співробітниками міліції).

Поступово радикали почали демонструвати крайню, ірраціональну ступінь непримиренності до «ворогів». Так, у зверненні «головного командира» ВО «Тризуб», «полковника» Д.Яроша від 15 лютого 2010 р. громадян закликали нести «смерть режиму внутрішньої окупації», об'єднуватися у «націоналістичні самооборонні структури та розпочинати акції непокори», бойкотувати органи влади, військовослужбовцям пропонувалося «відмовлятися виконувати накази і розпорядження організованого злочинного угрупування, що обманом та підступом заволоділо вищою державною посадою України». Йшлося, що для «не українців... Україна була і залишається додатком до Московської сатанинської імперії. Сайт організації у травні 2010 р. оголосив терор «засобом самооборони», «найстрашнішою зброєю в руках підпільної організації..., її остаточним і найсильнішим аргументом».

Згаданий «Тризуб» активно пропагує доцільність терору як знаряддя політичної боротьби в Україні. «Терор – це найстрашніша зброя в руках підпільної організації. Це заразом її остаточний і найсильніший аргумент, коли всі інші вже вичерпані, або коли наперед відомо, що вони будуть безуспішні, – зазначається у статті «Терор як засіб самооборони», вміщеній на сайті цієї організації «Бандерівець» у травні 2010 р.

Зазначимо, що Інститут Церкви не влаштовує радикалів та екстремістів різної політичної забарвленості саме тому, що Церква Христова наполягає на творенні суспільного життя на євангельських засадах любові, братерства, терплячості, виправлення існуючих негараздів передовсім на шляхах усунення від гріха й морального самоудосконалення людини на основі Заповідей. Ті, хто готовий йти «вузькими вратами» до спасіння душі потенційно виходить з під впливу підбурювачів суспільних конфліктів, етноконфесійної ворожнечі, стає «втраченим» для екстремістів рекрутом. По слову святителя Філарета, митрополита Московського, поганий громадянин земної Вітчизни ніколи не стане хорошим громадянином царства Небесного.

«Потрібно відсікти радикалів від добропорядних людей. Потрібно створити нестерпні умови для діяльності будь-яких радикальних групп... Для цього потрібні зусилля влади, громадських об'єднань, Церкви, інших представників релігій», наголошував Патріарх Московській і всієї Русі Кирилл.

«Екстремізму ми маємо протиставити наполегливу просвітницьку роботу, – підкреслював у цитованому вище привітанні Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України Володимир. – Наше завдання – не лише надихати та підтримувати в людях віру, але й виховувати справжніх громадян з належним рівнем відповідальності за свої вчинки» .

Христос створив Церкву і врата адови не здолають її. Проте за умов існування фактора загрози благостоянню Церкви зі сторони радикалів, які не зупиняються і перед злочинним насильством, спільне завдання церковно-державних відносин – дбати про виховання молодого громадянина, військовослужбовців армії і правоохоронних органів, наполегливо роз'яснювати справжні гріховні коріння політичного екстремізму й правового нігілізму.