dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 19 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Вера Історія вивчення монастирів північного Заходу Слобожанщини

Історія вивчення монастирів північного Заходу Слобожанщини

Історія вивчення монастирів північного Заходу Слобожанщини

Монастирі козацької доби північно-східної Слобожанщини належать до категорії найменш вивчених пам'яток козацького часу. Традиційно, вони вивчалися архітекторами та істориками церкви. Після закриття значної кількості монастирів у кінці XVII ст. вони за 50 років переходять у категорію старожитностей і стають об'єктами вивчення істориків. Історію дослідження монастирів Слобожанщини можна умовно поділити на три етапи. Перший припадає на кінець XVIII – початок ХХ ст., другий на 20 – 30 роки ХХ ст., третій від 70-х рр. минулого століття до сьогодні. Таке ділення обумовлене активізацією процесу вивчення монастирів у певний історичний період.

Перший етап вивчення історії монастирів припадає на кінець XVIII ст., коли згадки про монастирі потрапляють на сторінки наукових видань. Перша згадка про монастир північного заходу Слобожанщини належить О.Ф. Шафонському, який згадує Скельський монастир при описі укріплень Великого Більського городища. На той час окремі споруди монастиря ще були цілими. Але, судячи із опису монастиря дослідник не бував на його території, задовольнившись описом залишків храму та дзвіниці як просторової домінанти.

Початок вивчення історії монастирів припадає на кінець ХІХ – початок ХХ ст. У цей час було оброблено значну кількість давніх актів, які стосувалися слобожанських монастирів. Це архіви Харківської єпархії, архіви Бєлгородського, Курського, Севського столів, архіви Розрядного та Посольського приказів. Монастирі, розташовані на території Сумського та Охтирського козацьких полків і до сьогодні відомі переважно за даними харківського та чернігівського архієпископа Філарета (Д.Г. Гумілевського). Монастирям Слобожанщини присвячений перший том його багатотомного видання "Историко-статистическое описание Харьковской епархии". Окремі дані щодо заснування та функціонування монастирів міститься також у третьому томі. Дослідником було вміщено опис монастирів і при цьому використані писемні джерела середини XVII – XVIII ст. Філарет опублікував грамоти з архівів Харківської єпархії, де містилися дані про слобожанські монастирі. Згадки про слобожанські монастирі є у працях А.С. Лебедєва, В.В. Зверинського та П.М. Фомина. Дослідники історії монастирів козацької доби приділяли увагу перш за все вивченню архівних даних та писемних джерел, які стосуються їх соціально-економічного розвитку. Але матеріали, які містяться у наукових працях вчених кінця ХІХ – початку ХХ ст. носять несистематизований, фрагментарний характер. Переважна більшість архівних даних стосується назви монастирів, місця їх розташування та видатних осіб, пов'язаних з монастирями.

Першим істориком, який систематизував матеріали, які стосуються життя монастирів Слобожанщини був Д.І. Багалій. Вчений зібрав та обробив значну кількість архівних даних, які стосуються описів монастирів, їх господарської діяльності. Д.І. Багалій не тільки публікував архівні матеріали а й узагальнив їх у кількох монографіях. Висновки, зроблені вченим на основі аналізу архівних джерел не втратили актуальності у сучасній історичній науці.

Вже у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. дослідники історії монастирів зазначають, що вони зруйновані, а згадки про них є тільки у писемних джерелах. Навіть де саме розташований монастир часто з'ясувати не вдається. Так, Філаретом у третьому томі багатотомного видання „Историко-статистического описания..." описане городище поблизу с. Михайлівка Лебединського р-ну. Після археологічного обстеження з'ясувалося, що це городище є залишками Михайлівського Іоанно-Предтечевого монастиря, описаного у першому томі.

Аналізуючи дані перших археологічних повідомлень про монастирі можна зробити висновок про втрату зв'язку назви монастиря з конкретною пам'яткою. Дослідники зазначають, що на кінець ХІХ ст. практично не залишилося цілих архітектурних комплексів, а лише залишки фундаментів укріплень та храмів. Таким чином на початок ХХ ст. монастирі перетворилися з конкретної пам'ятки на джерелознавчу категорію.

Археологічне вивчення монастирів починається на початку ХХ ст. Монастирі разом із рештою пам'яток археології потрапляють до археологічних каталогів. Базуючись на роботи О.І. Шафонського залишки Преображенського Скельського монастиря були описані В.Г. Ляскоронським. До кінця ХХ ст. це було єдиним описом слобожанського монастиря, як пам'ятки археології. Решта монастирів залишалися відомими лише за даними архівних джерел. На початку ХХ ст. монастирі привернули увагу істориків архітектури. Б. Щербаківським було обстежено храми Полтавщини, серед яких були і монастирі. Вченим було зроблено значну кількість креслень та малюнків дерев'яних церков Полтавщини, Сумщини, що використовуються при графічних реконструкціях слобожанських монастирів.

Загалом перший етап вивчення історії монастирів характеризується збільшенням інтересу до даної категорії пам'яток з боку саме істориків та джерелознавців. За цей час було знайдено та опубліковано значну кількість архівних матеріалів, які висвітлювали життя монастирів та їх устрій. Вивчення монастирів істориками ХІХ – поч. ХХ ст. носило описовий характер. Вченими було введено до наукового обігу значну кількість архівних матеріалів, однак натурні дослідження монастирів, як пам'яток не велося.

Другий етап вивчення монастирів Слобожанщини припадає на початок 20 – 30 рр. ХХ ст. У цей час основна увага дослідників прикута до фіксації архітектурних залишків монастирів. С.А. Таранушенком проведено обстеження, знято плани та сфотографовано значну кількість церков та монастирів Слобожанщини. Його фотографії і на сьогодні є чи не єдиним джерелом при вивченні більшої частини обстежених у той час пам'яток.

Вивчення монастирів як пам'яток історії припиняється на початку 20-х рр. ХХ ст. Через політичні зміни, які відбулися у Російській державі на початку ХХ ст. вивчення історії церкви та монастирів стала темою на яку мали вплив ідеологічні чинники. „Войовничий атеїзм", як ідеологія СРСР початку 20 – 30-х рр. ХХ ст. приводить до закриття переважної більшості монастирів та їх руйнації. „під час „безбожної п'ятирічки" було закрито значну кількість храмів та монастирів, які продовжували функціонувати після 1917 р. Політика, щодо православної церкви в УРСР поширювалася і на наукову роботу. У цей час основна наукова робота ведеться у площині марксистко-ленінської доктрини. Основна увага у вивченні історії краю зводиться до викладення класової боротьби. В угоду ідеології публікуються виключно матеріали, які висвітлюють боротьбу козаків та посполитих проти шляхти та монастирів. Будь-яке об'єктивне висвітлення історії виникнення монастирів вважалося буржуазно-націоналістичним та реакційним. Це спричинило надалі практичне припинення процесу вивчення монастирів до кінця 60-х рр. ХХ ст. Матеріали дослідження монастирів потрапляють до архівів та стають закритими для наукового загалу. Масова руйнація вцілілих споруд XVII – XVIII ст. також вплинула на забуття монастирів як самобутньої пам'ятки українського козацтва Слобожанщини. Вивчення історії монастирів було обмежене ідеологією, що спричинило значний спад у дослідженні даної категорії старожитностей Слобожанщини.

Другий етап вивчення монастирів вирізняється перш за все увагою до проблеми істориків архітектури. Важливу роль у вивченні зіграло застосування фотографії. У 20 – 30-х рр. ХХ ст. з'явилися компактні фотоапарати, що дозволяло застосовувати їх у польових дослідженнях. Саме масове застосування фотографії для фіксації архітектурних складових монастирів було важливим елементом вивчення у довоєнний період. Нажаль, велика кількість знімків та негативів, які зберігалися у фондах районних музеїв були вилучені під час політичних репресій та знищені під час другої світової війни.

Третій етап у вивченні монастирів північного заходу Слобожанщини припадає на 60 – 70-ті рр. ХХ ст. і продовжується до сьогодні. М.П. Цапенко проаналізував планування оборонних споруд та топографію українських монастирів. Його робота стала основою для подальшого вивчення монастирів як комплексних пам'яток. Дослідником було проведено натурні дослідження залишків монастирів Київщини, Чернігово-Сіверщини, серед яких були монастирі Глухівщини, Путивльщини, південної Слобожанщини.

Монастирі північного заходу Слобожанщини залишаються поза увагою дослідників. Згадка про найбільші монастирі – Сумський Успенський та Охтирський Благовіщенський містяться у працях А.Г. Слюсарського, С.А. Таранушенка, В.О. Харламова. Але у вивченні монастирів основний акцент робиться на висвітлення саме економічного життя монастирів. Монастирі, як архітектурні пам'ятки активно вивчаються В.В. Вечерським. Ним було доповнено дані про цю категорію пам'яток, зокрема Глухівщини і Путивльщини. При дослідженні монастирів, перш за все, увага зверталася на архітектурні складові: залишки церков, дзвіниць, підземних ходів. Але дослідження традиційно ведуться у районах, де збереглися повністю або частково архітектурні ансамблі монастирів. Повністю зруйновані у кінці XVIII ст. пам'ятки залишаються поза увагою вчених. Такий підхід у дослідженні монастирів Сумщини привів до нерівномірного вивчення регіону. Північні райони, де розташовувалися переважно монастирі із збереженими архітектурними формами досліджувалися кількома поколіннями істориків та архітекторів. У той час південні райони залишалися поза увагою вчених. Археологічне вивчення монастирів північного лісостепового Лівобережжя XVII – XVIII ст. починається у кінці ХХ – початку ХХІ ст. А.А. Чубуром було проведено археологічні розкопки Льпинової пустині у Подесенні, Т.А. Бобровським було досліджено та опубліковано матеріали досліджень кількох печерних монастирів Київщини та Полтавщини. Невеликі розкопки двох підземель поблизу Опішного на Полтавщині проводив А.Л. Щербань. Слід відмітити, що дослідження підземних комплексів археологами, за винятком Києва, Чернігова та Полтавщини практично не проводилися. На території Антонієвих печер у Чернігові проводяться археологічні дослідження підземель та поховань, які були здійснені там у XVII – XVIII ст. Таким чином було закладено методологічну основу для археологічного вивчення монастирів козацької доби північного заходу Слобожанщини.

На основі даних описів монастирів та даних карт „Планов Генерального межевания" автором було сплановано археологічні розвідки у басейнах річок Псел та Ворскла. В результаті проведеної роботи було виявлено та локалізовано всі з відомих на сьогодні монастирів. У роботі по локалізації монастирів було використано дані карт кінця XVIII ст. де позначено місце розташування цих пам'яток. Але карти цього періоду зображують рельєф поверхнево та схематично, що утруднило процес виявлення. Вивчення монастирів, як пам'яток археології, ускладнений станом їх збереженості. Часто монастирі, які існували протягом кількох століть, перебудовувалися та переносилися на інше місце. Тому важко з'ясувати, який вигляд мав монастир у другій половині XVII ст.

Сучасний етап вивчення монастирів характеризується застосуванням сучасних ГІС-технологій. Автором було проведено обміри монастирів із застосуванням GPS-навігатора, що дозволило створити єдину базу даних щодо розташування, розмірів та рельєфу монастирів. Поєднання цих даних із результатами вивчення фортець другої половини XVII ст. дало змогу визначити місце монастирів у системі заселення північного заходу Слобожанщини.

Отже, історія вивчення монастирів північного заходу Слобожанщини налічує вже понад 200 років. За цей період істориками, джерелознавцями, архітекторами та археологами було опубліковано значну кількість матеріалів, які стосуються життя монастирів.