dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 26 Июня 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Вера Архітектурний ансамбль Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря (до питання про час виникнення)

Архітектурний ансамбль Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря (до питання про час виникнення)

Архітектурний ансамбль Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря (до питання про час виникнення)

Спасо-Преображенський монастир знаходиться за межами стародавнього міста Новгород-Сіверського, в 1 км нижче за течією р. Десна. Він займає високий, оточений ярами виступ правобережної річкової тераси. Історія Спасо-Преображенського монастиря привертала увагу істориків та краєзнавців ще з ХVІІІ ст., але до сьогодні не знайшла належного відображення в фаховій літературі. Така ситуація частково пояснюється дефіцитом джерел: бібліотека та архів монастиря були втрачені 1630 року, коли посланці Смоленського унійного архієпископа Л. Кревзи вигнали звідти православних ченців. Тільки деякі з давніх документів збереглись у копіях севського походження – їх виникнення пов'язане з переходом Новгородських монахів у Севськ того ж 1630 року. Це жалувані грамоти середини ХVІ ст., які є першим достовірним свідченням про існування обителі.

Найдавнішій з відомих на сьогодні планів монастиря датується 1746 роком, а найдавніші зображення монастирських будівель – другою половиною ХVІІ ст. Їх можна побачити в рукописному «Служебнику» 1665 р., створеному в Новгород-Сіверському за благословенням Лазаря Барановича, а також на титульному аркуші «Анфологіону», виданого Новгород-Сіверською типографією 1678 року. На гравюрі в «Анфологіоні» відтворено центральну частину монастиря: старий Спасо-Преображенський собор (розібраний 1776 року), палатний корпус із Петропавлівською церквою праворуч від нього, т.зв. бурса (будинок слов'яно-латинської школи) ліворуч.

Літературна традиція, котра склалася в ХVІІІ – ХІХ ст., відносила виникнення Спасо-Преображенського монастиря до часів Давньої Русі. Його засновниками вважали або першого чернігівського князя Мстислава Тьмутараканського, або Ярослава Мудрого. Такі твердження спростував ще Філарет Гумілевський. Він слушно зазначав, що вони не мали під собою ніякого історичного підґрунтя. Філарет наводив також власну версію. На його думку, обитель заснували між 1127 та 1136 роками онуки Ярослава. Про це, нібито, свідчив знайдений під час розбирання старого Спасо-Преображенського собору в 1787 році закладний камінь: «овальный камень, резная надпись которого показывала, что строителями сей церкви были Владимир и Изяслав Давидовичи, первые князья Новгородсеверские».. Втім, вперше інформація про знахідку давнього закладного каменю в Новгород-Сіверському зустрічається ще в рукописному «Особом или топографическом описании города губернского Новгорода-Северского», упорядкованому в 1786-1787 роках. Автором рукопису був священик Покровської церкви у Новгород-Сіверському Андрій Пригара. Він повідомляв, що під час будівельних робіт 1760 року знайдено два закладних камені з хресним знаменням, які засвідчували заснування Миколаївської церкви у місті та Спаського собору в монастирі в 1086 році. Однак, за повідомленням А. Пригари, в написах на каменях була відсутня згадка про імена князів-засновників та вказана більш рання дата, ніж у Філарета. Не виключено, що джерелом інформації для обох авторів слугували якісь місцеві перекази. Сама достовірність знахідки викликає сумніви: поширення традиції вміщувати в храмі закладні камені та плити для давньоруської доби не простежується.

Не обґрунтованими виявились також інші зафіксовані в джерелах ХVІІІ ст. відомості щодо давньоруського періоду історії монастиря. Наприклад, у праці Філарета Гумілевського наведено опис майна Спасо-Преображенського собору 1785 року. В опису згадано, що 1176 року, під час міжусобної війни між чернігівським князем Святославом Всеволодовичем та Олегом Святославичем з династії Ольговичів, в обителі була пожежа. Зазначається також, що сліди цієї пожежі досі помітні на стінах палатного корпусу. На підставі даного свідчення, будівлю палатного корпусу довго вважали найдавнішою з існуючих монастирських споруд. Тільки завдяки сучасним натурним дослідженням було встановлено її достовірне датування: за характерними рисами планування та будівельної техніки (мурування з великоформатної цегли-пальчатки на вапняковому розчині тощо) вона відноситься до часу не раніше другої половини ХVІІ ст.

Складається враження, що всі згадки в писемних джерелах ХVІІІ – ХІХ ст., які засвідчують заснування Спасо-Преображенського монастиря в давньоруський час, мають пізнє походження. Скоріш за все, їх виникнення відноситься до років перебування в Новгороді-Сіверському архієпископа Лазаря Барановича, діяльність якого сприяла розквіту ідеї безперервного існування православних святинь Лівобережжя з княжих часів.

Вкрай важливими для вивчення архітектурної історії Спасо-Преображенського монастиря є результати досліджень, які здійснювались у зв'язку з розробкою та реалізацією проектів його реставрації в період від 1954 до 2004 року. В роботах приймали участь М.В. Холостенко, І.Л. Шмульсон, В.І. Маркіз, В.І. Лук'янченко та інших фахівці. В результаті багаторічних розшуків ними був накопичений вагомий матеріал. Він дозволив не тільки відтворити процес формування існуючого архітектурного комплексу в цілому, але й висвітлити історію кожної окремої споруди, зі всіма змінами та перебудовами. Було з'ясовано, що сучасний ансамбль монастиря склався в період від ХVІ до ХІХ ст. Найдавнішою з будівель є покої настоятеля, які датуються ХVІ ст. Майже всі інші споруди (мури, келії, трапезна тощо) виникли в ХVІІ ст. Архітектура ХVІІІ – ХІХ ст. представлена сьогодні тільки Спасо-Пеображенським собором, зведеним за проектом Дж. Кваренгі у 1791 – 96 роках на місці більш раннього, розібраного храму. Інші будівлі цього періоду (Іллінська церква, готель, настоятельська куховарня) були зруйновані під час ІІ Світової війни.

Таким чином, завдяки архітектурним розшукам можна досить впевнено простежити будівельну історію монастиря від ХVІ ст. до сьогодення. Відомості щодо більш раннього його існування можуть дати тільки археологічні дослідження.

Вже перші розкопки в Новгород-Сіверському принесли цікаві результати. У 1954-56 роках під спорудою Спасо-Преображенського собору ХVІІІ ст. М.В. Холостенком були розкриті залишки давньоруської церкви. Дослідник датував її другою половиною ХІІ ст. Від церкви вціліли фундаменти та залишки мурування, перерізані стінами пізнього собору. Згідно висновкам М.В. Холостенка, вона була трьохапсидна, четирьохстовпна, з трьома великими папертями. Яскравою деталлю оформлення її фасадів слугували складнопрофільовані пілястри.

Треба відзначити, що про існування більш давнього храму на місці собору Дж. Кваренгі було відомо ще до розкопок М.В. Холостенка. Починаючи з ХVІІІ ст. вважалось, що цей давній храм виник ще в домонгольську добу. Саме до нього відносились розглянуті вище відомості про знахідку давньоруського закладного каменю. Припускали також, що його стосується згадка, вміщена в літописі під 1184 роком: «представился Олег Святославич месяца генваря в 16 день и положиша у святого Михаила. Потом же Игорь брат седе в Новгороде-Северском». Філарет доводив, що святому Михайлу присвячувався один з притворів Спасо-Преображенського собору, оскільки літописець не вживав слова "церква", а неоднозначно вказував: "у святого Михайла". Однак, висновок щодо місцезнаходження могили Олега Святославича в Новгород-Сіверському не є беззаперечним. Пряма вказівка на це в тексті відсутня. На думку П.І. Смолічева, мова йде про чернігівський храм, заснування якого засвідчено 1174 року: «Святослав Всеволодович заложиша церков каменну в Чернигове на княже дворе святого Михайла». Дійсно, за традицією Ольговичів ховали в Чернігові. Прямі свідоцтва про поховання представників цього роду в Новгород-Сіверському не відомі.

Подальше вивчення залишків давнього храму здійснила у 1979-83 роках експедиція під керівництвом А.В. Кузи. Результати робіт дозволили П.А. Раппопорту та безпосередньому керівнику розкопок на території монастиря, В.П. Коваленку, запропонувати нову реконструкцію собору. На їх думку, за планувальною схемою він схожій на монастирські храми-триконхи Афону та є подібним до церкви, розкопаної В.А. Богусевичем і Б.О. Рибаковим у Путивлі. Однак, рештки Новгород-Сіверського собору настільки ушкоджені, що впевнено встановити існування характерних обрисів напівкруглих бокових прибудов, як це було в Путивлі, складно.

На початку автори розкопок відносили заснування Новгород-Сіверського собору до часів правління Ігоря Святославича, посилаючись на зображені на торцях плінф знаки Рюриковичів. Пізніше П.А. Раппопорт, на підставі аналізу будівельної техніки та архітектурної форми храму, датував його першою чвертю ХІІІ ст. З таким висновком погодився і В.П. Коваленко.

Під час розкопок собору було встановлено, що в першій половині ХІІІ ст. він згорів. Не раніше ХІV ст. у його межах та зовні, вздовж стін, були здійснені перші поховання. Чи була споруда на той час відновлена, або, як в багатьох містах Південної Русі, захоронення робили серед руїн – невідомо. Треба відзначити, що ці могили є взагалі найбільш ранніми, відомими на території Спасо-Преображенського монастиря.

Достовірно, що в другій половині ХVІІ ст. храм відбудували в барочному стилі, як це засвідчують його тогочасні зображення. Через сто років після цього собор почав руйнуватись і його замінили новим, значно більшим за площею, спорудженим за проектом Дж. Кваренгі коштом Катерини ІІ.

Відкриття залишків давньоруського храму можна було розцінювати як свідчення на користь гіпотези щодо заснування Спасо-Преображенського монастиря в давньоруський період. Натомість, керівник досліджень Новгород-Сіверського 1979-83 років, А.В. Куза, висловив припущення, що в ХІІ – на початку ХІІІ ст. на цьому місці знаходилась заміська князівська резиденція. Підставою для такого висновку став виявлений речовий інвентар, типовий для міських шарів домонгольського часу.

У 1996-98 роках археологічні дослідження монастиря були відновлені А.Л. Казаковим. В ході його розкопок на прилеглій до собору ділянці вдалось зафіксувати житлову забудову (споруди каркасно-стовпової конструкції, з напівзаглибленими котлованами та глинобитними пічками) кінця ХІІ – початку ХІІІ ст. Ще одним цікавим результатом робіт стала знахідка матеріалів ХІІІ – ХІV ст. Це дозволило засвідчити існування поселення на території Спасо-Преображенського монастиря і в післямонгольський період.

У 2003-04 роках археологічне вивчення монастиря продовжила експедиція під керівництвом автора цієї статті та А.Л. Казакова. Розкопки були пов'язані з генеральною реконструкцією архітектурного комплексу. Загальна розкрита площа (розташовані на різних ділянках шурфи, траншеї, розкопи) склала близько 1 300 кв. м. Вдалось встановити, що житлова і господарська забудова ХІІ – початку ХІІІ ст. займала тільки частину сучасної площадки монастиря. Судячи з характеру та зони поширення культурного шару, в ХVІІ ст., водночас із будівництвом мурів, монастир було розширено на 30 – 50 м у бік тераси. При цьому рештки більш давньої фортифікації, валів чи ровів, з напільного боку відсутні. Однак, за спорудою покоїв настоятеля зафіксовані залишки потужної огорожі ХІІ ст. – частоколу з розколотих навпіл колод діаметром 0,3 м. Напевно, цей частокіл обмежував територію домонгольського поселення із суходолу.

Найбільш вагомим результатом розкопок 2003-04 років стало несподіване відкриття руїн давньоруської монументальної будівлі невідомого архітектурного типу. Вона розташовувалась на північ від Спасо-Преображенського собору, приблизно за 20 м від нього, та була орієнтована паралельно.

В плані будівля мала вигляд прямокутника, розміром 15,5х12,5 м по зовнішньому периметру. Від неї вціліли залишки трьох стін (товщина 1,4 м) та квадратних стовпів (1,4 х 1,4 м). Вони збереглись на висоту до 1,2 м від рівня підлоги. Найбільше була зруйнована північно-східна стіна. За нею залягав потужний розвал з будівельних блоків і дрібної битої цегли. Четверта, південно-східна стіна, розібрана. На її місці лишився тільки фундаментний ровик.

Всі стіни будівлі рівні; пілястри, лопатки відсутні. Мурування складене з плінфи на цем'янковому розчині, із застосуванням дикого каменю в підмурках. У південно-західній стіні є вхідний пробій шириною близько 1,8 м.

Будівля згоріла: в її межах знаходився шар пожежі, перекритий завалами з окремих будівельних блоків, плінфи, цем'янкового розчину тощо. По центру, в завалах між стовпами вціліли рештки розбитих арочних конструкцій. На ділянках між стовпами і стінами знайдені уламки горілих тесаних балок – залишки обваленого перекриття. У західній частині споруди, в просторі між стіною та стовпами, знаходились залишки печі, яка впала з другого поверху.

В ході розбирання шару пожежі було виявлено уламки фресок з графіті, оплавлені фрагменти свинцевої покрівлі, різноманітний речовий інвентар. Знайдено також кістяки жінок та дітей, які загинули під час обвалу перекриття будівлі. Залишки одягу з парчі та тонкорунної вовни, срібні прикраси загиблих дозволяють припустити їх високий соціальний статус.

Конструкція відкритої 2003 року будівлі має певні спільні риси з вежеподібними хрестовокупольними церквами кінця ХІІ – початку ХІІІ ст. (прямокутна схема, кубічна форма центральної частини з купольним перекриттям, що спиралось на 4 стовпи тощо). Однак, в цілому вона не відповідає правилам канонічної побудови храму, прийнятим в Давній Русі: відсутня апсида, площини стін не розчленовані пілястрами чи лопатками. Це дає підстави припустити її світське призначення та інтерпретувати як мурований княжий терем.. Такому висновку відповідає знахідка залишків печі, а також комплекс речового інвентарю, який потрапив у культурний шар в момент катастрофи. Останній поєднує побутові речі, знаряддя праці, коштовні жіночі прикраси.

Виходячи з особливостей будівельної техніки, час спорудження «терему» можна віднести до кінця ХІІ – початку ХІІІ ст. Напевно, він з'явився дещо пізніше, ніж розташований поруч собор. Будівельна техніка та матеріали в обох випадках ідентичні. Однак, в «теремі» лекальну плінфу використано не за призначенням: її покладено рівним торцем назовні у зовнішні верстви мурування стін та стовпів. Вірогідно, це свідчить про використання залишків будівельних матеріалів після спорудження собору. У такому разі, «терем» збудований не раніше початку ХІІІ ст. – якщо прийняти датування Новгород-Сіверського храму, запропоноване П.А. Раппопортом.

На підставі аналізу речового інвентарю, пожежу, що знищила «терем», можна віднести до першої половини ХІІІ ст. Нажаль, цей період історії міста не висвітлений в писемних джерелах. Єдина відома тогочасна подія, з якою припустимо пов'язати руйнування капітальної будівлі та загибель людей – монгольська навала. Натомість, не виключено, що катастрофа відбулася дещо раніше чи пізніше 1239 р. – дати штурму Новгород-Сіверського монголами, прийнятої в сучасній літературі.

Як вдалось встановити, після пожежі руїни «терему» простояли ще кілька століть, в їх межах утворився культурний шар. Вони були розібрані та засипані землею під час розбудови монастиря в другій половині ХVІІ ст. При цьому північно-східну стіну «терему» підбили та завалили назовні. На можливий час нівелювання його руїн вказує кахля із датою «1649», знайдена в розвалі північно-східної стіни.

Загалом, археологічні дослідження ХХ – ХХІ ст. дозволяють дійти висновку, що найбільш рання забудова Спасо-Преобоаженського монастиря сформувалась наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. Поселення складалось із однієї заселеної площадки, з напільного боку його захищав частокіл. Житлові та господарчі споруди концентрувались навколо двох мурованих будівель – собору та «терему». В першій половині ХІІІ ст. собор та «терем» згоріли, напевно, водночас із оточуючою забудовою. При цьому собор постраждав значно менше – сліди дії полум'я та високої температури в ньому не так помітні. Подальше відновлення життя на території монастиря відбувається не пізніше початку ХІV ст.

За багатьма ознаками (муровані будівлі культового та світського призначення, наявність пам'яток писемності, соціально престижних речей тощо) розглянуте давньоруське поселення може бути визначене як заміська князівська резиденція. На такий його статус вказував і А.В. Куза. Це не виключає існування водночас там само і монастиря. Припускають, що давньоруські монастирі часто утворювались невеликими групами ченців, які відправляли службу в домових церквах князів чи бояр. Згідно одній з версій, саме такий невеликий «домовий монастир» знаходився у князівській резиденції в Боголюбово. Згодом він поширився на всю її територію. Втім, утворення Новгород-Сіверського монастиря могло відбутись і після монгольської навали. На таку думку наводить факт появи перших поховань в соборному храмі тільки в ХІV ст. Розташований в покинутій резиденції, на зручній, наближеній до міста ділянці храм міг привабити ченців. В будь якому випадку, саме собор пов'язав ранній архітектурний комплекс на території монастиря з тим, що почав формуватись у ХVІ ст. та існує до сьогодні.