dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 19 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Вера Окремі аспекти діяльності єпископа Дамаскина (Грданички) на Підкарпатській Русі (1931-1938 рр.)

Окремі аспекти діяльності єпископа Дамаскина (Грданички) на Підкарпатській Русі (1931-1938 рр.)

Окремі аспекти діяльності єпископа Дамаскина (Грданички) на Підкарпатській Русі (1931-1938 рр.)

Починаючи з 1920 р. і до 1931 рр. всі православні єпископи, що приїжджали на Підкарпатську Русь, мали свої єпархії в Югославії, а Карпаторуська православна єпархія вважалася для них тільки тимчасовою, на території якої вони були лише делегатами Сербської православної церкви (далі СПЦ). Зважаючи на те, що православний рух набув значних форм, настав час завершення її організаційного устрою, що і було здійснено у 1931 р. З цього часу починається епоха розквіту православної церкви на Підкарпатській Русі, оскільки духівництво спільно з місцевим населенням проголосило відновлення стародавньої православної єпархії з центром в Мукачево. З огляду на те, що до її складу увійшли і православні Пряшівщини, єпархія одержала назву „Карпаторуської Православної Мукачівсько-Пряшівської єпархії".

Враховуючи, що православна церква підлягала юрисдикції СПЦ, Священний Архієрейський Собор на чолі з патріархом Варнавою, з відома чехословацького уряду обрав того ж року спеціально для новоутворено єпархії першого постійного єпископа д-ра Дамаскина, хіротонія якого відбулася 29 листопада 1931 р. в Сремських-Карловцях. Наступного дня після хіротонії він у супроводі митрополита Скоплянського Йосифа (Цвієвич) відправився до Праги, щоб відрекомендуватися уряду ЧСР і вирішити нагальні потреби єпархії. 6 грудня 1931 р. у приміщенні православного храму митрополит Йосиф прочитав пастирський лист сербського патріарха про призначення Дамаскина єпископом Мукачівсько-Пряшівським.

До приїзду Дамаскина (Грданички) єпископи проживали в різних місцях. 28 серпня 1935 р. відбулося урочисте святкування з нагоди початку будівництва резиденції. Але вже раніше, у Свято-Миколаївському монастирі поблизу с. Іза він відкрив єпархіальні курси для православного духівництва. На цих курсах читалися лекції з наступних предметів: 1) пастирського богослов'я; 2) гомілетики; 3) катехізису з методикою; 4) літургіки; 5) церковного права; 6) ведення метрик і цивільного законодавства про укладення шлюбів; 7) викривального богослов'я; 8) історії церкви; 9) історії православ'я на Карпатській Русі; 10) гігієни і першої допомоги в нещасних випадках; 11) садівництва; 12) адміністрації і правил діловодства. Після закінчення лекцій слухачі складали іспити. Ці курси мали велике значення для збагачення священиків теоретичними і практичними знаннями. Пастирські курси, за ініціативи того ж Дамаскина, проводилися також в 1935 р. та в 1937 р. Окрім курсів для священиків були влаштовані так звані духовні вправи по благочинних округах, починаючи з 1933 р. і закінчуючи 1937 р. У 1933 р. єпископ Дамаскин подав у Міністерство шкіл і народної освіти прохання, щоб воно нострифікувало богословські та цивільні документи про отримання освіти закордоном, а саме в Югославії, Болгарії, Франції.

Для вирішення організаційних та поточних справ у червні-липні 1935 р. у єпархії було проведено три конференції православного духовенства. Перша відбулася в монастирі Св. Йова Почаївського на Пряшівщині, дві наступні – в монастирі Святого Миколая в с. Іза Хустського округу. У конференціях взяли участь чотири архімандрити, два ігумени і біля 150 представників білого і чорного духовенства. Для присутніх були прочитані лекції різного змісту: про священство й духівництво – ієросхимонах Кассіан; про православну руську релігійну культуру – ієромонах Аверкій (Таушев); про релігійне виховання і методи викладання Закону Божого – інок Олексій (Дехтерьов); про бджільництво – священик Георгій Полончак; про ведення метрик – п. Сувчинський. Серед головних проблем, що розглядалися на конференціях, було питання релігійного виховання підростаючого покоління. Вказувалося, що після війни в школах не викладався Закон Божий, що призвело до морального та релігійного занепаду молоді. Тому збори прийшли до висновку, що починаючи з жовтня 1935 р. потрібно створити в селах при православних церквах недільні школи. Наголошувалось на відсутності підручників для викладання Закону Божого. Піднімалося питання й про те, що в різних селах церковні псаломщики по-різному виконують карпатські церковні наспіви. З цього приводу вирішили створити окремі курси для дяків-псаломщиків, вивчити останні зміни в церковних наспівах та повернутися до старовинних, традиційних мелодій, які й необхідно викладати в семінаріях.

За часів правління єпископа Дамаскина (Грданички) значного розвитку набуло чернецтво. Про широку місіонерську роботу черниць Липчанського монастиря свідчить той факт, що у 1932 р. єпископ Вінніпегський Арсеній (Чаговцов) запропонував їм створити православний жіночий монастир в Канаді. Однак, настоятелька монастиря ігуменя Параскева (Прокоп) змушена була відмовитися від пропозиції, у зв'язку з обмеженими фінансовими можливостями. До монастиря прагнули вступити послушниці й із-за меж Підкарпатської Русі.

Розвиток православної церкви дещо гальмувало питання реєстрації та доопрацювання єпархіального статуту. У 1929 р. його було офіційно затверджено урядом ЧСР, але, у зв'язку з утворенням на території Підкарпатської Русі та Словаччини нового релігійної структури – православної Мукачівсько-Пряшівської єпархії, єпископ Дамаскин до 1935 р. проводив ґрунтовну роботу, спрямовану на затвердження нового статуту. 8 квітня 1935 р. у Свято-Миколаївському чоловічому монастирі в с. Іза була скликана Єпархіальна рада, що складалася із 40 представників духовенства і мирян. Новий єпархіальний статут складався з трьох частин. Перша з них містила засадничі норми, що містилися у десяти розділах. Серед головних положень цієї першої частини єпархіального статуту 1935 р. слід виділити наступні: 1) Підкарпаторуська православна Мукачівсько-Пряшівська єпархія проголошувалася самоврядною структурою на території ЧСР, догматично і канонічно пов'язаною з апостольською церквою; на чолі єпархії стояв єпископ; єпархія складалася з монастирів та церковних громад; юрисдикційно визнавалася залежність від СПЦ; постійною столицею єпархії визначалося м. Мукачево. 2) Єпископа повинен був обирати Святий Архієрейський Собор СПЦ зі згоди чехословацької влади; допускалося обрання вікарного єпископа, який повністю підпорядковувався прав¬лячому єпископу. 3) Для допомоги в управлінні єпископу створюва¬лася консисторія, що складалася з: а) церковного суду; б) господарського відділу; в) шкільного відділу; г) монастирського відділу. Друга і третя частини статуту розділялися на 154 параграфи: єпископ, єпархіальна рада, єпархіальна консисторія, православний церковний округ, місцеві церковні ради, місцевий церковний уряд, парафіяльне духовенство і парафії, монастирі, судові справи тощо. Таким чином, з затвердженням урядом ЧСР нового єпархіального статуту православна церква стає повноправною юридичною одиницею в межах держави.

Єпископ Дамаскин (Грданички), як і його попередники, відвідував чимало закарпатських православних приходів. У 1936 р. ним було зроблено ряд переміщень та призначень священиків. А у зв'язку з рішенням Священного Синоду СПЦ 1938 р він залишив Мукачівсько-Пряшівську єпархію та виїхав до Америки, де очолив єпархію Сербського патріархату. Його наступником на Підкарпатській Русі став єпископ Володимир (Раїч). Значення діяльності цього єпископа на Підкарпатській Русі є досить великою. За його керівництва православна церква отримала завершену структуру управління, єпархіальний статут та визнання чехословацькою владою нарівні з іншими релігійними конфесіями в державі. Фінансова підтримка уряду у будівництві культових споруд та виділення субвенції для православних священиків призвело їх до консолідації навколо сербської юрисдикції. Справжнього розквіту в єпархії набуло чернече життя. Широка місіонерська діяльність православного духовенства у 1931-1938 рр. призводить до чисельного росту кількості вірників та розширення географії православного руху.