dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 17 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Вера Интерв’ю з доктором історичних наук, професором Київського національного університету культури і мистецтв Валерієм Ластовським

Интерв’ю з доктором історичних наук, професором Київського національного університету культури і мистецтв Валерієм Ластовським

Интервю з доктором історичних наук, професором Київського національного університету культури і мистецтв Валерієм Ластовським

16 червня у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику відбулася міжнародна наукова конференція “Православ’я – цивілізаційний стрижень слов’янського світу”. В кулуарах конференції відповідальний редактор «Дискусійного клубу САМІТ» Володимир Канаш мав бесіду з Валерієм Ластовським (доктором історичних наук, професором Київського національного університету культури і мистецтв), доповідь якого була присвячена стосункам суспільства, церкви і держави.

Держава має бути арбітром у міжконфесійному діалозі

- В чому, на Вашу думку, полягає роль Церкви й Віри в сучасному світі і в нинішньому українському суспільстві?

- Найважливішою місією Церкви нині є умиротворення. Це стосується в першу чергу взаємин держави і церкви.

- Тим більше, що нині ця тема набуває нової актуальності, пов’язаної з процесами глобалізації та сучасними цивілізаційними викликами. Після щедрого на катаклізми і катастрофи ХХ століття вважалось, що найстрашніше вже позаду. На жаль, підстав для самозаспокоєння не так вже й багато…

- Саме тому роль релігії набирає виняткового значення. Помилково войовничий атеїзм асоціюється виключно з радянською добою, хоча його коріння сягає XVIII століття, і саме тоді не більшовицькі партапаратники, а інтелектуали й енциклопедисти закладали отой атеїстичний грунт, на якому два століття по тому розквітли антиклерикальні «квіти зла» і масова руйнація моральних принципів.

- Певно, не слід перебільшувати виключну роль тодішніх атеїстів: вони лише формулювали те, що визрівало в надрах суспільства пізнього феодалізму й абсолютизму. Але облишимо історію (вже досить давню) й порушимо питання: чи може православ’я правити за  цивілізаційний стрижень оновленого слов'янського світу в добу глобалізації?

- Гадаю, це справедливо лише частково. Адже, коли ми говоримо про слов’янський світ, то не можемо ігнорувати те, що до нього входять поляки, чехи, словаки, хорвати, які переважно сповідують католицьку віру. А доба глобалізації спонукає нас усіх не шукати відмінності, а прагнути зосереджуватися на спільних християнських цінностях. Звісно, православна складова в оновленому світі є дуже суттєвою і тяжіє жо подолання розбіжностей, які було закладено у роз’єднаному  -  ідеологічно, політично й економічно -  світі.

- Отже, логічно було би торкнутися такої теми, як міжконфесійний діалог, який би не фіксувався суто формально, а мав би конкретні наслідки.

- Тут у мене менш оптимістичні прогнози. Нині кожна конфесія вимальовує свої завдання і демонструє досить різне бачення діалогу. І в цьому я вбачаю перш за все якусь аморфну роль нашої держави. Вона, як на мене, самоусунулася від тих процесів, а мала б стати арбітром . Тоді міжконфесійний діалог реально пожвавився би.

- На жаль, держава найчастіше просто використовує міжконфесійні складності …

- Посередницька місія держави пішла б на користь усьому суспільству, конфесіям і самій державі.

- Подолання міжконфесійних проблем - справді питання складне, і не відомо, чи можливі вони у найближчій перспективі. А в українському православ’ї існує як факт небезпека розколу. Що можна сказати про можливості його подолання?

- Зовнішні ознаки замирення наче присутні. Спостергіаються вряди-годи зустрічі, Часто це відбувається під тиском тих чи інших політичних обставин. Деякі клірики використовують подібні явища як можливість «засвітитися» або ж додержуватись правил пристойності. А потім цю ситуацію знов-таки використати на свою користь.

- Принагідно: чи існують, на Вашу думку, реальні  перспективи створення єдиної помісної Української православної церкви?

- У короткостроковій перспективі це було би можливо лише у якійсь екстраординарній ситуації…

- Як рятувальний засіб?

- Саме так. Що ж до довгострокової перспектив, то це цілком можливо, але окреслити якісь обґрунтовані часові межі навряд чи хтось наважиться.. Знов-таки: не йдеться про якесь втручання держави у подібні процеси. Але сприяти створенню іншої, ніж нині, атмосфери – це обов’язок держави. Тим більше, що в деяких країнах подібні приклади були. Інша річ, що в цій делікатній сфері ннеприпустимі необачні рухи.