dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 19 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Вера Чернігівська єпархія - сторінки минулого на тлі сучасності

Чернігівська єпархія - сторінки минулого на тлі сучасності

Гейда Ольга, кандидат історичних наук

Чернігівська єпархія – одна з найстаріших православних єпархій на теренах сучасної України. Вона була заснована незабаром після офіційного введення християнства на Русі  й має багату тисячолітню історію. Церковна традиція, спираючись на свідчення Никонівського літопису та «Житія св. Леонтія Ростовського», пов’язує заснування її з приходом до Києва у 992 р. митрополита Леонта, який висвятив єпископів до Новгорода, Чернігова, Ростова, Володимир-Волинського та Білгорода.

Першим чернігівським єпископом став Неофіт. У XI ст., окрім земель Чернігівщини, до складу єпархії входили землі сучасних Брянської, Орловської, Калузької, Тульської, Рязанської, Смоленської, Володимирської, Московської областей Росії, а також  Гомельської області Білорусії. У 1118 р. майже половина із названих територій  відійшла до новоствореної Рязанської єпархії.

Архітектурна перлина Чернігова – Спасо-Преображенський собор – ровесник знаменитого київського Софіївського. Приблизно в один і той же час розпочалося будівництво й двох Успенських соборів – у Києві та Чернігові. Печерне чернецтво з'являється водночас в обох містах наприкінці XI ст. й пов'язується з ім'ям преподобного Антонія Печерського. З Чернігівщиною XI – XIII ст. пов'язані імена преподобних Антонія та Феодосія Печерських, Миколи Святоші, святителів єпископа Феоктиста та митрополита Костянтина, мучеників князів Iгоря Ольговича, Михайла Всеволодовича і боярина Феодора, княгині Єфросинії Суздальської.

Монголо-татарське нашестя принесло занепад Південній Русі. Незабаром, 1263 р. за князя Романа єпископську кафедру було перенесено із Чернігова до Брянська а частина південних територій відійшла до Київської митрополичої кафедри.  

В результаті Литовсько-Московських воєн кінця ХV – початку XVI ст. Чернігово-Сіверську землю було приєднано до Московського князівства, а місцева паства залишилася під управлінням чернігово-брянських єпископів. Вже з 30-х рр. ХVІ ст. у титулуванні єпископів брянської кафедри зникає додаток «Чернігівські», а у 1555 р. єпископ Симеон згадується в джерелах з титулом єпископа Брянського та Смоленського. З 60 х рр. ХVІ ст. території Чернігово-Сіверщини остаточно увійшли до складу смоленської єпархії. (виключення становили землі навколо Любеча і Остра). Внаслідок Берестейської унії 1596 р. на ці землі було поширено греко-католицизм.

У 1625 р. була організована Чернігівська і Смоленська греко-католицька (уніатська) архієпископія, яку очолив один з енергійних діячів греко-католицької церкви Лев Кревза, який в 1631 р.  домігся передачі уніатам чернігівського Спаського собору та інших церковних споруд.  У 1627 р. король Сігізмунд ІІІ передав домініканському католицькому ордену чернігівський Борисоглібський монастир.  

На противагу активній діяльності Греко- та Римо-католицької церкви на новоприєднаних територіях Чернігово-Сіверщини київський митрополит Іов Борецький висвятив на Чернігівську кафедру Ісайю Копинського. Він, як і його наступник Зосима Прокопович, хоча й не мали постійного осідку у Чернігові, тим не менше були дієвими керівниками єпархії, користувалися повагою та авторитетом серед духівництва та мешканців краю.

На чернігівську кафедру київський митрополит С. Косов в 1657 р. висвятив впливового українського ієрарха, колишнього ректора Києво-Могилянської колегії, ігумена Кирилівського монастиря Лазаря Барановича. Тоді ж за чернігівською єпископією закріплювалося 9 протопопій. У зв’язку з тим, що сам  Чернігів лежав у руїнах,  єпископську резиденцію було облаштовано у Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирі. Саме у цій обителі близько 1667 р. Л. Баранович заснував слов'яно-латинську школу, а у 1671 р. – друкарню. У 1672 р. кафедру було перенесено до відбудованого Чернігівського Борисоглібського монастиря. 1679 р. у Чернігів з Новгорода-Сіверського було переведено друкарню. Лазар Баранович розгорнув бурхливу діяльність на Чернігівщині по відбудові напівзруйнованих і засновуванню нових церков і монастирів, а також зібрав цілу плеяду освічених церковних діячів, проповідників, письменників, богословів, архітекторів та художників. З Чернігівщиною другої половини XVII століття пов'язані імена Iоаникія Галятовського, Дмитра Туптала, Iвана Щирського, Михайла Лежайського, Iвана Величковського, Феодосія Углицького та Iоанна Максимовича. Саме Лазар Баранович запросив у Чернігів майбутнього святителя Феодосія Углицького, настоятеля київського Видубицького монастиря, і доручив йому управління найдавнішим чернігівським Єлецьким монастирем. Серед канонізованих діячів XVII – XVIII ст. до сонму Чернігівських святих належать святителі Феодосій Углицький, Димитрій Ростовський, Iоанн Максимович, Iосаф Горленко.

Після підпорядкування у 1686 р. Київської митрополії Московському патріарху Православна Церква в Україні поступово втрачає свої національні особливості та привілеї. 1728 р. постановою Верховної таємної ради, виданої гетьману Д. Апостолу, заборонялося продавати, дарувати і надавати на поминання ґрунти та угіддя для українських монастирів та церков, що позбавляло їх засобів існування. Активні дії російського уряду в цьому відношенні викликали зрозуміле, але безрезультатне, незадоволення.

З 1780 р. Синод почав призначати архімандритів та ігуменів до українських монастирів.  1786 р. було проведено секуляризацію церковних земель в Україні, внаслідок чого у церкви влада відібрала в держскарбницю великі земельні й лісові угіддя. З двадцяти (16 чоловічих та 4 жіночих) монастирів Чернігівської єпархії 11 було закрито, інші 9 розділено за штатами. Внаслідок утворення нових намісництв 1785 р. Чернігівська єпархія була поділена на Чернігівську й Новгород-Сіверську.

У ХІХ ст. територія Чернігівської єпархії відповідала межам губернії, утвореної 1802 р. А 1857 р. в єпархії було утворено 52 благочинних округи, у яких розміщалося понад 1000 церков.  Особлива увага в церковній політиці приділялася духовній освіті й місіонерству. В єпархії діяли Чернігівська духовна семінарія (реформована з Чернігівського колегіуму 1786 р., Чернігівські (чоловіче та жіноче), Новгород-Сіверське, Ніжинське та Стародубське духовні училища. Серед чернігівських архієреїв XIX ст. своїм  подвижництвом у галузі церковного єпархіального управління та науковою діяльністю виділяється архієпископ Філарет Гумілевський. Завдяки його зусиллям на Чернігівщині різко збільшилася кількість церковнопарафіяльних шкіл, було відкрито Стародубське духовне училище, Чернігівське єпархіальне жіноче училище, вийшла на новий освітній рівень Чернігівська духовна семінарія. 1861 р. зусиллями архієпископа Філарета в Чернігові був заснований журнал «Черниговские епархиальные известия», що в 1912 р. був реорганізований у часопис «Вера и Жизнь». В місті  1908 р. було утворено Єпархіальне давньосховище – перший і єдиний тоді церковний музей.

1911 р. єпархію очолив архієпископ Василій Богоявленський, який став останнім архієреєм перед революцією та першою її жертвою. 2000 р. на ювілейному соборі РПЦ він був прославлений     до лику святих серед новомучеників.  У 1930-х рр. церковна розруха сягнула апогею. До початку Великої Вітчизняної війни було закрито всі храми Чернігова. Але в 1940-ві рр. ставлення влади до церкви почало змінюватися.  Наставником духовного життя багатьох віруючих чернігівської пастви у воєнні й післявоєнні роки був схиархімандрит Лаврентій (Проскура), прославлений у лику чернігівських святих 1993 р. 1946 р. з Ленінграда до Чернігова повернуто мощі святителя Феодосія Углицького. У січні 1939 р.  була сформована Сумська область, а у 1945 р. згідно рішення Св. Синоду Руської православної церкви утворена окрема Сумська єпархія. У 1960-1970-ті рр. тривали утиски віруючих, а єпархія у ці  часи налічувала всього 106 приходів. І лише в 80-ті роки минулого століття ситуація в релігійній сфері почала покращуватися.

Після отримання Україною незалежності політика влади до Церкви стала значно м'якшою. Чернігівська єпархія продовжує жити й розвиватися, збільшується кількість парафіян, триває будівництво нових храмів. На її теренах нині діє чотири єпархії УПЦ МП та дві єпархії УПЦ КП.

1993 р.  Сумська єпархія була розділена на дві: Сумську і Ахтирську та Глухівську. Рішенням Священного Синоду УПЦ у 2007 р. Чернігівську єпархію теж було розподілено на дві самостійні: Чернігівську і Ніжинську. У складі першої з них залишилися такі  райони Чернігівської області: Городнянський, Козелецький, Корюківський, Куликівський, Менський, Новгород-Сіверський, Ріпкинський, Семенівський, Сосницький, Чернігівський та Щорський. Преосвященні чернігівської кафедри надалі йменуватимуться «Чернігівський і Новгород-Сіверський». Правлячим архієреєм єпархії залишився єпископ Амвросій (Полікопа).

Однією з головних перешкод у нормалізації церковного життя яваляється внутрішньо-церковний розкол, що призвело до появи в 1992 р.  Української Православної Церкви Київського патріархату під керівництвом митрополита Філарета (Денисенка). Внаслідок такого розколу в сучасній Україні паралельно існують парафії УПЦ КП та УПЦ МП, а також кілька гілок Автокефальної  православної церкви. Такий складний поділ православних парафій характерний і для території сучасної Чернігівщини та Сумщини. Так, 1992 р. була утворена Чернігівська єпархія УПЦ КП, що на сьогодні налічує 103 парафії, 3 монастирі, має власне періодичне видання. 1996 р. заснована Сумська єпархія УПЦ КП.

На території сучасної Чернігівської області представлено 26 конфесій, 776 зареєстрованих релігійних громад, що володіють 476 культовими спорудами. Загальна характеристика релігійної карти області виглядає наступним чином: УПЦ МП - 427 громад; УПЦ КП - 103; Церква євангельських християн-баптистів - 67; Церква адвентистів Сьомого дня - 19; Церква християн віри євангельської - 16; Римо-католицька церква - 2; Українська греко-католицька церква - 2; Російська православна церква за кордоном - 1; Руська православна старообрядницька церква - 2; Релігійна організація свідків Єгови - 3; Релігійна громада товариства свідомості Кришни - 1; Іудейські релігійні громади - 6; Євангельські християни "Церква в Чернігові" - 1; Ново-апостольська церква - 1; Євангельські християни "Церква Голгофи" - 1; Харизматичні повно євангельські церкви - 11; Християнська харизматична релігійна громада "Нове покоління" - 1; Церква Ісуса Христа святих останніх днів - 1; Українські язичники "Сіверяни" - 1; Релігійна громада Союзу вільних церков християн євангельської віри місцевої церкви "Христос для всіх" - 1; Буддисти школи Карма Каг'ю діамантового шляху тибетського буддизму - 1 громада.

Крім цього, в області діють 9 монастирів, З християнські місії, 2 православних братства, 2 духовних навчальних заклади, 82 недільні школи. Біля 600 священнослужителів задовольняють релігійні потреби й служать у вищевказаних релігійних організаціях.

Така строкатість релігійної карти, загалом, відповідає як історичним традиціям, національним, регіональним особливостям нашого краю, так і реаліям сьогодення. Домінують у релігійному житті області православні громади – всього 500. З протестантських релігійних об'єднань виділяються Євангельські християни-баптисти. Найбільш впливові церкви, діяльність яких помітна в області, це: Християни віри євангельської, Адвентисти сьомого дня, Римо-католики, Іудеї, Свідки Єгови.

Останнім часом з'являються в області й новітні релігійні організації, такі як: Харизматичні повноєвангельські церкви, Церква Ісуса Христа святих останніх днів, Новоапостольська церква тощо. Поява і поширення в Україні новітніх релігійних течій детермінована багатьма чинниками. По-перше, Україна після тривалого часу перебування під владою тоталітарного режиму поступово входить в світову співдружність народів і разом з тим сприймає ті релігійні процеси, що мають місце в європейських країнах. По-друге, після здобуття Україною незалежності пожвавився процес вивчення українознавства та національної історії, що певним чином викликало інтерес до давніх звичаїв, символіки, обрядів. По-третє, велике значення має загальна демократизація суспільства, що безпосередньо відбивається і на змісті релігійного життя, коли людина сама обирає віросповідання.

Релігійну ситуацію в області в цілому можна охарактеризувати як контрольовану й прогнозовану. Зусилля влади, громадських організацій спрямовані на безконфліктний розвиток міжконфесійних взаємин. Водночас викликають тривогу непорозуміння, що іноді виникають, між УПЦ МП та УПЦ КП. Міжправославний конфлікт має не тільки міжцерковний, але й - більше - геополітичний характер, пов'язаний із головним питанням українського православ'я – набуттям автокефалії. Кожна з церков дотримується протилежних позицій щодо досягнення цієї мети, необхідною умовою якої (на даному етапі) є об'єднання православних віруючих в єдину Помісну церкву.

Ріст релігійної мережі випереджає наявність культових споруд, що є однією з проблем релігійного життя. Незважаючи на те, що більшість із них, у тому числі й видатних пам'яток архітектури, передані релігійним організаціям у користування, є ще ряд проблем. Зокрема, Менському р-ні в Домницькому монастирі розташована виправно-трудова колонія-поселення МВС України, яку силами органів місцевого самоврядування переселити на інше місце в даний час неможливо. У цій ситуації відокремлено частину території монастиря зі спорудою колишньої П'ятницької церкви і передано релігійній громаді.

Окрім майнової проблеми потребують вирішення багато й інших питань релігійного життя. Це такі, як проблема міжконфесійних відносин; виховання віротерпимості; діяльність нетрадиційних для нашого суспільства релігійних організацій; використання засобів масової інформації релігійними організаціями та відображення релігійного життя в них; участь релігійних організацій у політичній діяльності, зокрема у виборчій кампанії тощо. Та віриться, що всі діючі на чернігівській землі релігійні конфесії все ж стануть могутнім духовним засобом до консолідації, співпраці й творення у вирішенні багатьох нагальних питань нашого життя.