dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 25 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Вера Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир: проблеми відродження

Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир: проблеми відродження

кандидат історичних наук Коваленко В.П., старший науковий співробітник Луценко Р. М.

Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир знаходиться в с. Рихли  Чернігівської обл., на пагорбі, оточеному глибокими ярами, на території  Мезинського Національного природного парку. На дні одного з ярів знаходиться озеро, що живиться джерелами. Монастир виник, за легендою, завдяки явленню на клені чудотворної ікони Св. Миколая бортнику із сусіднього с. Оболоння. Незабаром тут було споруджено дерев’янну Миколаївську церкву.

Назву «Рихлівський» монастир отримав через диво: місцевий священик, відмовившись служити службу біля чудотворної ікони, був паралізований. Він зрозумів, що отримає зцілення тільки біля ікони, тому звелів везти швидко його до неї. Всю дорогу він підганяв:  “Рихло, рихло” (польською мовою – “швидко”, “швидко”). Добравшись до ікони, він отримав зцілення.

1666 р. коштом Д. та В. Многогрішних за сприяння чернігівського архієпископа Лазаря Барановича на цьому місці було засновано Пустинно-Миколаївський монастир. В. Многогрішний збудував тут дерев’яний храм (пізніше на цьому місці збудують кам’яний собор); також ним були пожертвувані монастирю поля, озера, три млини, сінокоси та Савинський і Жорновський перевози через Десну. Д. Многогрішний пожертвував обителі с. Будище та два млини. Гетьман затвердив межі монастиря, що були позначені ровами.

Допомагали монастирю й інші українські гетьмани: І. Самойлович, І. Скоропадський та Д. Апостол. Перший  збудував у монастирі храм на честь свого небесного покровителя Св. Іоанна Предтечі (1677 р.). 1693 р. монастир отримав грамоту царів Петра та Іоанна Олексійовичів, що підтверджувала закріплення за ним угіддя. Гетьман Скоропадський, отримавши зцілення від Рихлівської ікони Св. Миколая, на місці її появи збудував новий дерев’яний храм замість старого і для його утримання подарував монастирю ще одне село.

Тож спочатку монастир був дерев’яним, через що повністю вигорів у пожежі 1745 р. Перші муровані споруди почали будувати на його території 1743 р. З середини XVІІ ст. починається широке кам’яне будівництво: тоді були споруджені муровані Миколаївський собор (1754 – 1760 рр.), дзвіниця з надбрамною церквою Св. Іоанна Предтечі (1767 р.), Миколаївська церква (1750 р.) на місці явлення чудотворної ікони Св. Миколая, тепла церква Св. Феодора Стратилата (1749 р.) та церква Різдва Христова (1749 р.), а також келії та огорожа. На північ від обителі  в XVІІ ст. був заснований монастирський гостинний двір. Неподалік монастиря знаходились колодязь, господарський двір, цегельний завод, сад та пасіка, скит та каплиця. На схилах ярів були викопані печери, що відносно непогано збереглися.

З середини ХVІІІ ст. монастир стрімко розвивається, збільшується кількість його земельних володінь, млинів, лісів, сінокосів. 1749 р. до нього було приєднано Сосницьку Рувимську пустинь. У 1756 р. в монастирі було 46 чернецтвуючих осіб – ігумен, намісник, підскарбій, ієроченців – 9, ієродияконів – 8, послушників – 26. За кількістю чернецтвуючих він був другим після Борисоглібського монастиря у Чернігівській єпархії.

1786 р. під час секуляризації церковних володінь  Катериною ІІ передбачалась ліквідація монастиря, але останній зберігся завдяки заступництву графа П. Рум’янцева-Задунайського. Він мав неподалік нього маєток, тому часто відвідував обитель і хотів зберегти її. За протекцією графа монастир був збережений, як найкращий у регіоні, але втратив свої села, землі, млини; після секуляризації  була обмежена й кількість чернецтвуючих у 15 осіб.

Та у ХIХ ст. монастир все ж продовжував розвиватися. Після призначення 1816 р. настоятелем Мелхіседека (Сокольникова) в ньому розпочався ремонт старих храмів і будівель. Цей настоятель, окрім великого будівництва, активно займався і духовним розвитком монастиря – ним був розроблений особливий Статут з 47 глав, що регламентував порядок богослужінь і обов'язки ченців – від настоятеля до останнього послушника. Окрім того, вже служивши в іншому монастирі, Мелхіседек (Сокольников) написав історію Рихлівськой пустині.

Ікона Святителя Миколая, якого Церква іменує ”всіх предстателем і заступником, скорботних утішителем, у бідах притулком і вірних поборником”, була головною святинею монастиря. Слава про неї поширювалась далеко за межі краю, люди йшли до образу: хворі і вже там отримували зцілення, скорботні – втіху. Під час холери 1848 р. до м. Короп на Чернігівщині була принесена ця чудотворна ікона, з нею був проведений хресний хід довкола міста і холера припинилася. Дивуючись силі чудотворної ікони, коропці навіть зробили її копію і поставили в міському храмі.

Кількість братії збільшувалась: у 1854 р. було 25 осіб чернецтвуючих, а на початку ХХ ст. – вже близько 200.  До складу монастирського гостинного двору входило чотири корпуси: два однакових флігелі «о 18 покоях для вищих верств» та два менших флігелі – «для простого народу». Ці чотири корпуси згруповані довкола квадратного двору й оточені муром.

Після Жовтневої революції монастир був ліквідований (1922 р.), а церкви та частина монастирських споруд були розібрані на цеглу.

У травні 2004 року єпископ Чернігівський і Ніжинський Амвросій (Полікопа) прийняв рішення про відродження релігійної громади на території колишнього монастиря у цьому благодатному місці. Його настоятелем був призначений ієрочернець Серафим. 21 травня під відкритим небом була відправлена перша Божественна Літургія. У липні 2006 р. Рихлівська релігійна громада  зареєстрована як Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський чоловічий монастир. Відродився він на місці колишнього гостинного двору, оскільки відбудувати відразу увесь комплекс споруд Пустинно-Рихлівського монастиря було нереально. Зараз  входить до складу Ніжинської єпархії. З 2008 р. його очолює архімандрит о. Гурій.

Монастир, як один з найбільших у регіоні, неодноразово привертав до себе увагу церковних істориків. Він згадується в працях О. Шафонського та Філарета Гумілевського, а також у публікаціях, присвячених релігійному життю Чернігівщини. Перша праця, присвячена саме історії монастиря (”Краткое историческре описание Рыхловской пустыни”), була створена колишнім його настоятелем архімандритом Мельхіседеком (Сокольниковим) і вийшла друком 1844 р. в Москві. Пізніше, 1903 р. в Одесі вийшла ще одна праця з історії обителі: “Исторический очерк Пустынно-Рыхловского монастыря”.

В радянські часи інтерес до історії колишнього монастиря значно впав. Архітектурні дослідження його решток  як архітектурного комплексу проведені М. Цапенком лише 1957 р., який зняв генеральний план комплексу. Дослідник відзначав, що стіни обителі збудовані по контуру мису, у плані утворюючи трикутну конфігурацію. За результатами досліджень М. Цапенка була створена й графічна реконструкція монастиря К. Лоп ялом.

Наступний етап досліджень  пов’язаний з роботами В. Вечерського, який обстежував його територію у 1976 р. та 1989 р. Він сфотографував та замалював рештки монастирських споруд, зробив обміри будівель, що вціліли. Дослідник обстежив рештки корпусів келій, що на момент дослідження ще мали дахи та були у більш гарному стані, ніж зараз. За результатами його робіт комплекс монастиря було включено до «Зводу пам’яток історії та культури України» по Чернігівській обл.

1999 р. на території монастиря працювала археологічна експедиція, до складу якої увійшли співробітники Чернігівської обласної інспекції по охороні  пам’яток історії та культури, Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” та студенти Сумського педагогічного університету. Під час цих робіт В. Руденком були обстежені т. зв. “Нові” печери, що датуються початком ХІХ ст. Створювались вони для відвідування паломниками. Про паломницьке призначення комплексу, на думку згаданого дослідника, свідчать місце розташування і планіметричні рішення пам’ятки, а також оформлення прилеглої території та самого входу. У 2004 р. місцевими краєзнавцями  знайдені й “Старі” печери. Їх того ж року дослідили В. Руденок зі співробітниками заповідника “Чернігів стародавній”. Ці печери були датовані ХVІІІ ст. У складі комплексу виявлені келії для ченців-затворників, а на стінах печер – написи, що датуються серединою ХІХ ст.

В липні – серпні 2010 р. група викладачів та студентів Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка з благословення єпископа Ніжинського та Прилуцького Іринея провела обстеження решток монастиря.

На сьогодні від комплексу монастиря збереглися три корпуси келій: північно-східний, північно-західний та східний. Також навпроти східного корпусу є рештки прямокутної цегляної споруди, що вціліли на висоту 0,5 – 0,7 м від рівня денної поверхні. Від корпусів залишились лише стіни, що поросли чагарниками. Головними завданнями експедиції 2010 р. були: розчистка будівель двох північних корпусів келій від рослинності, зйомка топографічного плану за допомогою GPS-навігатора та обстеження території монастиря з метою локалізації зруйнованих споруд. На всій площі монастиря зустрічається бита цегла та шматки розчину, на поверхні помітні западини на місцях колишніх споруд. На місці колишнього центрального Миколаївського собору, де за легендою було знайдено чудотворну ікону Св. Миколая, у 90-х рр. ХХ ст. розпочали (із суттєвим відхиленням від початкових розмірів та орієнтації) будувати церкву. Проте, не закінчили, вивівши частково тільки стіни. Котлован на місці центрального Миколаївського собору помітний і досі. До нього від північних воріт вела доріжка з бруківки, що частково виступає з-під дерну. Також видно й обриси котловану церкви Різдва Христова.

На північ від колишнього монастиря знаходиться комплекс гостинного двору, де розміщується нині відроджений Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир. Від колишнього гостинного двору збереглися приміщення південних флігелів «для простого народу» — однакові одноповерхові, дерев'яні, обкладені цеглою, прямокутні в плані будівлі. Обидва флігелі мають  анфіладне розпланування із сіньми в центрі. Південно-західний корпус гостинного двору нині переобладнаний під церкву відродженого Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського чоловічого монастиря. На захід від корпусів збереглися рештки брами та муру, що оточував гостинний двір. Східний корпус «для вищих верств» зараз двоповерховий, прямокутний у плані. Перший поверх мурований із цегли; вікна на фасадах мають сегментні перемички і надвіконні бровки. Другий дерев'яний поверх надбудовано у 1930-х рр.; його стіни ззовні облицьовані рельєфною керамічною плиткою. Зараз тут знаходяться келії послушників та кімнати для паломників. Від північного одноповерхового дерев'яного корпусу збереглися рештки струхлих стін, без перекриття та даху. У корпусах проводиться ремонт силами послушників монастиря.

На південний захід від колишнього монастиря знаходиться двоповерхова будівля монастирської конюшні (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.). Її перший поверх мурований, другий дерев’яний, скоріш за все, був сінником. Обстеження території монастиря дало нечисленний підйомний матеріал: уламки кераміки ХVII – ХХ ст., фрагменти полив’яних кахлів XVІІ – ХІХ ст., залізні вироби (цвяхи, гак, фрагмент ножа тощо). Більш раннього матеріалу, ніж ХVII ст., досі зафіксовано не було.

В польовому сезоні 2011 р. роботи по дослідженню території Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря планується продовжити силами студентів ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка та волонтерів з інших університетів та наукових установ України, а також інших держав, за підтримки Церкви та благодійників. Матеріали, отримані в ході обстежень, будуть використані при створенні проекту реконструкції монастиря, без чого будь-які аматорські спроби відновлення Святині можуть обернутися лише новими руйнуваннями її вцілілих решток.