dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 23 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Реплика Може, дослухаються політологів...

Може, дослухаються політологів...

Може, дослухаються політологів...

*Наростання тенденцій до поглиблення ціннісних розколів у суспільстві – такого висновку дійшов V Конгрес політологів України, що відбувся в Києві 28 березня

Тема конгресу, який проходив в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, була визначена в його програмі − «Стратегічний курс України: політологічний дискурс», а до підготовки конгресу долучилися Міністерство освіти і науки України, Національна академія наук України, Асоціація політичних наук України та Українська академія політичних наук.

У вступному слові Валерій Геєць, віце-президент Національної академії наук України (він же – голова Оргкомітету конгресу) й економіст за фахом зосередився на проблемах, дотичних до економіки. Нині в Україні, згідно з соціологічними дослідженнями, налічується 30% тих, хто є прихильниками соціалізму, 30 %, − прихильниками суміші соціалізму й капіталізму, а тих, хто стовідсотково віддає перевагу капіталізмові надир мало. Водночас капіталістичні підвалини панують у суспільстві, і подібний дисбаланс відбивається на стані суспільно-політичних відносин. 60 - 70% опитаних вважає, що в країні немає порядку, а понад 70% твердить, що держава має втручатись у доходи за рахунок багатих. Так само 60-70% покладають на державу відповідальність за охорону здоров’я і такий самий показник спостерігається у питанні щодо працевлаштування. Отже, вимоги суспільства до держави дуже високі. Водночас події, що відбуваються останнім часом, ставлять під запитання роль української держави у міждержавних відносинах, оскільки вона досі не визначилась чітко у приналежності до будь-якого міждержавного об’єднання. Водночас залишаються проблема збереження державного суверенітету. Звісно, конгрес політологів, на думку В. Геєця, навряд чи дасть відповіді на згадані проблеми, але сформулювати їх і активно порушувати їх на всіх рівнях – чи не найголовніше завдання політологів.

Член-кореспондент НАН України Микола Михальченко не випадково дав своїй доповіді назву «Стратегія України: між Сціллою і Харибдою» і почав виступ з твердження, що у нас не повинно бути єдиної думки, оскільки ми не є тоталітарною країною. Виклад своєї особистої думки пан Михальченко розпочав з того незаперечного факту, що світова система безпеки – Потсдамська або ж пост-Потсдамська – нині практично зруйнована. Вже не можна покладатися на міжнародні договори. Чи хтось міг 2-3 роки тому передбачити вторгнення Росії? Якщо її вважати Сціллою, то Харибда для України – це наша внутрішня нестабільність, що виникла не лише внаслідок прорахунків влади, але й спричинена вибором самого народу. Частина історичної провини лежить і на нас.    

Втім, ситуація не є безнадійною. Формується інше громадянське суспільство, виник феномен Майдану як елемента такого суспільства. На жаль, останнім часом він трансформувався в радикальний спосіб. В державному житті панує хаос. Не дивно: адже практично не існує армія, в жалюгідному стані правоохоронні органи. За останні два десятиріччя все розкрадалося, марнувалося. Нам конче потрібно окреслювати громадянську позицію.  Так, Крим втрачено. Сподіваємося, тимчасово. Це слід приймати поки що як факт. Існує надія на дезінтеграцію Росії, паростки якої вже проглядають нині.

Водночас останні події свідчать, що в Україні існує потужна п‘ята колонна, яка спрямована на дезінтеграцію України. І це робиться під прапорами іншої держави. Зрозуміло, уряд і Верховна Рада приймають рішення для зменшення інформаційного впливу Росії.

Перспективам реалізації концепції відкритого урядування у вирішенні загальнонаціональних проблем присвятив свою доповідь в. о. директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень  ім. І. Ф. Кураса НАН України Олександр Майборода. Говорячи про модель відкритого урядування а Україні, він підкреслив, що сама ця ідея виникла зі світу бізнесу, а звідти перейшла у політику. Загально ця схема виглядає таким чином: електронна демократія – електронний уряд – і все це в on-line режимі.  В такий спосіб забезпечується вільне спілкування громадян з урядовцями. Подібна схема частково вже втілена у США. Щось подібне спостерігається в Канаді. А далі поступово піде у світ.  До речі, розчарування «помаранчевою революцією» значним чином було спричинено тим, що не були забезпечені зворотній зв’язок й відкрите урядування. Відтоді скепсис громадськості ґрунтувався на тому, що в Україні відбувалися узурпація влади і панування корупції. Втім, поширений і скептицизм щодо відкритого урядування, що ґрунтується на небезпеці атомізації суспільства, яка може призвести до утворення тоталітарного суспільства.

Олексій Шевченко, провідний науковий співробітник Інституту ім. І. Ф. Кураса у дещо парадоксальній манері, загалом властивій цьому доповідачеві, познайомив присутніх з пропагандистським дискурсом в сучасному російському фундаменталізмі, наголосивши на його впливі на ситуацію в Україні. Розпочавши свій історичний екскурс від 1807 року, коли Гегель висунув ідею кінця історії, промовець протягнув певну лінію від Наполеона до Фуку ями, аж поки не вийшов на сучасний період, де, звісно, не обминув Путіна, Україну і Крим, засвідчивши, що на наших очах відбувається зсув у світовій історії. На думку О. Шевченка, Росія є «ускользающим» об’єктом. Згадана країна – це і не Європа, і не Азія, а скоріше – провокатор порушення світового порядку. Доповідач не без іронії говорив про «таємничість «русской души», цитував відомі рядки Ф. Тютчева: «Умом Россию не понять, аршином общим не измерить». При цьому, щоправда, на цьому цитату перервав, ігнорувавши подальше: «У ней особенная стать: в Россию можно только верить». Втім, на допомогу нашому філософу прийшов Гоголь (М. чи Н. ?) з не менш відомим: «Русь! Дай ответ! Не дает ответа». Нині, на думку О. Шевченка, в Росії спостерігається зникнення згаданої таємниці. Натомість наявна психопатологія державного устрою, яка спирається на сильну логіку. Одразу спадає на думку, що фундаменталізм може бути не лише ісламським. За О. Шевченком, нинішня Росія – це суто фундаменталістський проект, де релігія абсолютизує владу. Цей фундаменталізм реалізується навіть у нормі контролю за приватним життям.

Друга прикметна риса сучасної Росії (знов-таки, з точки зору доповідача) – її антизахідність. Це те, що Бердяєв йменував «новим середньовіччям». Своєрідний джихад як відповідь «Макдональдсу». При цьому О. Шевченко твердить, що без Києва путінська імперія неможлива. І саме тому не обійдеться без захоплення Києва. Доповідач твердить, що маргінали в Росії вийшли на передній план, що є підґрунтям російської зовнішньої політики. Справедливості заради слід визнати, що й в Україні зовнішня (як і внутрішня) політика вкрай радикалізована. Інша річ: за твердженням О. Шевченка, в Росії нині спостерігається точка неповернення. А ми маємо ще шанс відчути подуви інших вітрів та вітерців. Як вважає доповідач, Україна має шанс остаточно вирватися з радянського минулого. О. Шевченко нагадує, що теоретики національної ідеї твердять, що її основою є армія й освіта. Але з цими двома компонентами в Україні справи кепські: і перше, і друге в Україні має зовнішню оболонку, яка, наче барвиста повітряна кулька, не витримує справжніх випробувань.

Максим Розумний, зав. відділом політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень при  Президенті України у доповіді, присвяченій сучасному етапу самовизначення України, а саме світсистемним детермінантам, говорив, зокрема, про співвідношення між рівнями  цивілізацій. Доповідач виструнчив вісь, навколо якої оберталася його схема: Захід – Росія – Україна – Крим – татари. Далі М. Розумний вдався до досить ризикованих аналогій: путінської Росії та нацистської Німеччини. Доповідач вбачає і там, і там ознаки реваншизму: в Німеччині – за підсумки Першої світової війни, в Росії – за розпад СРСР. Окремо М. Розумний говорив про російське телебачення, в якому він вбачає імморалізм, месіянизм, закритість інформаційного простору і відчуття зовнішньої експансії. Доповідач наголосив на своєрідній інверсії: антикомунізм у Німеччині, анти фашизм в Росії. Варто підкреслити спорідненість Росії із Заходом і України з Росією. Слід сказати, що в нинішньому Криму татари так само чужі, як українці в Росії. Отже, ці підсистеми руйнуються: Крим відійшов від України, Україна – від Росії.

Після доповідей учасники політологічного конгресу були свідками жвавого обміну думками. Виклад виступів, а також резолюції конгресу, його звернення до наукової спільноти і заяви щодо інформаційної політики Росії подамо пізніше. Але перед тим – два зауваження.

По-перше, було би вкрай важливо, аби наші можновладці – колишні й теперішні – більше дослуховувалися до думок й аналітичних узагальнень політологів. Тоді, можливо, поталанило би уникнути соціально-політичних струсів, які останнім часом дестабілізують суспільне життя України.                   

По-друге, зверніть увагу на плакат, що прикрашав сцену залу засідання конгресу. Там згори композиція з національної української символіки, уквітчаної елементами української флористики. А у нижньому правому куті – невеличкий метелик з емблемою Євросоюзу як символ поки що тендітної надії.