dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 26 Июня 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Реплика Про Майдан-2013: круглий стіл з гострими кутами

Про Майдан-2013: круглий стіл з гострими кутами

Про Майдан-2013: круглий стіл з гострими кутами

Понад три тижні минуло від початку сьогорічного Майдану, перш ніж наші політологи зібралися, аби гуртом обговорити пекучі проблеми суспільно-політичного життя країни. Втім, було би необачно дорікати їм за буцімто повільну реакцію на сам унікальний факт Майдану-2013. Адже йдеться не про всюдисущих репортерів або самодіяльних активістів, а про науковців, яким мають бути властиві виважені дослідження, обґрунтований аналіз і сякі-такі прогнози.

Однак, все ж таки претензії носіям політологічної думки можна висловити: адже прогностичний жанр у сучасному українському політологічному середовищі перебуває в явно занедбаному стані.

Отже, ідеться про круглий стіл на тему «Україна у геостратегічній паузі: реалії, очікування, прогнози». Забігаючи наперед, можу сказати, що йшлося переважно про реалії (і тут учасникам зібрання вистачало снаги, пишномовності і запалу), а погляд у майбутнє – бодай найближче – виглядав досить непереконливо.

Організатором згаданого обговорення були Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім.. І. Ф. Кураса та Асоціація політичних наук України. Запропонований обшир питань включав наступні теми:

- Євроінтеграція як цивілізаційний вибір України: раціональні й ірраціональні мотиви;

- Європейський і Митний союзи: економічна доцільність вибору;

- Влада, опозиція і перспективи громадянського суспільства;

- Вибори-2015 як фактор геостратегічного курсу влади та опозиції.

Як бачимо, зміст обговорень був актуалізований останніми політичними подіями в Україні. Власне, цим і був зумовлений склад запрошених до круглого столу, хоча впадало в око і те, що в залі Вченої ради згаданого наукового закладу бракувало (хоча б номінально) прихильників провладної гілки. Надалі у виступах це пояснювалося, зокрема, тим, що, мовляв, вони є не справжніми політологами, а радше коментаторами (при цьому називалося кілька імен,  достатньо відомих як науковому середовищу, так і ширшому громадянському загалу). І ще одна деталь, яка заслуговує на увагу: серед учасників було чимало філософів не лише за особливостями мислення, але й за науковими ступенями. При цьому саме вони належать до тієї категорії філософів, які за прикладом Карла Маркса, не обмежуються тим, що у різний спосіб пояснюють і тлумачать світ, але й прагнуть змінювати його.

В.о. директора Інституту ім. Кураса, доктор історичних наук Олександр Майборода, котрий правив, як нині модно говорити, за модератора зібрання, пояснив кончу актуальність заходу ситуацією, що склалася в Україні і навколо неї, і закликав присутніх бути відвертими у виступах й оцінках, говорити не лише про причини кризової ситуації, але й про нагальні кроки подолання кризи. Як справжній історик пан Олександр висловився в такий спосіб: «Цікаво, чим все це закінчиться», а далі наголосив на сподіванні тому, що наслідки круглого столу будуть цікаві для всіх сторін – і влади, і опозиції, і громадянському суспільству загалом.

Програмою круглого столу передбачалося заслухати три доповіді, але один з доповідачів Вадим Карасьов (саме він, попри його посаду директора Інституту глобальних стратегій, був охарактеризований як коментатор) повідомив, що йде на запис до якогось телеканалу і спробує встигнути на круглий стіл. Не встиг.

Патріарх української політологічної думки, доктор філософських наук, член кореспондент НАН України і перший віце-президент Асоціації політичних наук України Микола Михальченко свою доповідь «Євроінтеграція як цивілізаційний вибір України: раціональні й ірраціональні мотиви» почав з банальної, за його визначенням, думки: Україна нині є країною цивілізаційно розколотою. Це не підлягає сумніву. При цьому раніше по різні боки розколу перебували комунізм й антикомунізм. Нині розкол спостерігається не лише по географічних вимірах (Схід і Захід), але й в головах. Цивілізаційний розкол у країні відбувається за усіма критеріями. Доповідач наголосив, що політично Україна завжди мала демократичні ознаки. Натомість у Росії з давніх-давен  панували деспотія, суто феодальний підхід. Те саме відбувалося й у радянські часи, лише функції князя чи феодала перебрали партійні секретарі. Схожою є ситуація у сучасній Росії. Але, на думку доповідача, демократичні прагнення в Україні не вмирали. Тому і нуртує у нас бажання повернутися в Європу. «Ми завжди були трохи демократами, трохи анархістами, −  філософічно зауважив доктор філософії. – Частково це втрачено, але нинішній Майдан свідчить, що ці характеристики цілком здатні відтворитися». Показово, що соціологічні опитування щодо євроінтеграції засвідчили зміни у ставленні як у часі опитувань, так і по регіонах. Тут слід мати на увазі, що певною мірою спрацювала агітація проти Асоціації з ЄС. На Майдані ж, попри певні розбіжності, визначальним є конфлікт між владою і народом.

Не оминув пан Михальченко і певних відмінностей у тактиці зарубіжних високо посадовців, що відвідали Майдан. Чітко визначилися Сполучені Штати: і республіканець Маккейн, і демократ Мерфі не залишили жодних шансів нинішній владі, а європейські представники не знають, з ким вести перемовини, і вичікують. М. Михальченко згадав і про цікаву формулу нашого депутата-комуніста О. Голуба, який сказав, що політикум хоче продати інтереси України: одні  задешево, інші – дорожче.

Ніби опонуючи цьому визначенню, М. Михальченко визначив як мету круглого столу вироблення консолідованої точки зору. Мовляв, різнобій думок зашкоджує інтересам України. Консолідована точка зору – це знайоме з радянських часів визначення «одобрямс» або ж «кожний проти, а всі разом – за». Навряд чи подібний підхід прикрашає справжню наукову дискусію

Послідовнішим, як на мене, був у своїх міркуваннях другий доповідач – Ігор Бураковський, доктор економічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». Тема його доповіді «Європейський і Митний союзи: економічна доцільність вибору», за визнанням автора, досить широка. Перший її блок – кризова ситуація в Україні, зумовлена перш за все тим, що Україна є експортно залежною країною. До цього додаються еміграційні потоки з України. При цьому економічний стан стимулює еміграцію. Що ж до підписання угод про зони вільної торгівлі, то це цей принцип є загальним явищем. Інша річ – як цим скористатися. Зона вільної торгівля з ЄС – це фактор перевірений в часі і просторі. Що ж до зони вільної торгівлі з країнами Митного Союзу, то тут маємо кілька пасток, в які важко не потрапити. Другий блок проблем в інтерпретації Угоди про Асоціацію з ЄС. Угода має преамбулу і 7 розділів. Загалом це – великий і складний документ. Зауважу: він великою мірою співпадає з програмою президента Януковича, з якою він переміг на виборах 2010 року. Але провладні експерти і російські фахівці спотворювали суть Угоди про асоціацію. Слід сказати й про те, що розрахунки інституту, яким керує академік Геєць, просто налякали Євросоюз, коли раптом виникла цифра допомоги України аж у 160 мільярдів доларів. Це фантастична сума, на яку не можуть претендувати навіть члени Євросоюзу, не кажучи вже про тих, хто підписує угоду про асоціацію. Втім, те, що цифру цю поступово різко зменшували, говорить про її нереальність. Коли кажуть про надто великий обсяг документу, то не враховують, що частина з 350 актів і регуляцій вже імплементуються, а скажімо, 83 з них присвячено захисту довкілля., а економці віддано лише 58 актів. На третьому місці – питання транспорту, а далі – енергетика й інші галузі. Що ж до митних витрат, то слідж мати на увазі, що нині весь світ гармонізує свої ринки з європейським. Тому не слід демонізувати Угоду про Асоціацію з ЄС. Так, ця угода не дає стовідсоткової  гарантії для економічного зростання України. Значна частина нашого населення має патерналістські очікування від євроінтеграції. Слід не ідеалізувати подібні очікування.

Третій доповідач – згадуваний вже Олександр Майборода – присвятив виступ темі «Влада, опозиція і перспектива громадянського суспільства». Майдани, на його думку, доказ потужності громадянського суспільства в Україні. Кожна сторона – і влада, й опозиція має свої аргументи, Але й перебільшувати впоив суспільства на перебіг подій не слід. Річ у тім, що в царині участі громадських організацій в різних сферах життя Україна помітно відтає від Європи. При цьому важливо брати до уваги те, що в політичних партіях перебуває однаково невелика кількість людей.  На початок 2011 року у нас зафіксовано понад 11тисяч громадських організацій, в яких номінально нараховується 3 мільйони осіб. Насправді у наявності радянська практика окозамилювання, про що свідчать соціологічні опитування. Показовим є ще й той факт, що жодна з громадських організацій не оприлюднила свого ставлення до Асоціації з ЄС. Те саме можна сказати про профспілки, які мали першими визначити й оприлюднити  свою позицію. Схожа ситуація в організаціях національних меншин (скажімо, румуни, угорці). Ще одна вада: у громадських організаціях бракує фахово підготовлених людей.

Ще про одну важливу особливість згадав О. Майборода. Майдан великою мірою атомізований, а протестна складова – ситуативна, що містить велику непередбачуваність. Натомість антимайдани – більш згуртовані й заорганізовані, але вже владою.

Під час підготовки до підписання Угоди про Асоціацією з ЄС не відбулося широке обговорення. Влада практично нічого не робила для інформування населення. Зрозуміло, отже, що підтримка угоди була ситуативною, і це є особливо небезпечним для влади. Зрозуміло, що протест стосувався не стільки самої Угоди, скільки влади як такої. Ключовою є проблема, чим влада не влаштовує людей. Тому не слід дивуватися, що після президентських виборів про Угоду забудуть. А правове болото, яке цілком влаштовує владу, не стимулює її до змін.

О. Майборода наголосив, що ми – типовий євразійський народ, етногенетично – так само. І в західній частині країни є суто напилення європейськості. Що ж до перспектив, то доповідач вважає, що згадана атомізація  суспільства не гарантує успіху. Створення технічного уряду, як пропонує опозиція, – не є панацеєю. В ідеалі має бути симбіоз громадянського суспільства з владою. А нині, на жаль, влада і суспільство – антиподи.

Обговорення доповідей, власне, не відбулося. Ті, хто виступали, наче не чули доповідачів, а оприлюднювали свої, подекуди невмотивовані точки зору. Так, доктор політичних наук Марія Кармазіна наводила купу зарубіжних відгуків на події Майдану і навколо нього, не враховуючи ситуативність багатьох з повідомлень, які могли втратити цінність й об’єктивність  вже за лічені години. Серед тих оцінок в меншості лишаються, такі, скажімо, як  аналіз англійської «Гардіан», що характеризує Україну з її значною територією, природними ресурсами, промисловою базою як здобуток для ЄС. А інші використовують для характеристики України відверто принизливі оцінки на кшталт «великий тягар», «напівтруп», «псевдодемократична країна» тощо – усі ті характеристики, які опозиція (і поважний політолог, здається, також) щедро цитує, аби принизити владує, хоч тим принижує власний народ.               

Упродовж подальшого обміну думками, який тривав десь три години, чогось кардинально нового почути не поталанило. Майже два десятки виступів практично повторювали один одного. Варіювалися лише ступінь неповаги до нинішньої влади  або невдоволення відсутністю позитивних програм в опозиції, не поступалися й учасники обговорення мірою критики на адресу Росії, а подекуди й усього російського. Інколи доходило до трагікумедних випадків: так, доктор філософії Олексій Шевченко, говорячи про геостратегічну паузу України (визначення в темі круглого столу), раптом вдався до ризикованих гінекологічних аналогій, порівнявши цю паузу з менопаузою, яка завершується мало не смертю. Насправді ж менопауза – це природний фізіологічний процес жіночої особини. Філософ, звісно, не має володіти глибокими пізнаннями у делікатній галузі, але ж ніхто не примушував його занурюватися в інтимну царину. Багато хто з учасників круглого столу прагнув, як кажуть, засвітитися у поважній компанії, але нічого принципово нового не додав.

У день засідання ще не були відомі наслідки україно-російських перемовин у Москві на найвищому рівні. Тим-то й не дивно, що прогнози, які лунали в аудиторії, мали надто загальну форму і нічого  позитивного для України не віщували. Одне слово, політологічно-філософський оркестр грав нібито за партитурою, а втім, справжньої гармонії не досяг. Як казав якийсь собі цинічний музикант, «грають не разом, але фальшиво».