dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 26 Июня 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Периодика Куди піде Росія?

Куди піде Росія?

Куди піде Росія?

Різкий крен української політики в сторону Росії цілком закономірно ставить питання про те, як саме розвивається ця держава, наскільки небезпечним є можливий економічний чи політичний союз з нею.

Звичайно вона нарощує свої імперські м'язи, намагається знову контролювати пострадянський політичний і економічний простір.

Але щоб це дійсно було можливим, треба володіти відповідними ідеологічними, фінансовими і економічними можливостями.

В той же час, навіть незважаючи на значні досягнення цієї країни на шляху такого розвитку, далеко не все виглядає абсолютно безхмарним.

Втрата ідеології

Найперша загроза на шляху майбутнього розвитку Росії - ідеологічна. Успіхи СРСР в значній мірі були зумовлені наявністю ідеології, яка в принципі передбачала рівність усіх. Особливо тих, хто міг вважати себе в чомусь обділеним чи ущемленим.

Сучасна Росія, після розпаду СРСР, опинилася в певному ідеологічному вакуумі - в неї не виявилося навіть тієї ідеї самостійного національного розвитку, як у України (не кажучи, правда, про те, яка доля спіткала нашу ідею).

Говорили про відновлення імперської могутності і одночасно возносили в ранг святих останнього царя, який й розвалив ту імперію - Миколу ІІ, намагалися якось адаптувати західні ліберал-демократичні цінності.

Але в результаті це призвело лише до хаосу і нестабільності, заколоту 1993-го року і розстрілу Держдуми. На цьому фоні теперішнє правління Медвєдєва-Путіна й справді, на перший погляд, видається набагато більш оптимістичним.

Проте тодішній ідеологічний вакуум фактично так і не був заповненим. Колишні ідеї ліберал-демократичної Росії, спадкоємиці СРСР і царської монархії, так і не були осмисленими, їх лише частково заповнили оновленою ідеєю перемоги в Великій Вітчизняній війні.

Тепер в Росії вірять в те, що вони одноосібно перемогли Німеччину, що Україна воювала на стороні фашистів, що прибалти й грузини їх ненавидять. Немає нічого поганого в тому, щоб пишатися своєю (хоч і не тільки своєю) перемогою, але не можна жити однією тільки ідеєю війни.

До того ж сенс тієї перемоги полягає в знищенні антилюдської системи фашизму, тому для чистоти її сприйняття слід було б засудити й аналогічні злочини сталінізму - замість того, щоб героїзувати вождя народів.

А ще - слід було б впроваджувати ідею розвитку й захисту прав людини - бо саме вона може запобігти поверненню колишнього.

От тільки права людини завжди до певної мірі суперечать ідеї імперій. Імперія - наднаціональне утворення, яке само прагне розпоряджатися долею своїх громадян, замість того, щоб віддавати цю долю в їхні руки.

Тому призначивши себе одноосібним правонаступником СРСР і привласнивши собі всі плоди тієї перемоги, на подібні ідеологічні поступки сучасна Росія вже неспроможна.

І якщо для її громадян це ще не так важливо, то "на експорт" - навіть для України - така ідеологія виявляється вже не зовсім придатною.

Несформованість нації

Голова Російської асоціації психоаналітиків Володимир Медвєдєв вважає схильність до ідеї імперії ознакою незрілої нації. Імперіалістичні і національні прагнення завжди суперечать одні одним.

Певним винятком тут є США - їм вдалося поєднати національне і імперіалістичне, але, строго кажучи, нації там і немає. Нація, в розумінні американців, - понадглобальне державне утворення.

Щось схоже ми бачимо і в Росії. Для неї це цілком закономірне явище. Населена різними народами і народностями, вона радо приймає усіх, навіть визначення національності в ній практично відсутнє - там всі "рускіє".

Можна бути і "рускім" татарином, і "рускім" українцем, і "рускім" латишом чи "рускім рускім".

Це створює умови для легшої інтеграції в суспільство представників різних національностей.

Саме через таку легкість входження в соціум й жителі наших південно-східних регіонів теж часто прагнуть ототожнювати себе з росіянами - щоб хоч таким чином відновити втрачену ідентичність, що особливо актуально для тих, хто в силу певних життєвих обставин згубив свої родинні корені.

Симбіотичні взаємозв'язки

Взаємодія двох систем, інтереси яких в чомусь перетинаються, здебільшого призводить до їхнього протистояння. Але так буває далеко не завжди. В живій природі бувають приклади і цілком успішної, доповнюючої взаємодії - симбіозу.

В якійсь мірі симбіотичними можна вважати й відносини України та Росії - все те ж доповнення, від якого, здається, зовсім неможливо відмовитися. А проте в психології наявність симбіотичних взаємозв'язків вважають не так позитивним, як негативним явищем.

Симбіоз в цьому разі означає неможливість жити самостійно, обмеження свободи волі і наявність сплутаних невирішуваних проблем у стосунках. Здається й це теж цілком відповідає особливостям українсько-російських відносин.

Проте якщо для України неможливість розірвати симбіотичні взаємозв'язки з Росією є, по-суті, її зовнішньою проблемою, то для Росії навпаки - внутрішньою. Без України вона до певної міри втрачає сенс свого існування.

Історичні міфи

Пов'язано це з тим, що в історичному сенсі росіяни - нація молодша за українську. В 17 столітті в Україні майже не існувало кріпосного права, завдяки реформам Петра Могили і Івана Мазепи була введена загальна грамотність населення, а Києво-Могилянська Академія стала найбільшим навчальним закладом східної Європи.

Ту Росію, яка їх і знищила, українці створили власними ж руками. Петра І навчали європейським традиціям Феофан Прокопович і Іван Мазепа, козацька старшина навперебій присягала на вірність новому царю, а українська церква, шляхом кількох реформ перетворена на російську, раптом стала єдиною захисницею православ'я.

Так, монополізувавши право на українську спадщину, Росія і створила видимість своєї давнини. Невідомо, правда, кого таким чином вона ввела в оману...

Французький філософ і лауреат Нобелівської премії Альбер Камю всього лиш якихось 50 років тому й далі писав про росіян як про "молоду націю, що не має власної філософської традиції".

Те, що зараз відбувається в цій країні, знову повертає нас до такого ж прагнення монополізувати історію і дописати собі з півтисячі років власного існування. Це можливо й має сенс для нового становлення імперії, а проте стає серйозною перешкодою на шляху природного розвитку країни.

Прогнози розвитку

Враховуючи ментальність простих росіян, їхню схильність до воєн і космополітизму, більшість з них все це цілком влаштовує. Тому як тимчасовий вихід, до пошуку нових шляхів розвитку, такий підхід може забезпечувати певну стабільність.

Тож основні небезпеки для них тепер полягають не у внутрішній нестабільності, а у невідповідності їхніх уявлень реальному стану справ. Як сильний політичний гравець Росія насправді не має що запропонувати решті світу, а тому навряд чи зможе надалі відігравати серйозну роль в світових процесах.

Особливо тоді, коли з часом залежність інших країн від російських енергоресурсів почне зменшуватися, а витрати на армію - зростатимуть. Тоді її вплив так і зупиниться на кордонах пострадянського політичного простору, утворюючи таким чином якийсь своєрідний "третій світ".

Але іншою й більш небезпечною для Росії є загроза, що виходить для неї з боку її керівництва. Будь-яка система влади, що не має механізму внутрішнього оновлення, рано чи пізно деградує і гине - або внаслідок конфліктів у ній самій, або через старіння її лідерів.

В сучасній Росії цього оновлення немає, тому рано чи пізно цей процес старіння і деградації еліт - як політичних, так і бізнесових - побачимо й тут, у вигляді нової загрози хаосу єльцинського зразка. Приблизно - років через 10-20, або й раніше.

До того ж старіючі лідери часто втрачають здатність адекватно оцінювати зовнішні впливи, як це вже сталося в свій час з СРСР. Світ стоїть на порозі нових криз і конфліктів, і чи зможе на них адекватно реагувати Росія - невідомо.

Тому необхідність в трансформації її державного устрою цілком може виникнути й швидше. А ось де на момент цих нових кризових явищ опиниться Україна - чи буде її придатком, чи ворогом, а чи - державою, здатною допомогти їй в такій трансформації - питання залишається відкритим.