dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 23 Сентября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Периодика Сербія і НАТО: Газопровід проти безнадії - безнадія за НАТО

Сербія і НАТО: Газопровід проти безнадії - безнадія за НАТО

Сербія і НАТО: Газопровід проти безнадії - безнадія за НАТО

(передруковується у перекладі із сербської з газети "Політика" (Бєлград)

До недавніх часів наші – як їх чудово назвав Слободан Антонич – єврореформаторські ЗМІ, велику увагу приділяли спланованому газопроводу „Південний потік”. З’явилась ціла хвиля публікацій і додатків у електронних засобах масової інформації, які стверджували, що цей проект безнадійний, що ціна НІС ("Нафтова індустрія Сербії" – прим. пер.) – низька, що в Росії немає такого значного ресурсу газу, що ми через „краплю” російського газу поставимо під загрозу свої стосунки з відповідними євроатлантичними силами.

Справжніми вершками на торті для наших занепокоєних ЗМІ була будь-яка інформація, яка б з’являлась у російських газетах і вказувала на те, що будування газопроводу „Південний потік” буде призупинено або що потенціал його відгалуження, яке повинно пройти через Сербію, буде відносно невеликий. Я не пригадую, щоб колись російським джерелам приділялося стільки уваги, як-от коли виказували скепсис стосовно перспектив газопроводу, надзвичайно важливого для майбутнього Сербії.

З іншого боку, зараз, коли практично напевно відомо про збільшення попередньо планованої потужності „Південного потоку” на 50%, і все більше вірогідно, що гілка газопроводу, яка проходитиме через Сербію, матиме загальноєвпропейське, а не лише регіональне значення, наші євроатлантично налаштовані ЗМІ лише побіжно згадують тему газо-нафтової співпраці з Росією. І це не дивлячись на те, що ще вчора відповідні російські ЗМІ приділили неабияку увагу візиту до Белграду Александра Медведєва, де він особисто сповістив про будівництво газопроводу.

 

У тому ж дусі виявилася майже проігнорована нещодавня заява Володимира Путіна, що Російська Федерація може забезпечити своїм теперішнім покупцям газ у необхідних кількостях не менше як на 100 років! Аналогічно було сприйняте і рішення Європейської Комісії, яка  в жодному разі не збирається ставати на заваді участі країн-членів ЕУ в будівництві газопроводу „Південний потік”.

Доки „маргіналізується” питання побудови газопроводу – яке у ці кризові часи для сербів є єдиним реальним інвестиційним перспективним проектом – підсилено поширюється безнадія. Криза, яка торкнулась і цього народу, справді, страшна, проте потрібно розмірковувати, як їй протистояти, а не видирати на голові волосся, жаліючись на власну долю. Потрібно передивитися недоліки в економічній політиці, які супроводжували Сербію останні 10 років, а не приписувати усі проблеми глобальним негативним тенденціям. Хоча євроатлантично налаштовані ЗМІ саме це і роблять.

Для  них криза є фактично доказом наших помилок в тому, що ми не проводили реформи за вказівками Вашингтону і прихильних йому кіл у Брюсселі, а також того, що ми ще досі не кинулись в обійми НАТО. Євроатлантично налаштовані ЗМІ намагаються нас запевнити, що у руках великої „євроатлантичної мачухи” у ці гіркі часи ми б почувалися впевненіше, ніж зараз, залишаючись самотньою „соломиною серед хвиль”.

Безперечно, мова йде про маніпуляцію подібну до тих, з якими ми вже роками маємо справу. Доба глобальної американської гегемонії відходить у минуле. Вже зайшло сонце часів економічної могутності Заходу. Зараз настала довга, болісна для всіх, ніч, після якої усім стане зрозуміло, що розпочався абсолютно інший день. Після кризової темряви, настануть кращі, але не для всіх однаково, часи. Однак, успішні люди ловлять рибу і в каламутній воді. Особливо, коли вони знають, що ведуть боротьбу не за перемогу, а за зменшення неминучих збитків, від чого залежить  їх виживання на великій арені.

Ще далеко до тих часів, коли США щезне. Ця країна, не дивлячись на втрату гегемонії, залишиться одним з найсильніших світових гравців. Вашингтон не схильний до депресії і вже зараз він підсилено працює над покращенням свого геостратегічного становища. В цьому контексті наші ЗМІ запевнюють нас в тому, що ми для НАТО не такі вже й важливі. Через це, але й зі страху, щоб не зруйнувався проект, в який вони вклали свої сили, наші пропагандисти північноатлантичної ідеології почали активний наступ.

Сербів потрібно налякати кризою і фактом, що вони оточені з усіх боків країнами-членами НАТО. Затуманити їм горизонти так, щоб вони не побачили ні альтернативу  в євроатлантичної інтеграції, ні її ціну. І коли це трапиться, розгублених і наляканих, затягнути до альянсу. У такому стані свідомості вони не замисляться, що отримають від інтеграції до НАТО.

Але якби ми подумали на тверезу голову, то зрозуміли б, що від Альянсу ми не отримаємо захисту. Саме НАТО стало одного разу на заваді територіальній єдності Сербії, тому важко повірити, що воно нас буде захищати від претензій своїх албанських улюбленців. І знову ж не підходить аргумент, що з ворогом необхідно дружити, щоб він нам не нашкодив. У теперішній ситуації НАТО й так не може нас бомбардувати або відняти ще якийсь шматок території.

Якби ми спокійно подумали, нам би стало зрозуміло, що від інтеграції в НАТО ми отримаємо ще більш невідоме майбутнє. Клуб, членами якого ми не були, в той час як сусіди надмірно у ньому „гостювали”, рано чи пізно зіткнеться із серйозними викликами. Навіщо нам, через оманливу безпеку, мати на завтра справжні терористичні напади на сербські міста, щоб потекла кров у наших автобусах і школах, і щоб наші військові поїхали далеко від дому захищати чужі інтереси?

І ще дещо. Навіщо нам додатково влазити у борг на мільярд і більше доларів, щоб підігнати нашу армію під стандарти НАТО, а саме це є формальною ціною євроатлантичної інтеграції!? США нічого не дарують, особливо у кризові часи, коли важкий тягар потрібно перекласти на чужі плечі.

Натомість, замість розбазарювання ресурсів на американську зброю, гроші, які ми могли б отримати з-за кордону – а саме з російських джерел, які нам пропонують, хоча про це мало говорять – потрібно було б вкладати в підняття держави на ноги з багаторічної кризи. І навчені досвідом ліберально-економічної вежі з гральних карт, ми повинні зводити реальний економічний сектор, щоб запустити модель сталого розвитку.

Як нещодавно казав Александр Мілер: „Не варто забувати, що економічна криза має принаймні один позитивний наслідок, а саме здешевлення матеріалів, послуг та устаткування.” Віце-президент „Газпрому” сказав, що саме тому російська сторона й очікує, що витрати на побудову газопровіду значно зменшаться, і саме тому, зважаючи на потенціал і строки, має амбіційніше діяти.

Для нас побудова вищезгаданого газопроводу має бути лише початком нової економічної політики. Замість того, щоб залишатися у пазухах спекулятивної економіки, яка немає майбутнього, і захищати існуючий американський порядок, ми маємо звернутися до громадських робіт, житлового будівництва, захисту вітчизняного виробництва, і всього того, що може запустити нашу економіку.

***

Ті, хто нас довів до стану, коли в нас політика розвитку зводиться до читання молитов, щодо отримання доступу до „худіючих” європейських фондів, і ті, хто найчастіше є просто лобістами світових лихварів, намагаються показати, що наш інтерес полягає в тому, щоб продовжити рух по цій же дорозі і поспішати на американський корабель. Між тим, це не так. Він  – корабель – істотно пошкоджений, і коли прийде час до серйозних подій, за борт найпершими викидатимуть таких маргиналів, як ми. Тому нехай нам розповідь про „Південний потік” послужить для орієнтації у темряві, в якій нас хочуть і надалі експлуатувати, ті, хто нам вже заподіяв багато зла, а ще - як символічний дороговказ, в якому напрямку нам рухатись, якщо ми хочемо, щоб було краще.