dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 19 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Периодика Нова російська імперія

Нова російська імперія

Нова російська імперія

У своїй останній великій промові в Думі як прем'єр-міністр Росії, перед виходом на пост президента, Володимир Путін окреслив "п'ять пріоритетів" свого третього президентства. П'ятим із них є: зміцнення та заохочення співробітництва на євразійських теренах, що дозволить зміцнити глобальну позицію Росії, надаючи їй провідну роль у намаганні інтеграції держав колишнього СРСР.

Виступаючи минулої середи в Думі, Путін сказав: «Реалізація єдиного економічного простору, з моменту розпаду Радянського Союзу, є найважливішою подією у пострадянському просторі".

Росія вже знаходиться у митному союзі з Казахстаном і Білорусією, і довго вже намагалася включити й Україну до єдиного економічного простору. Вступ Росії до СОТ може допомогти усунути перешкоди, які лежали на шляху участі України в митному союзі. Крім того, держави-члени митного союзу, на останньому саміті Євразійського економічного співтовариства в Москві, домовилися, що – поряд із іншими країнами Центральної Азії, які є членами цього Співтовариства – завершать роботу над запропонованою угодою про Євразійський Союз до 2015 року.

За час своєї роботи президентом і прем'єр-міністром Росії, Путін мав чітке «бачення Євразії» – вбачаючи Росію її метрополією, центром. Тепер, коли бурхливе розширення євроатлантичних інститутів на Сході добігає кінця і коли увага Китаю зосереджена передусім на Південь та Схід Азії, Москва відчуває, що має простір для початку консолідації нової Євразії. Замість того, що дивиться на територію колишнього Радянського Союзу поділену – фактично – на європейську та азіатську "сфери впливу", Росія може тепер знову виявитися провідною глобальною силою таким чином, що створить новий блок країн, які будуть противагою Європейському Союзу на Заході та частині Азії під керівництвом Китаю на Сході.

Воскреслий СРСР?

Такі устремління завжди викликали стурбованість. Чи це Путін, описавши колапс СРСР як геополітичну катастрофу, намагається знову зібрати СРСР? Сам Путін у своєму виступі в Думі заявив, що «пострадянський період» закінчився. Якщо взяти до уваги збільшення росту потреб все більш неспокійного середнього класу Росії, Путін, очевидно, не має жодного бажання повторно витрачати ресурси, намагаючись створити й утримувати єдину, сполучену державу; не має жодного інтересу щодо оплати витрат на освіту та охорони здоров'я когось із Центральній Азії або з Кавказу.

Проте, Путін хотів би бачити відновлення багатьох старих радянських відносин (як і з часів Російської імперії) між Росією і її сусідами – таких, як торгівля та обіг робочої сили. Це б утримувало Москву як економічний центр цього простору, що було б для неї сприятливіше, аніж Центральна Азія була б тісно пов'язана з Південною Азією або західні частини колишнього СРСР були б ще глибше затягнуті на європейську орбіту. Регіональна економічна система під керівництвом Росії утримувала б рубль як регіональну валюту й російську як де-факто мову бізнесу цього регіону, та уможливила б збільшену горизонтальну та вертикальну інтеграцію – зокрема між російськими, казахськими та українськими компаніями.

Створення таких економічних пов'язаностей сприяє й утворенню політичних зв'язків, що знизило б імовірність того, що сусіди Росії приєднуватимуться у блоки або об'єднання, які виключають Росію. Оцінюючи так політичні можливості, Азамат Сеімов указує:

Реалізація ідеї Євразійського союзу є ядром стратегічного плану Путіна для об'єднання зусиль заради зміцнення позиції Росії у геополітичному суперництві з США, ЄС і Китаєм... Визначення 2015 року крайнім терміном для створення Євразійського союзу, ймовірно, пов'язано з тим, що Москва впевнена, що до того часу США знову зосередить свою увагу на Євразії - тому, що Вашингтон до того часу розв'яже проблему з Іраком і значно зменшить свої сили в Афганістані, а до того часу пройде й хвиля "кольорових революцій" в арабському світі. Згідно з цим – з 2015 року Вашингтон матиме в розпорядженні, як воєнні, так і дипломатичні, ресурси для звернення уваги на регіон Євразії. Крім того, до того часу США матиме в розпорядженні свої балістичні ракетні оборонні бази готові в Центральній Європі.

Таким чином, створюється враження, що Путін зацікавлений у тому, щоб світ зустрівся із готовою причиною (fait accompli): доки ЄС стурбований власними економічними проблемами, доки США зайнята країнами Близького Сходу та доки Китай зосереджений на власних економічних перетвореннях – він розпочинає рух Євразійського союзу.

Євроскептицизм

Цей процес все ж не є повністю автоматизованим. Багато країн Євразії хочуть тісніших економічних зв'язків із Росією і були б зацікавлені в перевагах, які Росія готова запропонувати – у тому числі дешеву енергію і можливість "експорту" власної надлишкової робочої сили до Росії (як з метою зниження внутрішньої соціальної напруженості, так і через постійний приплив коштів від їхніх прибутків). Проте, сусіди Росії не зацікавлені відмовлятися від свого суверенітету.

Президент Білорусії, Олександр Лукашенко, може й надалі залежати від Росії, але це не зменшило його рішучості наполягати на створенні структур для прийняття рішень у рамках запропонованого Євразійського союзу, які б твердо стояли на національному суверенітеті. Як він, так і інші нерішучі лідери Євразії мають для цього достатньо боєприпасів, які вони отримують від євроскептиків із сусіднього ЄС. На останньому саміті Лукашенко висловився проти будь-яких рішень на рівні Союзу, які були висунуті державами-членами; він наполягав на тому, що кожне рішення Євразійського союзу повинно бути ратифіковане з боку національних парламентів, як і національні уряди зберігають можливість звільнити свою державу від прийняття [деяких] рішень Союзу.

Таку версію «євразіскептицизму» Лукашенка мовчки підтримують і інші регіональні лідери. Вони можуть бути готові піти на поступки Росії, але не відмовитися від своєї важко завойованої незалежності. Зі свого боку, Росія, все ж, не бажає ставати євразійським еквівалентом Німеччини - бути свого роду регіональною чековою книжкою, яка фінансово гарантує інтеграційні процеси й сама оплачує рахунки менших держав.

Путін зараз утілює легшу частина плану: він подав сигнал, що має намір створити Євразійський союз. Проте, дозрівання цього плоду може бути набагато більшим викликом, аніж цього очікував Путін.