dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 23 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Парламентские хроники Мистецтво вбивати час

Мистецтво вбивати час

Владимир Канаш

Після позачергового засідання Верховної Ради 28 січня, яке несподівано було продовжене і наступного дня, сподіватися на продуктивну роботу парламенту навряд чи доводилося. А починалося все начебто мажорно…

Було скасовано 9 з 13 законів, ухвалених 16 січня «руками».  Потім, хоч і не без проблем, було ухвалено закон про амністію аж 232 голосами, що нині є перфектним показником. При цьому був обумовлений термін звільнення адміністративних споруд – до 17 лютого. Ще один пункт, навколо якого схрещувалися списи, склад нового кабінету міністрів. При цьому активно дебатувалися варіанти створення так званого технічного уряду. Але цей термін тлумачився досить невиразно різними політичними силами. Щодо цього висловився (звісно, за межами парламентської зали) навіть український філософ №1 академік Мирослав Попович. Йому до вподоби технічний уряд, який би забезпечив нормальне функціонування державних установ різного рівня, а також своєчасну виплату заробітних плат, пенсій тощо. Якби це було реально, то (і не лише з суто філософської, а й виключно практичної точки зору) варто було би залишити подібний технічний уряд назавжди і зняти безліч соціально-економічних (а отже, й політичних) проблем. Невідомо лише при цьому, звідки цей технічний і водночас науково-фантастичний уряд брав би кошти за умов майже дефолтного стану нинішньої української економіки.

До речі, коли 28 січня спікер парламенту Володимир Рибак оголосив про скасування «диктаторських» законів, ухвалених 16 січня, Майдан вибухнув оваціями і радісними вигуками. Якби ж то протестувальники спрогнозували би подальший перебіг подій, то, напевно, їхня реакція була би значно мінорнішою. Адже далі упродовж кількох днів народні депутати не просунулися вперед ані на міліметр задля вирішення ключової проблеми: повернення до Конституції в редакції 8 грудня 2004 року.

Нескінченна тяганина щодо шляхів подолання конституційної кризи, до якої вдалися і представники провладної більшості, і їхні політичні опоненти, є блискучим прикладом того, яких висот народні обранці досягли у мистецтві просто вбивати час, анітрохи не просуваючись до розв’язання нагальних проблем.

Провладні парламентарі постійно пропонують створювати спеціальну комісію, яка б збирала, обговорювала і готувала для остаточного голосування варіант Основного закону держави. Реально діяльність такої комісії триватиме до осені − пори року, коли вже можна буде рахувати курчат, тобто варіанти Конституції. Натомість опозиціонери вимагають миттєвого прийняття рішення про повернення до конституційних основ десятирічної давності.

Цікава деталь: один з трійці опозиційних богатирів Арсеній Яценюк на десятому майданному вічі 9 лютого виразно намалював основні віхи подальшої української еволюції: нова Конституція – нова влада – нова країна. Як майданне гасло все виглядає ідеально. Але як будь-яке гасло воно не опікується засобами для реалізації. Певно, явища амнезії  чітко проглядаються в лідера фракції «Батьківщини». Адже зовсім недавно він на тому-таки Майдані виголошував войовничі заклики, які жодним чином не передбачали конституційних методів.

Здається, всі політичні сили нині дають собі раду в тому, що саме  Конституція  у варіанті 2004 року призвела до подальшої неврівноваженості різних гілок влади, що, зокрема, й стало чи не основною причиною швидкого антитріумфу Віктора Ющенка разом з помаранчевими ідеями та ідеалами.  

На чергових сесійних засіданнях Верховної Ради, здається, можуть розглянути можливі варіанти конституційної реформи, хоча (знов-таки, здається) остаточного узгодженого опозиціонерами варіанту немає. Майдан навряд чи пробачить лідерам «Батьківщини», УДАРу і «Свободи» чергових обіцянок, не підкріплених конкретними діями. З іншого боку провладна більшість не в змозі більше посилатися на незгідливість опозиції.

Мистецтво бездумно вбивати час заходить у глухий кут.