dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 22 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Парламентские хроники Ринкові засідання Верховної Ради

Ринкові засідання Верховної Ради

Владимир Канаш

З величезним сумом мушу визнати, що ефективність роботи парламенту нашої країни важко оцінити, оскільки останнім часом ця робота звузилася до мінімального розміру, який можна вимірювати хіба що за допомогою мікроскопу.

Представники більшості та опозиціонери, попри свою зовнішню обопільну непримиренність, зливаються в екстазі навколо перспективи євроінтеграції України, наперед знаючи, що угода про асоціацію з Євросоюзом жодних гарантій не містить.

Наслідок подібного екстазу достатньо жалюгідний: навіть «обов’язкові» євроінтеграційні закони не приймаються. Ба більше: навіть законопроекти щодо ратифікації зовнішньополітичних документів іде мляво. Річ у тім, що зазвичай подібні закони розглядаються практично формально, за скороченою процедурою. Але нині розгляд за подібною процедурою не набирав достатньої кількості голосів у сесійній залі (хоча для цього необхідна не половина голосів номінального складу парламенту), і, отже, тривав довго, не залишаючи часу на обговорення справді важливих законів. При цьому неозброєним оком було видно, що ні більшість, ні опозиція не налаштовані на розгляд справді важливих законопроектів. З точки зору наших парламентарів угода про другорядну співпрацю с Республікою Судан важить незрівнянно більше за закони соціального забарвлення, або ж ті на які  очікує європейська спільнота.

Судячи з усього, йдуть кулуарні торговища, внаслідок яких, з одного боку, з’являються  нові «тушки» (виключно з лав опозиції), а з другого – гальмується прийняття конче потрібних законів.

Опозиція щодуху розігрує спектаклі, лейтмотив яких – непорушна єдність своїх лав, але щоразу, коли виникає тема президентських виборів 1915-го, в хід ідуть підкилимні ігри, і, наче на більярдному столі, підставляються то одна, то інша куля, через яку слід зіграти, аби потрапити в лузу. Тому представникам більшості не доводиться докладати надзусиль для послаблення лав своїх політичних супротивників. Випадок з поправкою нардепа Ігоря Биченка від «Батьківщини», яка заклала вибухівку під можливість Віталія Кличка стати фаворитом наступної президентської кампанії, виглядає, вибачте за каламбур, зовсім невипадковим. Звісно, можна посилатися на підступи ворожих сил, можна подавати скарги у Генеральну прокуратуру, вимагати розслідування, говорити про підробку підпису бідолашного нардепа, але незаперечним лишається факт: голосують у сесійній залі, не читаючи тексти законотворчих актів.

Своєрідною пасткою для опозиції (втім, частково і для більшості) є вирішення подальшої долі Юлії Тимошенко. Спочатку говорили про наявність всіх законних підстав для її помилування, потім дійшли до того, що стали вимагати ухвалення закону під одну-єдину особу, але до розгляду жодного документу на цю тему парламент не дійшов. Отже, проблема нині полягає в тому, що тема наявного в Україні вибіркового правосуддя непомітно перейшла у можливість вибіркового помилування. Юридичні авторитети в межах Верховної Ради і поза ними, без упину говорячи про необхідність і можливість відпустити жінку з косою на лікування у Німеччину, не дають жодної аргументованої відповіді на три (принаймні!) запитання: по-перше, не існує заяви від ув’язненої, де президент поставив би свою резолюцію; по-друге, не сплачено збитки за першою справою; по-третє, не закрито справи, на розгляд яких звинувачена відмовляється з’являтися.

Означена тема давно вже  вийшла за межі сесійної зали і є нині чи не найголовнішою перепоною для позитивних для України наслідків Вільнюського саміту. Виникає лише елементарне запитання: а якщо, припустимо, питання щодо Юлії Тимошенко буде вирішено, чи цей один-єдиний випадок буде для Заходу підставою, аби припинити розмови про вибіркове правосуддя в Україні?

Повертаючися до пекельно інтенсивної роботи нашого парламенту, не можу не пригадати промовисту обмовку спікера Володимира Рибака. Нещодавно він, звертаючись о 10-й ранку до народних депутатів, виголосив: «Ринкове засідання Верховної Ради України оголошу. відкритим!» У таких випадках кваліфікують подібне як обмовку за Фрейдом. Старий Зігмунд, тут, певно, ні до чого. Але те, що маємо справу з психоаналізом, сумнівів не викликає.