dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 17 Декабря 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Интервью Дбатимемо про конкурентоздатність та інноваційність нашої «газової труби»

Дбатимемо про конкурентоздатність та інноваційність нашої «газової труби»

Михайло ГОНЧАР

Ця бесіда Володимира Канаша з експертом з питань енергетичної безпеки, президентом Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайлом ГОНЧАРОМ планувалася як завершальна в серії попередніх. Втім, актуальність обговорюваних проблем буквально день у день зростає, а питання енергобезпеки України, певно, ще тривалий час перебуватиме в центрі уваги нашого суспільства. Зокрема, і в “Дискусійному клубі САМІТ”.

- Нині український уряд  прагне за усяку ціну заспокоїти суспільство, переконуючи, що в жодному разі не буде повторення “газової війни” на кшталт минулорічної, посилаючись на укладену нещодавно угоду з Росією. Втім, експерти як на один з чинників можливих серйозних неприємностей для енергетичної безпеки України вказують на реальне банкрутство “НАК Нафтогазу України” і на великі зовнішні запозичення, до яких вдався уряд, аби якось відтермінувати крах нашої енергосистеми.

- З цим важко не погодитися. Тим більше, що факти говорять саме про це. Втім, коли ми проаналізуємо причини газової кризи останніх років, то ми побачимо там не лише проблеми провального фінансового стану НАК Нафтогазу. Так, цей стан є стабільно важким і таким лишатиметься. Але є ще одна, на мою думку, вагома причина можливого перекриття газового крану. Звичайно, можна вважати, що Росія пішла на певні поступки, підписавши згадану угоду у відповідь на, так би мовити, наполегливо плазуючу позицію українського прем'єр-міністра і набатно-касандрівської позиції нашого президента. Але все не так просто. Росія зіштовхнулась з безпрецедентно жорсткою реакцію Європи.

- Ну, не зовсім так: адже Європейський Союз так і не спромігся говорити на один голос...

- Але в тому, що стосується недопущення газової кризи, європейські країни були єдині. І подібну позицію жорстко озвучила Швеція — країна, що головувала в ЄС. І це було сюрпризом для російської сторони.

- І все ж шведський прем'єр був останнім, хто дав згоду під час зустрічі з Володимиром Путіним на прокладення “Північного потоку”.

- Але для Росії поки що лишаються в підвішеному стані судові позови з боку європейських компаній за події січня 2009 року. Отже, “Газпром” опинився в дуже делікатній ситуації. Не треба забувати й про туркменський фактор. “Газпром” був порушником контракту, який ним-таки був нав'язаний туркменській стороні. Отже, “Газпром” понаставляв чимало капканів, в які сам час від часу і потрапляє.   

(Примітка В. Канаша: за час, що минув від моменту цієї бесіди Росія досягла нових газових домовленостей з Туркменістаном, які роблять згаданий М. Гончарем конфлікт таким, що вичерпаний).

- Ви ведете до того, що саме вказаними Вами обставинами й пояснюється поступливість, яку російська сторона продемонструвала на недавніх перемовинах з Україною щодо газових проблем?

- Не тому лише, що за умов кризи Україна споживатиме менше газу, а перш за все тому, що Росія переймається проблемами, як зберегти європейський ринок, а водночас власне політичне обличчя. Слід врахувати й те, що європейські компанії не марнували час після газової кризи січня 2009 року і в екстрений спосіб були розроблені заходи, аби звести пов'язані з нею ризики до мінімуму. Зокрема, реалізуються проекти збільшення можливостей для накопичення резервів газу, зокрема, створення малопотужних, але для центрально-європейських країн цілком достатніх підземних сховищ газу на території цих країн. Відпрацьовані відповідні режими роботи газотранспортних систем у реверсному режимі (тобто використовується український досвід минулої зими). Скажімо, в разі потреби у Словаччину реверсним чином газ піде через Чехію з Німеччини.

- Але все ж: якими лишаються фундаментальні причини можливого виникнення газової кризи на цей раз?

- Тут чітко навряд чи можливо стверджувати: буде вона чи ні. Є різні мотиви з більшою чи меншою вірогідністю. Так само ніхто не може з цілковитою впевненістю і точно спрогнозувати температурні характеристики нинішньої зими. А від цього багато що залежить: адже пік споживання газу припадає саме на найнижчі зимові температури. Він може трапитися в січні, але не виключено що й у лютому. На мою думку, “Газпром”  не здатний під час суттєвих похолодань забезпечити одночасно запити всіх споживачів.

- Слід розуміти це як Вашу робочу гіпотезу?

- Природно. При цьому маю на увазі як зарубіжних споживачів, так і внутрішніх. Віповідно до чинних контрактів з європейськими споживачами “Газпром”, виходячи з усього, нестиме суттєві збитки. І тут спадає на думку загальновідома істина: війна взагалі (а газова особливо) — це спосіб відволікання уваги від реальних проблем. Глибинна проблема полягає у нездатності “Газпрому” задовольнити в усій повноті великий обшир споживачів. Скажімо, “Газпром”  восени попереджав, що, враховуючи можливе суттєве зниження температури взимку і відповідний максимальний відбір газу, серйозним споживачам всередині країни (об'єкти електроенергетики, крупні промислові підприємства)  слід подбати про створення запасів резервного палива — мазуту, вугілля тощо.

- Тут, вірогідно, йдеться не про неспроможність “Газпрому” задовольнити потреби власних споживачів. Можливий просто запобіжний варіант: адже суворі зимові умови на просторах Росії (особливо в Сибіру) не виключають різного роду екстраординарних ситуацій. І тому варто перестраховуватися, створюючи резерви такого палива, яким найоптимальнішим за умовами зберігання і накопичення є мазут і вугілля. Загалом у  світі ще існує й скраплений газ, але в Росії потужний завод з його виробництва лише планується спорудити на острові Сахалін. На мою думку, “Газпром” просто  вирішив добре підготуватися до зими.

- Але з огляду на можливі зимові ускладнення для “Газпрому” так чи інакше не можна виключати свідоме провокування газової кризи. І Україна має готуватися й до такого перебігу подій. Не забудемо, що цього року на підприємствах “Газпрому”, зокрема, через кризу, значно зростають витрати на видобуток газу. Річ у тім, що старі родовища виснажуються, і виникає проблема так званого “низьконапірного газу”. Й нині в іншому світлі постають ідеї прокладання газопроводів, альтернативних газопроводу “Дружба”.

- Ну, нині це вже не ідеї, а досить прорахована реальність.

- Але те, що російська сторона інтерпретує як досить реальні й нескладні у виконанні проекти, насправді виявляється, м'яко кажучи, проблематичним. Скажімо, той-таки “Південний потік”, частина якого має прокладатися по дну Чорного моря, достатньо складний й дуже капіталоємкий об'єкт. Про це свідчить, наприклад, споруджений  у Чорному морі для Туреччини італійським компаніями “Блакитний потік”. На трасі “Південного потоку” дуже складний підводний рельєф. До того ж “потік” потребує складної і дуже вартісної інфраструктури, яка кардинально збільшуватиме загальні витрати. А це не може не відбитися на вартості транспортування газу.

- Важко повірити, що країни — майбутні споживачі газу через “Південний потік”, які вже не піддають сумніву його реалістичність, -- не усвідомлюють всіх згаданих обставин.

- Ну, Італія, скажімо, сама кровно зацікавлена в цьому проекті, бо саме італійські компанії на сто відсотків братимуть участь у спорудженні “Південного потоку” і отримуватимуть за це величезні статки.

- Закон прагнення бізнесу отримувати максимальні прибутки поки що ніхто не відміняв. Але, окрім Італії, існують кілька країн, для яких прокладання “Південного потоку” убезпечить їх від зайвих ризиків на кшталт тих, що мали місце минулої зими.

- В будь-якому випадку: чи буде споруджений “Південний потік” або ж певний конвергентний варіант його, вони використовуватимуть ресурси середньоазійских родовищ, ресурсів Західного Сибіру, які поступово виснажуються, чи Ямалу -- це  означатиме  що згадані ресурси будуть переспрямовані в обхід “української труби”. До речі, і “Північний потік” розрахований на використання тих-таки західно-сибірських запасів.

- Але, здається, саме цей газогін зводитиметься першим: нещодавно впав останній, “шведський” бастіон супротивників “Північного потоку”, який за всіма ознаками значно дешевший і простіший у виконанні, ніж “Південний”.

- За сумарними потужностями обидва “потоки” дорівнюють українській газотранспортній системі. А протяжність згаданих систем набагато перевищує українську. Додайте до цього необхідність (для надійної роботи цих велетенських споруд) будувати великі газосховища. Отже, важко собі уявити, звідки візьмуться такі велетенські інвестиції. І наскільки фізично важко виконати ці обсяги надскладних робіт.

- Вибачте, але тут спадає на думку фраза зі старого єврейського анекдоту: “Мені б Ваші проблеми, пане вчителю...” Ми зайвий раз переймаємося проблемами інших країн, піддаючи сумнівам їхню спроможність втілювати великі проекти. Що ж до безсумнівної конкуренції, яку складуть “потоки” нашій газотранспортній системі, то, по-перше, ніщо так не сприяє життєздатності проектів, як справжня конкуренція, і ніщо так не призводить до стагнації будь-яку  справу, як монополізм. Зрештою, нам завжди приємно вимовляти слово “диверсифікація”. Споживачі газу в Європі з полегшенням зітхнуть, коли переконаються в тому, що саме диверсифікація газових потоків до їхніх країн зробить всі згадані газові магістралі  довершеними технологічно й справді конкурентоздатними.   А те, що, скажімо, наш нинішній уряд переконує українських громадян  у страшенному виграші ним недавньої російсько-української битви за газ, то це звичайнісінький передвиборчий блеф. Щоправда, коштуватиме нам він буде дорогувато. І долатиме його згубні наслідки Україна довго і  з максимальним напруженням.