dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 25 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Интервью Політичні телешоу: плюси й мінуси (Валентина Семенюк-Самсоненко, народний депутат ВРУ ІІ, ІІІ, ІV, V скликань, голова Фонду державного майна 2005-2006 рр.)

Політичні телешоу: плюси й мінуси (Валентина Семенюк-Самсоненко, народний депутат ВРУ ІІ, ІІІ, ІV, V скликань, голова Фонду державного майна 2005-2006 рр.)

Валентина Семенюк-Самсоненко, народний депутат ВРУ ІІ, ІІІ, ІV, V скликань, голова Фонду державного майна 2005-2006 рр.

На запитання «Дискусійного клубу САМІТ» з цього приводу відповідають відомі українські політики й експерти

- Чи Ви вважаєте корисними загалом політичні телешоу?

- Я згадую 1994 рік. Тоді депутатові Верховної Ради потрапити на телебачення було непросто. Існували квоти для різних політичних сил, слід було точно переповісти зміст того, про що ти хочеш говорити і т. ін. Тому я нині мушу сказати, що політичні телешоу мають право на існування. І найголовніше, якщо ми говоримо про відкритість влади, то вона якраз і полягає в тому, що мають бути і телешоу, і окремі інтерв'ю. Інша річ — як власники каналів впливають на зміст тих шоу і на чий млин ллється політична вода. Отже, все слід розглядати у порівнянні. Я не шкодую, що свого часу ми домогалися відкритості влади і вільної журналістики, донесення громадської думки через публікації, інформації про діяльність і влади, і парламенту. Ми нині можемо спокійно говорити вголос про найпекучіші проблеми.

Але є й інший бік сьогочасної ситуації. Коли я проводила прес-конференцію у серпні цього року (я тоді подала до суду з приводу приватизації Одеського припортового заводу) і увійшла у приміщення Інтерфаксу, мене охопив жах: журналістів там практично не було. Розтлумачу: це трапилось якраз після того, як Державний комітет з телебачення і радіомовлення підпорядкували Кабінету міністрів. Виявилося, що була вказівка не відвідувати цю прес-конференцію. Олігархи, які нині володіють телеканалами і кожен до себе приміряють Одеський припортовий чи енергетику, не були зацікавлені в оприлюдненні моєї інформації. Мені було шкода, що я, добиваючись свободи слова, спонукала олігархів поставити журналістів у залежність від гаманця. З цієї точки зору політичні телешоу все ж дають більше можливостей для того, щоб громадськість отримувала дедалі більше інформації.     

- Наскільки, на Ваш погляд, віддзеркалюють громадську думку опитування в студії?

- Варто було б ці опитування робити не лише перед початком програми, але й на її завершення. А ще дуже важливо, наскільки коректно формулюються запитання. Адже від цього багато в чому залежать і відповіді. Зрозуміло, що дуже важливою є й обізнаність аудиторії в студії щодо обговорюваної теми і наскільки ця тема стосується кожної з присутніх людини. Ми мали суспільство, де були соціальні права, але не було індивідуального права. Нині маємо індивідуальне право, але не маємо соціального. І люди абсолютно не захищені. І добір аудиторії в студіях, хоч як би організатори шоу говорили про бездоганно соціологічний принцип формування аудиторії, найчастіше працює на інтереси власників каналів.   

- Чи Ви пригадуєте випадки, коли комусь з політиків вдалося переконати опонентів у своїй правоті і вони це визнали?

- Такі випадки траплялись. Але мушу зауважити: деякі мої опоненти, коли дізнавалися про те, що я братиму участь в програмі, вони просто не приходили. Я звикла оперувати не емоційними заявами, а виключно фактами і документами. І ще одне зауваження: маємо дуже низьку культуру політичних дискусій. Втім, це стосується не лише телешоу. Подивіться на перебіг дебатів у парламенті! Симптоматично, що нині в дитсадках почали грати в парламент і там змалку переймають не найкращу манеру поведінки й вихватки наших політиків. 

- Чи траплялося так, що Ви як політик (або експерт) у перебігу програми політичного телешоу щось отримали корисного або ж (припустимо майже неможливе!) щось змінили у власному світогляді?

- Основою основ для політика є здатність чути свого опонента. Від радянських часів лишилася жартівлива, але живуча формула: “Є, товариші, дві думки — одна моя, решта — всі невірні”. Нам зараз конче необхідна змагальність думок, а не відкидання їх, як кажуть, з порога. А на наших телешоу (певно, з міркувань драматургії) навіть розміщення політиків з різними поглядами провокує відверте ворогування. Я завжди сприймаю конструктив навіть з вуст найзапеклішого опонента. Якщо ми знаходимо спільне завдяки суперечкам, – це означає, що програма телешоу корисна.    

- Той, хто виступає на політичних телешоу, тією чи іншою мірою має бути актором. Справжній актор повинен мати певне амплуа: трагік, комік, герой-коханець тощо. Якому з цих амплуа Ви віддаєте перевагу або ж поєднуєте їх кілька?

- Я виросла в селі, а в селах всі знають все про своїх односельців. І там не сфальшивиш. Тому я на телешоу менш за все акторствую, а прагну бути якомога щирішою. Вміння вести відверту політичну дискусію має бути однаковим і для телешоу, і для звичайного спілкування. Як політик зі стажем я навчилася тримати себе в руках і завжди усвідомлюю, що є межа, якої жодним чином не можна переступити. Я соціаліст за партійною приналежністю і за переконанням. Політична боротьба мене загартувала, і мені, окрім моїх кайданів, втрачати нічого.