dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 24 Сентября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Интервью Політичні телешоу: плюси й мінуси (Андрій Шевченко, народний депутат України, БЮТ)

Політичні телешоу: плюси й мінуси (Андрій Шевченко, народний депутат України, БЮТ)

Андрій Шевченко, народний депутат України, БЮТ

На запитання «Дискусійного клубу САМІТ» з цього приводу відповідають відомі українські політики й експерти

- Чи Ви вважаєте корисними загалом політичні телешоу?

- Моя відповідь — так. Хоч, звичайно, мабуть, як і вся країна, я втомився від тих нескінченних п'ятничних (або ж неп'ятничних) ефірів, від тієї жовчі, яку виливають постійно, що, звісно, заважає нормально жити країні та рухатися вперед. Але всім критикам тих програм я хочу нагадати про інші часи. Наприклад, осінь 2003 року, коли ми запускали 5-й канал (тоді він був єдиним, де в прямому ефірі політики мали змогу дискутувати одне з одним). Тому нині маємо цінувати те, що відбувається. Звичайно, якість дискусій не та, яку б хотілося мати, а нуднуваті розмови мало просувають нас до якогось справжнього знання. Втім, це та ціна, яку треба платити за свободу, за поінформованість.

- Наскільки, на Ваш погляд, віддзеркалюють громадську думку опитування в студії?

- Не буду піддавати сумніву методику добору аудиторій в студії. Але активна участь присутніх, особливо коли вони реагують на виступи політиків або експертів, -- це позитив. Я бачу в цьому користь. По-перше, політики, які беруть участь в телешоу, почали замислюватися: а як публіка сприймає те, що я виголошую в прямому ефірі. Це докорінно відрізняється від довжелезних інтерв'ю, які записуються заздалегідь і вилизуються, перш ніж потрапити до споживача. Під час прямих телешоу політик отримує миттєву реакцію аудиторії, і це певною мірою змушує політика більше замислюватися над тим, що він говорить. Є й інший бік медалі: нині серед політиків сформувалсь ціла група так званих бігунів по ефірах, колекціонерів глядацьких симпатій. Ці лицедії, замість говорити по суті, влаштовують феєрверк з ефектних фраз, щоби зірвати овації. При всьому тому будь-яка свобода все ж іде на користь.    

- Чи Ви пригадуєте випадки, коли комусь з політиків вдалося переконати опонентів у своїй правоті і вони це визнали?

- Пригадую, це сталося зі мною, коли в програмі Савіка Шустера на “Інтері” я сказав своїм колегам з Партії регіонів, які сиділи з іншого боку студії: “Я зараз зроблю нестандартну, нетрадиційну річ і визнаю, що з вами погоджуюся і насправді підтримую те, що ви щойно сказали. Не знаю, як на це зреагували телеглядачі, а присутні в студії поставились до цього цілком позитивно. І це зовсім не означало, що я втратив, як кажуть, обличчя. Тут варто загалом говорити про культуру дискусії. З огляду на це пригадую дебати Обами і Маккейна, які я дивився в США під час тамтешньої виборчої кампанії. Мене тоді вразило, що там панує головне правило: “ Ми з тобою сперечаємося про те, якою буде Америка, але жодним чином я не поставлю під сумнів твою мотивацію і твій патріотизм. Якщо ми з тобою змагаємося за пост президента, ми знаємо, що ми обоє є патріотами Америки, що ми обоє хочемо зробити країну кращою і ми з тобою як два патріоти сперечаємося лише про те, в який спосіб будемо це робити”. Це — принципово відмінний від нашого рівень дискусій. В наших дебатах політики зациклені на тому, щоби довести, хто більший ворог. При цьому апріорі твердять: якщо я за Україну, то ти, мій опонент, неодмінно проти України.

- Цьому сприяє, певно, й те, що організатори наших телешоу надають місця розташування опонентів “по різні боки барикад”?

- Телебачення налаштоване на скандальну складову. Переважна частина ведучих політичних телешоу не приховує, що добирає учасників саме у передчутті можливих скандалів і словесних бійок. Щоправда, вже з'являються програми, де тяжіють не до собачого гавкотіння, а до намагання розібратися в суті актуальних проблем.      

- Чи траплялося так, що Ви як політик (або експерт) у перебігу програми політичного телешоу щось отримали корисного або ж (припустимо майже неможливе!) щось змінили у власному свтогляді?

- Для мене участь у кожному телеефірі — це професійне зростання. Я належу до тих, хто ретельно готується до програми, якщо є можливість, заздалегідь знайомлюсь з тезами моїх опонентів. І прагну не бути затятим ортодоксом, а винести з телешоу щось корисне для себе.

- Той, хто виступає на політичних телешоу, тією чи іншою мірою має бути актором. Справжній актор повинен мати певне амплуа: трагік, комік, герой-коханець тощо. Якому з цих амплуа Ви віддаєте перевагу або ж поєднуєте їх кілька?

- Категорично не поділяю такого підходу. Акторство, на мою думку, погано проходить в політиці. Я глибоко переконаний, що люди одразу відчувають елементи акторства і втрачають довіру до тих, хто вдається до гри в політику. Основна риса справжнього політика — це цілісність його натури. Акторство, штукарство і будь-які цинічні вихватки, якими інколи бавляться політики, спрямовані на те, щоб одурманювати людей.

- Отже, варто відмовлятися від послуг іміджмейкерів?

- Головне завдання справжнього іміджмейкера  - виявити найкращі риси свого клієнта, а не навчити його виглядати кимось іншим.

- На жаль, ми майже не бачимо подібних підходів у практиці наших політичних кампаній...

- Я вважаю, що імідж нашого політикуму ще не безнадійно зіпсований. Будемо оптимістами.