dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 19 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Интервью Інтерв'ю з народним депутатом України Тарасом Чорноволом (Позафракційний)

Інтерв'ю з народним депутатом України Тарасом Чорноволом (Позафракційний)

Тарас Чорновол

Доки в нас буде лише три напрямки — Москва, Вашингтон, Брюссель, − доти ми будемо третьосортною країною.

- Якими є першочергові шляхи виходу України з економічної кризи?

- Тут не варто робити якихось винаходів. Існує нормальний світовий шлях: оптимізація фінансових ресурсів, уникнення їхнього викидання на далеко не першочергові цілі. Наступне завдання — використати кризову ситуацію для перевірки адекватності видатків, перевірити чесність розподілу коштів, оскільки в України надто часто державні витрати (наприклад, державні закупівлі) суттєво перевищуються. Наявні ресурси слід спрямовувати головним чином на підтримку власного товаровиробника і, користуючись фактором кризи (в такому випадку Світова організація торгівлі може це стерпіти) ввести короткочасні, а все ж протекціоністські заходи в економіці.

- Чи Ви вважаєте конституційну реформу 2004 року життєздатною?  

- Я її вважаю і життєздатною, і в принципі ідеологічно правильною. Вона просто була недопрацьованою: в грудні 2004-го поспіхом вносили казна-що, отримали недороблений документ. І  мені досі шкода, що не була підготовлена до другого читання в парламенті спеціальна система поправок Віктором Мусіякою і, отже, їх не врахували. Ці поправки знімали чисто всі суперечності. Проблема конституційної реформи 2004 року полягає, по-перше, у наявності дрібних внутрішніх суперечностей, які створюють підставу для невиконання реформи, а по-друге, цілковите небажання виконувати будь-яку конституцію. Україна взагалі не живе за конституцією. Якби навіть було переписано всю конституцію з найкращими складовими, все одно краще б не стало. Треба не нюхати дух конституції, а виконувати її до букви.

- Ви за пропорційну, мажоритарну чи мішану систему виборів?

- Я завжди був прихильником мажоритарної системи, а щодо місцевих виборів — то на 100%. Причому, коли йдеться про обласні ради, то я пропоную проводити непрямі вибори: місцеві ради обирають своїх представників до обласної ради, де вони спільно вирішують питання в інтересах області. І слід максимально обрізати можливості обласних рад. Вони мають, як написано в конституції, узгоджувати взаємовідносини в області. Що ж до парламентських виборів, то я завжди був прихильником мажоритарних виборів. Доки ця система  існувала, я двічі обирався саме за нею (третє й четверте скликання). Мені й нині хочеться, щоб до неї повернулися, але реально я розумію, що це неможливо.

- А мішана?

- На жаль, і вона неможлива. Насправді я би обрав одну з систем відкритих списків, але за умов, коли вибори відбуваються в округах, а підбивають підсумки за пропорційною (тобто партійною) системою. При цьому для мажоритарних кандидатів зберігаються шанси потрапити в парламент, але за умови, якщо вони в межах свого округу під час голосування наберуть понад 50% відсотків голосів. Тобто для особливо популярних в даній місцевості людей слід допустити проходження до Верховної Ради поза пропорційною системою. Ця ідея вже напрацьована в деталях, хоч поки що не передана до Верховної Ради.

- Коли зміни до виборчої системи можуть бути схвалені парламентом?

- Гадаю, за кілька місяців до дати виборів.

- А якщо будуть дострокові вибори?

- Я не вважаю, що будуть дострокові.

- Ви за президентську, парламентсько-президентську чи парламентську Україну?

- Я за парламентсько-президентську з поступовим переростанням у суто парламентську, зі скороченням функцій президента і в подальшому заміною ролі президента другою палатою. Інша річ, що ця палата нічого не матиме спільного з тим, що пропонує Ющенко (тобто ручною для підтримки президента) і що практично існує в Росії. Нижня палата має бути класичним законодавчим органом, верхня матиме право вето на закони, що їх приймає нижня палата, замість президента і має деякі унікальні функції — скажімо, з термінового розподілу окремих фінансових ресурсів в разі надзвичайних ситуацій тощо, введення військового стану, приймає рішення по окремих кадрових призначеннях, які заторкують інтереси регіонів. Нижня палата, як я вже зазначив, обирається за майже мажоритарною системою, а підсумки підбиваються за пропорційною. Що ж до виборів до верхньої палати, то їх ще слід продумати: це можуть бути й мажоритарні вибори в межах відповідних округів, які мають бути врівноважені, тобто не може бути, щоб, скажімо, Чернівецьку область і Донецьку представляла однакова кількість депутатів.

- Чи є оптимальним склад комітетів Верховної Ради (деякі з них мають типово ситуативний характер)?

- У нас кількість комітетів невпинно зростає. Нерідко вони створюються під особу. Скажімо, комітет з євроінтеграції в позаминулому скликанні створили спеціально під Бориса Тарасюка. Насправді цей комітет — абсолютний рудимент, він зовсім не потрібний, оскільки маємо комітет із закордонних справ. Функціонують окремі комітети правосуддя і правовий, комітети, які пов'язані з економічною й промисловою політикою. Це взагалі не функція держави на кожному кроці лізти в промислові питання. Отже, ми могли б  повернутися до практики наявності 8-9 комітетів — більше не потрібно.

- Яким має бути прохідний відсоток для партій на виборах до Верховної Ради?

- Оскільки (за моїм варіантом) вибори проходитимуть у мажоритарних округах з наступним підбиттям результатів за пропорційною системою, я схильний наполягати, щоби прохідний бар'єр не був низьким: для партій лишити 4-відсотковий, а для блоків — 7-8%.

- Чи Ви згадуєте про забуту адміністративну реформу в Україні? Чи Вас влаштовує нинішній адміністративний поділ (області, райони), досить штучно запроваджений у радянські часи? Можливо, логічним і природним був би земельний поділ, про який говорив 1991 року В. Чорновіл?

- Справді, він мав цю ідею (хоч на президентські вибори не йшов з цим гаслом) і дуже хотів, щоб Україна була федеративною державою за земельним принципом. Що ж до адміністративної реформи, то я категорично проти реформи у варіанті Безсмертного. Там, по суті, є математична нарізка, яка рве будь-які контакти і не дає відповіді на запитання, для чого взагалі потрібні адміністративні одиниці. Мені до душі загальна система у польському варіанті (одна з кращих у світі), який для нас ідеально підходить. Як на  мене, перед тим. як запроваджувати адміністративну реформу, треба зробити чітке законодавче  визначення (і застосувати його на практиці), що таке орган влади. Орган влади — це є функція безпосереднього державного управління для самої держави, а для людей — сервісний пункт. І щоби не виникала ситуація, коли в разі укрупнення регіонів людині для вирішення якоїсь проблеми треба буде їхати не за 5 кілометрів, а за 150. Людина має знати, що в кожному населеному пункті є посада старости чи старійшини (у Польщі це називається солтис). Для малих населених пунктів старійшина має бути неоплаченою посадою, це — людина, яка має бути арбітром і тримає зв'язок і контакт з нижчим елементом влади. Мається на увазі щось на кшталт нинішньої сільради, що може об'єднувати таку кількість населених пунктів, які самі себе за рахунок податкових ресурсів можуть утримувати. Не повинно бути дотаційних населених пунктів. І вже цей орган має займатися всіма послугами державного управління для населення (скажімо, оформлення довідок тощо). Навіть, якщо воно робиться в Києві, в центральних органах, людина має знати, що найдальше вікно влади, до якої вона має дійти, – в межах сільської влади. Людина має подати документи і у встановлений законом час отримати відповідь. Далі органи влади мають займатися проблемвми людини. Отже, було б найкращим варіантом запозичити польську систему адміністрування на місцевому рівні.

-Чи варто мати в унітарній (за Конституцією) Україні Автономну Республіку Крим, для утворення якої не було жодних підстав?

- Це була велика помилка, небезпечний компроміс. Але виправити цю помилку нині вже неможливо. З цим, як кажуть, треба жити. Але хоча б не додавати туди додаткових функцій по бюджету, оподаткуванню. Водночас я категроично проти того, щоб міняти просто автономію на національну — принаймні поки країна є унітарною, а не федеративною.

- Чи є перспектива у багатовекторності зовнішньої політики України?

- Іншої перспективи, ніж багатовекторність, для України немає. В іншому випадку наш вектор рано чи пізно все одно буде зациклюватися на Москві. Ми маємо відійти від принипу вектора “країна-об'єкт”. Подивіться: ми орієнтуємося лише на сильніших — або на Москву, або на Брюссель, або на Вашингтон. Що роблять сильні країни? Вони орієнтуються на слабших. Куди зорієнтований Китай? На Африку, на Латинську Америку, на тихоокеанський басейн. Росія розвивається по ШОС'у. Завдання України, як на мене, максимально йти у напрямі Азії та Африки. От нині основним вектором роботи нашого зовнішньополітичного відомства й економічних контактів мають бути країни, які або дуже далекі від нас і не мають на нас жодного впливу (як, скажімо, Китай), хоч і дуже потужні, або держави, які в чомусь слабші за нас. Тоді ми стаємо суб'єктами міжнародної політики. Якщо, повторюю, доки в нас буде лише три напрямки — Москва, Вашингтон, Брюссель, − доти ми будемо третьосортною країною.        

- Чи варто Україні постійно експериментувати зі вступом до різних (і малосперспективних, як показав досвід) міждержавних утворень на кшталт ГУАМ?

- Я вважаю, що варто вступати, лише не варто їх перетворювати на абсурд. ГУАМ (колись він ще був ГУУАМ) створювався як економічна формація, як відтворення того-таки Шовкового шляху, як можливий вихід (для нас, зокрема) на схід — аж до Китаю включно, на Казахстан, на інші території, як певний економічно обґрунтований  аналог СНД, як потрібна Україні річ. Втім, 2005 року ця ідея була фактично похована тим, що ГУАМ перетворився на суто політичний проект: мовляв, ми покажемо Росії кулака.

- Яким чином можна надати українсько-російським відносинам сталого і передбачуваного характеру?

- Рецепт простий − прибрати з них політику, а точніше − політиканство. Маємо з Росією дуже багато спільних економічних інтересів, і слід діяти виключно в цьому напрямі. Політиканство ігнорувати, ми маємо для цього всі можливості. Діяти треба принципово і, в разі потреби, жорстко реагувати на посягання на наші економічні інтереси.

- Монументальна пропаганда у нас (незалежно від ідеологічного завантаження) здійснюється виключно за радянськими зразками. Чи Ви вважаєте такий марнотратний підхід припустимим на тлі постійних негараздів у соціальній сфері?

- На мій погляд, тут ідеться не лише про марнотратність, а скоріше − про марнославство.  Вшанування пам'яті жертв Голодомору, як воно зроблено, зокрема, у меморіалі поблизу Києво-Печерської лаври, для мене як для людини, чиї родичі загинули від голоду, це є пам'ятник марнославству Ющенка, а не трагедії, що сталася 1932-1933 років. До речі, найкращі й найдорожчі пам'ятники в усьому світі робляться за народні пожертви. Це було б найкращою практикою і для нас.

- Що слід зробити, аби система стягнення податків перетворилася на надійний фундамент для створення соціальної складової держави?

- Перш за все, значну частину стягнення податків слід передати на місця, де може буи хоч трохи більший контроль з боку населення, але при тому залишити дуже жорсткий контроль з боку правоохоронних органів. КРУ, Рахункова палата, прокуратура мають право первіряти, чи немає зловживань, але там залишиться досить великий люфт для повноважень і прав місцевих влад. По-друге, слід оптимізувати державні витрати, які неймовірно в нас завищені: там, де в департаменті можуть упоратися з обсягом роботи лічені чиновники, у нас працюють сотні, які, до речі, не справляються з роботою.

- Чи Ви вважаєте реальним існування за сучасних засобів поширення інформації (які до того ж найближчим часом докорінно зміняться) поняття “інформаційний простір України”? Чому у нас вперто не хочуть брати до уваги здоровий глузд і не згадують про сумний (і провальний) радянський досвід боротьби з “чужою” інформацією?

- Існує певний етнонаціональний простір, який слід підтримувати − і для титульної нації, і для національних меншин. Є наступний момент, що стосується безпосередньо офіціозу. Я, наприклад, категорично проти того, щоб ліквідовувати офіційні державні канали. Вони мають бути суто інформативними і, можливо, мало популярними, повинні показувати і розповідати про те, чим займається влада. Гадаю, на базі парламентського каналу “Рада”, який віддзеркалює роботу Верховної Ради, слід створити об'єднаний канал, який би в прямому ефірі показував би також засідання Кабінету міністрів і засідання, що їх проводить президент (це ж гілка влади, про роботу якої нині суспільство має вкрай обмежену інформацію). І ще одна обставина: великою втратою при формуванні етнонаціональної політики в телепросторі було те, що ми відмовилися від існування саме державного стовідсоткового російськомовного каналу. Ми віддали мільйони людей на поталу пропаганді іншої держави.         

- Але ж цього явно недостатньо. Конкуренцію на інформаційному полі (а заборонами і вилученнями “небажаних” каналів проблему не вирішити, оскільки стрімко удосконалюються засоби поширення й прийому інформації) може дстотойно витримати лише продукт високої якості...

- Поза усяким сумнівом. Але цю проблему швидко не віришити. Втім, колись же треба починати.