dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 24 Мая 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Интервью Інтерв'ю Андрія Куликова, журналіста, ведучого ток-шоу “Свобода слова” на каналі ICTV

Інтерв'ю Андрія Куликова, журналіста, ведучого ток-шоу “Свобода слова” на каналі ICTV

Андрій Куликов, журналіст, ведучий ток-шоу Свобода слова на каналі ICTV

Чи є свобода слова на “Свободі слова?”

- Ви прийшли на програму після Савіка Шустера. Природно, не йшлося про наслідування. І все ж...

- Аби одразу внести ясність скажу, що в Україні права на програму як на інтелектуальну власність належать Михайлу Павлову, виконавчому продюсерові нашого каналу, що закріплено відповідним свідоцтвом.

- Якої еволюції зазнало ток-шоу після заміни ведучого (а отже, після приходу нової команди)?

- Ми прагнули здійснити рішучий поворот вбік конструктивного обговорення, а не просто зіштовхувати політиків лобами з тим, щоб почути від них виразну відповідь на головне запитання: що робити далі.

 

- Не можна сказати, що ми часто чули подібні відповіді...

- Враховуючи достатньо низький рівень культури політичних дебатів у нас, важко було сподіватись на миттєві зміни, але ми, з свого боку, настійливо нагадували учасникам програми про наші правила гри. І скажу не без задоволення, що “Свобода слова” на ICTV вигідно вирізняється на тлі програм такого формату доволі цивілізованою атмосферою. 

- Додайте трохи конкретики.

- Останнім часом запровадили першу частину, в якій беруть участь лише 1-2 людей з політики і з уряду, а також експерти. До речі, знедавна ми вирішили зменшити їхню кількість (було 16, нині — восьмеро). Це дає змогу реально висловитися кожному з них принаймні один раз. При цьому частина експертів може взяти участь лише в першій частині програми. Трапляється, що частина гостей готова обговорювати тему лише другої частини програми.

- А між цими частинами фігурує новинна програма “Факти”, яка, природно, може додавати сюрпризів у хід обговорення...

- Тут взагалі є спільний інтерес: виграють усі — редакція новин, програма “Свобода слова” і, безумовно, глядачі.

- Більшість програм (за деяким винятком) була присвячена виключно поточній політиці у чистому вигляді. Чи можливі у перспективі зміни в стратегії?

- Але навіть програми, присвячені освіті й культурі, вони у нас зазвичай входять, так би мовити, в тіло політики...

- На превеликий жаль...

- Зміни в стратегії — це надто серйозна річ. Поки що в цьому, на мій погляд, немає потреби. Що ж до тем, не пов'язаних безпосередньо з політикою, то ми завжди маємо в резерві принаймні одну тему, яка прямо не дотична до політки, і в разі, коли відсутні великі політичні події, готові звернутись до таких тем. Ми і хочемо зробити це, хоча б для того, щоб перевірити, якою буде реакція глядацької аудиторії.

- Хотілося б дочекатись часів, коли в разі відсутності актуальних тем культурного, освітнього, економічного, морального плану “Свобода слова” вряди-годи звертатиметься до суто політичних проблем. А поки що у глядача, який перемикає канали, створюється враження, що він дивиться один і той самий спектакль майже з тими самими акторами, хіба що в різних декораціях. А тепер скажіть, будь ласка, якими є відмінності “Свободи слова” на ICTV, скажімо, від подібних програм у Великій Британії, де Ви свого часу тривалий час попрацювали?

- У Великій Британії я не пригадую точно таких програм. Там існує ток-шоу “Час запитань”, де ведучий збирає 4-5 політиків і членів уряду (але, на відміну від наших реалій там депутат, який стає членом уряду, не позбавляється мандату парламентарія) і їздить з ними по країні. В різних містах вони збирають аудиторію і там відбувається спілкування політиків переважно з аудиторією. Тобто їхні принципи кардинально відрізняються від того, що ми бачимо в Україні (хоча на 5-му каналі і частково на “Інтері” практикуються так звані прямі включення, але назвати це повноцінним спілкуванням навряд чи можливо).

- Чи планується підвищити активність так званих “простих людей” і змінити форму їхньої участі?

- Ми постійно розмірковуємо над цим, виникали думки, чи садити “простих людей” серед експертів, але поки що це досить складно технологічно.

- Наскільки справжньою є свобода слова на “Свободі слова”?

- А хто може виміряти, чи справжня свобода слова?

- В світі існує чимало методик і критеріїв щодо цього. Адже постійно з'являються звіти різних організацій, де наводяться навіть виміри рівня свободи слова в тих чи інших регіонах, країнах тощо...

- На мій погляд, справжня свобода слова виникає там, де практикується не просто критиканство за усяку ціну, а радше пошук якогось конструктивного рішення. З одного боку ми можемо сказати, що у нас абсолютна свобода слова, бо ми нікому не затикаємо рота...

- ...з іншого — інколи варто зупиняти нескінченний “потік свідомості”, де емоції та відверта брутальність домінують над виваженою аргументацією...

- ...інколи ми це й робимо. А коли бракує конструктивності, справжнього бажання усвідомити суть питання, то, звичайно, отримуємо не стерильну свободу слова, а необмеженість висловлювань. А ще є третій вимір — суто технологічний.

- Здається, саме зараз варто поговорити ось про що. Під час виступів при центральному мікрофоні і з місць постійно порушується принцип однакового часового ліміту. Чи Ви вважаєте це нормальним?

- Я вважаю так, бо разючих відмінностей у часовому вимірі не спостерігаємо. І за сумою висловлювань зрештою (беручи до уваги те, що наші головні персонажі можуть говорити і з місць, бо їхній персональний мікрофон постійно ввімкнений), то маємо приблизний потенційний паритет. Звісно, є також міркування, що всі учасники однаковою мірою, в один і той самий момент або впродовж певного відрізку часу реально цікаві аудиторії. Не до всіх них у нас виникає однакова кількість запитань. Тому вважаємо, що краще хай людина вийде на два-три запитання до мікрофона, а експертам не всі головні персонажі цікаві однаковою мірою. І коли головному персонажу буде що сказати вже після виступу при центральному мікрофоні він залюбки зробить це з місця. Що ж до встановлення часового ліміту при відповідях, то я в принципі за це. У російських ток-шоу часовий ліміт як правило встановлюється, але до цього обмеження готові лише професійні промовці...

- Ми ж бачимо, як постійно не вкладаються в ліміти наші народні депутати під час виступів в Раді...

- Саме так. І, вводячи подібні ліміти, ми ризикуємо не почути головного у виступах. А за умов прямого ефіру виправити це неможливо.

- Існує ще одна вада: людині при центральному мікрофоні хтось з експертів чи опонентів ставить три запитання одночасно, і це є гарантією того, що на всі запитання повної відповіді не буде. До речі, цим вміло користуються ті, хто відповідають: здебільшого починають із запитання, яке ввижається вигіднішим (найчастіше останнього), а на перше відповісти вже бракує часу.

- Намагаюся з цим боротися, але не зажди виходить.

- На різних українських політичних ток-шоу, де так чи інакше в центрі уваги перебували українсько-російські відносини, з російського боку до участі (в студії чи через супутниковий зв'язок) запрошувалися і запрошуються одіозні діячі, провокативні думки і система аргументації яких наперед давно відомі. Нічого, крім істерики з обох боків, це не давало. Можливо, варто покінчити з такою практикою і запрошувати нормальних, фахово підготовлених аналітиків, з виваженою аргументацією?

- Це траплялось і у нас. І я вважаю, що буде й надалі, тому що ці одіозні особистості репрезентують значний сегмент російського суспільства і суттєвої частини політичної еліти. Були і будуть представлені нормальні політики...

- Кількісно, можливо, і так, але за резонансом і емойіною реакцією на їхні виступи, переважають галасливі. Кожний психолог скаже вам, що саме подібна реакція закарбовується в пам'яті слухача. Я нагадаю Вашу тезу на початку нашої розмови — про примат конструктиву в ток-шоу. Хіба можна очікувати конструктивного обговорення таких непростих проблем, як теперішні українсько-російські відносини, коли тон задаватимуть відверті провокатори?! Зважте й на таку обставину: нині досить часто наших політичних опонентів об'єднує одна особливість — відверта антиросійська налаштованість. Але ж для нормалізації відносин з сусідами (Росія тут не є винятком) згубна радикалізація в поглядах, яка є подразливою, наче сіль для рани.

- Я в принципі за те, щоб російські, американські, німецькі і будь-які інші політики брали участь в українських програмах лише тоді, коли в цьому є потреба, а не будувати навколо їхньої участі цілу програму, як це іноді трапляється. Не лише ми і не лише в Україні цим людям надають трибуну. Дуже багато екранного часу вони мають, зокрема, в Росії. Ми не можемо це ігнорувати.

- Не сприймайте це як сваволю інтерв'юера, але, оскільки наше ітернет-видання є дискусійним за визначенням, мушу тут опонувати Вам. Якщо вважати Росію ворогом (а цю тезу вголос не втомлюються  поширювати у нас легально лідери певних політичні сил), тоді варто навіть не обмежуватися Жириновським і Затуліним, а запрошувати на ток-шоу частіше російських нацболів, неонацистів, скінхедів тільки тому, що вони фігурують у російських ЗМІ. Коли сподіватися на поліпшення відносин з РФ, варто частіше надавати слово тим,   хто може вести аргументовані дебати. Їхні точки зору можуть не в усьому збігатися з нашими (а хіба у всіх нас вони однакові?!), але  іншого виходу, ніж пошуки спільних виходів із ситуації, бути не може.