dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 25 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Интервью Інтерв'ю академіка НАН України, директора Головної астрономічної обсерваторії Ярослава Яцківа

Інтерв'ю академіка НАН України, директора Головної астрономічної обсерваторії Ярослава Яцківа

Академік НАН України, директор Головної астрономічної обсерваторії Ярослав Яцків

Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю академіка НАН України, директора Головної астрономічної обсерваторії Ярослава Яцківа.

Нині за умов світової економічної кризи, як ніколи раніше, набуває нової актуальності давня проблема — співвідношення між фундаментальними та прикладними науками. Десь рік тому в Росії спроби кардинально реформувати всю систему Академії наук  (пропонувалося залишити державне фінансування виключно за фундаментальні дослідженнями, а прикладні перевести, так би мовити, на госпрозрахунок) викликали рішучий спротив академічної спільноти. Втім, проблему це не знімає. Якими Ви бачите шляхи її вирішення у нас?

Перш за все слід мати на увазі, що наукова сфера за усі роки незалежності України не була пріоритетною. Це, може, декларувалося і було добрими намірами. Але я стверджую, що серйозно до цього ніхто не ставився. І це, як на мене, чи не найбільша трагедія нашої сучасності. За майже 18 років ми не провели реформування наукової галузі, а головне — не переконали реальну економіку в тому, що слід базуватися на вітчизняних науково-технічних доробках — не лише на інноваційних, а взагалі на будь-яких. За влучним висловом нашого першого президента, маємо те, що маємо. Українські олігархи отримували швидкі гроші, дурні гроші, збагачувалися, але не вкладали кошти в модернізацію свого виробництва, тобто не переходили з третього або четвертого економічних укладів на п'ятий або шостий. Тому вони нині не конкурентоспроможні на світовому ринку. З другого боку, все, що ми мали кращого, так чи інакше перетікало за кордон і використовується там. Лишився й значний інтелектуальний потенціал — головним чином старше покоління. І, природно, за належної постановки питання, він може використовуватися. Але серйозні зміни як такі не відбулись. Що ж до спввідношення фундаментальних і прикладних наук, то ці поняття надто щільно розташовані поруч одне з одним. Але водночас ми знаємо, що фундаментальна наука закладає основи прикладних досліджень і майбутніх науково-технологічних розробок. Скажімо, коли винаходили транзистори для мікроелектроніки, навряд чи прогнозували їхнє найширше використання. Так само при розробці цифрових технологій мало хто уявляв, що вони витіснятимуть аналогові. Тому в світі є різні співвідношення: оптимальними вважається, що фундаментальні дослідження мають складати 10%, прикладні - 20%, а розробки - 60%. Втім, ми не можемо йти тим шляхом в Україні з наступних причин:  в світі прикладні дослідження і науково-технічні розробки фінансуються приватними компаніями, корпораціями. Ми ще до цього не доросли, і тому перебуваємо в такому стані, коли держава повинна підтримувати фундаментальні дослідження і розробки. Але держава має чітко встановлювати певні вимоги до кінцевого результату певних досліджень. Фундаментальні дослідження, якщо вони є справді на належному рівні, повинні відповідати світовим стандартам і публікуватися й визнаватися світовою науковою спільнотою. Прикладні дослідження повинні мати виходом відповідні технології, макети, алгоритми, програмне забезпечення тощо. Вони мають оцінюватись з іншої точки зору як такі, що дали основу для отримання певного прибутку. І тут важливий наступний крок:прикладні дослідження мають завершуватися розробкою відповідного продукту. Не кожний продукт наукових досліджень має широке практичне застосування. Дай боже, щоб 1-2% від тих результатів, які запропоновані, знайшли широке поширення. Дивного тут нічого немає: у світі існує така сама пропорція.

Що ж до реформування Академії наук, то це питання надзвичайно складне. У нас така проблема існує й існуватиме. Я впродовж двох років очолював групу з розроблення концепції розвитку наукової сфери в Україні. Ми запропонували кілька різних варіантів цього. На жаль, ці розробки не втілені, а стан справ дедалі погіршується. Натомість маємо укази Президента України про Академію екологічних наук і Академію правових наук, які незаконні і взагалі суперечать здоровому глуздові.

Ми в своїх пропозиціях чітко обґрунтували нагальну потребу в скороченні кількості академій. Більше уваги слід приділяти розвиткові науки в університетах. Я проти революційних змін, але слід крок за кроком упроваджувати зміни.

Наука є тією сферою людської творчої діяльності, де неприпустимі втручання політиків. Чи не вважаєте Ви, що вчені, як ніхто інший, в змозі виправляти те, що навитворяли політики?

Політики є політики. Вони не слухають нікого. Я теж є радником прем'єр-міністра. Юлія Володимирівна теж мене не слухає. Але я чесно виконую свої функції. Регулярно, майже раз на місяць надсилаю свої пропозиції, в тому числі з космічної навігації. Але найбільша біда полягає в тому, що в нас все відбувається “за Сковородою”: відповідальні посади обіймають люди, які працюють не за вродженим               покликанням, не за сродностью (вираз геніального філософа), а навпаки на противагу їй.  Вони мають не вроджений нахил, не специфічний даний Богом кожній людині талант, а жадобу наживи. Честолюбство почало керувати людиною при виборі професії. У нас є люди, які обіймають посади у професії не за внутрішнім покликанням. І це біда, коли (знов за Сковородою) “став вовк пастухом, ведмідь монахом, а лошак ратником”.

Певно, наші політики не читали Сковороди. Вони беруться не за свою справу, припускаються сили-силенної помилок, чим завдають непоправної шкоди людям і суспільству в цілому..

Свого часу Ви багато зусиль доклали до вдосконалення нашої системи вищої освіти. Певно, шкода було відволікатись від суто наукової роботи? Ваші зусилля не пропали марно?

Моїх зусиль пропало загалом чимало. Але такий я вже, певно, від природи. Стан системи вищої освіти плачевний. В нас настворювали, здається, більше всіх університетів у світі. Але вони не стали справжніми університетами. Маємо десь триста університетів! Це — нонсенс! Університет повинен мати свою професуру, яка отримала найвищий вишкіл, а не продукувати її з космічною швидкістю. А університети повинні бути перш за все дослідницькими закладами — як в усьому світі. Таким у нас начебто є Національний київський університет ім. Шевченка, але він таким є лише на папері. Насправді там навіть не знають, як до цього підступитись. Я с жахом бачу, що йде навала квазі-наук. Тому я кілька років тому заснував журнал “Світогляд”, де прагнемо давати відсіч тим спробам. Так сталося, що найслабшою ланкою в Україні є впровадження інновацій. Аби підштовхнути цю справу в НАН України і довести, що в академії є значні здобутки в цій сфері, я ініціював випуск журналу “Наука та інновації”. Там видно, що саме НАН України пропонує в царині інновацій, але, на превеликий жаль, не отримуємо запит на них від реальної економіки. Лишається сподіватися, що криза, про яку нині так багато говорять, змусить промисловців докорінно змінити підходи до інноваційної складової витрат.