dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 14 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Интервью Інтерв'ю Миколи Шульги, доктора соціологічних наук, Президента Соціологічної асоціації України, заступника директора Інституту соціології НАН України

Інтерв'ю Миколи Шульги, доктора соціологічних наук, Президента Соціологічної асоціації України, заступника директора Інституту соціології НАН України

Інтервю Миколи Шульги

Якою Ви бачите еволюцію у сфері релігії та міжцерковних відносин за період існування України як суверенної держави. Чи є взагалі підстави вести мову про якусь еволюцію у цій сфері?

М.Ш. Можна виділити декілька напрямків зміни, які відбуваються у сфері релігії. По-перше, за цей період зросла кількість віруючих в усіх конфесіях. Кількісне зростання віруючих відбувається як за рахунок тих людей, хто щиро прийшов до віри, так і за рахунок тих, хто маніфестує свою релігійність на тлі певної моди на неї. Це явище можна поясняти різними причинами. Однією з них є те, що у цей період у суспільстві руйнувалися духовні цінності радянської доби і на їх місце люди ставили релігійні цінності, оскільки інших вони не змогли для себе знайти. Проте така  заміна цінностей має поверховий, формальний характер. Особливо це помітно на рівні багатьох політиків, керівників різних рівнів. По-друге, з’явилися апологети нових вірувань, які активно, навіть агресивно  розповсюджували в масах свою віру.  Деякі з цих груп значно зросли. Серед них були і екстремістські групи. По-третє, зросла релігійність у великих містах і промислових регіонах, де раніше вона була незначною. До речі, цим користаються проповідники новітніх релігій і залучають у свої групи людей із того середовища, де раніше релігія не була вкорінена,  і які погано орієнтуються у цих питаннях.

Що стосується міжцерковних відносин, то вони пережили декілька періодів. Найбільш помітними етапами були такі: різке загострення міжконфесійних відносин у першій половині 90-х рр., особливо між православними і греко-католиками у західному регіоні, між православними УПЦ і УПЦ КП; потім поступова стабілізація відносин і деяке зменшення напруги у відносинах. Хоча окремі локальні конфлікти виникали протягом всього двадцятилітнього періоду.

Чи існує, на Ваш погляд, реальна перспектива створення єдиної української помісної церкви у коротко- або середньостроковій перспективі? Чи є об"єктивна потреба у її створенні?

М.Ш. На мою думку, у найближчій перспективі створення української помісної церкви неможливе. Причиною цього є те, що політики намагаються використовувати церкви  у політичній боротьбі. Така спокуса буде залишатися ще досить довго, оскільки кожна із нині діючих конфесій досить помітно ідентифікується з певним регіоном України. Така ж картина спостерігається і в політиці – за певною політичною силою проглядається регіон. Отже, поки не вщухне регіональне протистояння у суспільстві, сподіватися на створення помісної церкви марно. Крім того, не слід забувати, що створення помісної церкви буде означати втрату певними першоієрархами своїх позицій на користь лише одного.

Чи згодні Ви з твердженням, що спроби РПЦ "грати" на боці УПЦ (МП) здатні призвести до поглиблення розколу не лише у церковній сфері, а й у суспільстві загалом?

М.Ш. Суспільство вже певним чином адаптувалось до існування декількох православних конфесій. За нашими даними, 36% віруючих відносять себе до УПЦ (предстоятель митрополит Володимир), 19% - до УПЦ КП, менше одного відсотка  - до Української автокефальної православної церкви. Це ті віруючі, які більш менш чітко ідентифікують себе з певною конфесією. Але ж залишається ще дві категорії громадян: 19,5%  - це ті, хто не визначився для себе з православною конфесією, і 14,5% - ті, хто не належить до жодної конфесії. Тому про певну «гру» можна говорити скоріше між керівниками церков, а не між віруючими. Відповідно і розкол може поглиблюватися серед верхівки церков. Хоча, звичайно, у певне протистояння останні можуть втягнути і пересічних віруючих.

Які фактори могли б, на Вашу думку, відіграти вирішальну або, хоча б, суттєву роль у зниженні рівня конфліктогенності у міжцерковних відносинах?

М.Ш. Найсуттєвішим чинником, що позитивно міг би вплинути на міжцерковні відносини, є політичний пакт про відсторонення політиків від церков, а також деполітизація церков, їхнього керівництва.

Як можна пояснити наполегливі прагнення керівництва УПЦ (КП) об"єднати зусилля з УГКЦ задля спільного опору "експансії" з боку УПЦ (МП)?

М.Ш. У цьому позначаються як регіоналізація церков, так і їх близькість до політичних сил з яскраво вираженими регіональними ідентичностями.

Як можна було б кваліфікувати нинішні відносини між державою та церквою? Як змінювалися ці відносини протягом останніх 20-ти років?

М.Ш. Протягом всіх 20 років пересічні громадяни пов’язують керівників держави з певною церквою. Найбільш рівновіддаленим від церков люди вважають Л.Кучму.  Л.Кравчука і особливо В.Ющенка вважають симпатиками  УПЦ КП, а В.Януковича УПЦ.