dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 20 Мая 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Разделы Интервью Інтерв’ю з Максимом Паращевіним, кандидатом соціологічних наук, ст. науковим співробітником Інституту соціології НАН України

Інтерв’ю з Максимом Паращевіним, кандидатом соціологічних наук, ст. науковим співробітником Інституту соціології НАН України

Інтерв’ю з Максимом Паращевіним, кандидатом соціологічних наук, ст. науковим співробітником Інституту соціології НАН України

- Якою Ви бачите еволюцію у сфері релігії та міжцерковних відносин за період від 1990 р. і дотепер? І чи можна взагалі говорити про еволюцію в цій сфері?

- Якщо розглядати еволюцію релігії на особистісному рівні, то ця еволюція відтворилася у достатньо швидкому відновленні масової релігійності. За часів Радянського Союзу релігійну потребу у вірі та надії значною мірою виконувала світська комуністична ідеологія. Після руйнації цієї ідеології утворився ціннісний вакуум, який досить швидко заповнили традиційні й нетрадиційні релігії. Інша річ: наскільки щирою й змістовною є повернена релігійна віра, якою мірою вона є справді духовною і такою, що впливає на повсякденну поведінку, а якою є просто магічною.

Еволюція організаційної складової релігії проходила під знаком формування та закріплення розколу православної церкви. Цей процес був синхронний з процесом розвалу СРСР, багато в чому обумовлений політично, але водночас відповідав потребі й бажанням певної частини населення. Разом із збільшенням загального рівня конфліктності в суспільстві різко зріс рівень конфліктності в міжцерковних відносинах, але наступна еволюція проходила саме під знаком зменшення відкритості цієї конфліктності, конфлікт переходив в латентний стан.

- Чи існує реальна перспектива створення української помісної церкви в коротко- або середньотерміновій перспективі?

- Тут одразу виникає запитання: як тлумачити термін “помісна церква”? Якщо йдеться про церкву, яка базується на національній території та підтримує національно орієнтований політичний курс та державну незалежність, то така церква (або навіть церкви) вже є. Якщо ж ідеться про національну церкву, яка об’єднала би всіх (або переважну більшість) православного загалу, то поява такої організації за нинішніх умов вкрай малоймовірна. Реальною базою для такої помісної церкви є УПЦ КП. Проте, навіть за сприятливих суспільних умов ця церква не змогла отримати перевагу над УПЦ МП і сьогодні змагається з останньою на рівних. Але навіть такий стан, враховуючи конфесійні переваги нинішньої влади, стає проблематичним. І взагалі, створення такої помісної церкви може відбуватися двома шляхами – примусовим або добровільним. Для першого шляху немає ані юридичних, законних можливостей, ані політичної волі. Для другого шляху відсутні бажання і можливості існуючих нині церков. До того ж ідея створення такої церкви не має підтримки (а відповідно й бажання) більшості населення.

- Чи Ви згодні з тим, що спроби РПЦ “грати” на боці УПЦ (МП) здатні привести до розколу не лише в церковній сфері, але й у країні в цілому?

- По-перше, не зрозуміло, чому ставиться запитання про якусь гру РПЦ на боці УПЦ МП. Остання є структурним підрозділом першої, тому підтримка Москвою свого київського підрозділу є цілком природними відносинами, а не грою. Що ж до збільшення активності РПЦ для зміцнення позицій УПЦ МП, то не настільки ці церкви є значимими у суспільному житті. Максимум, активізація РПЦ в Україні виступатиме додатковим аргументом для тих, хто розглядає Росію як реальну загрозу державній незалежності. Певні лінії розколу в суспільстві вже є, вони давно визначені, і нічого нового РПЦ тут не створить.

- Які фактори могли б відіграти вирішальну або хоча б суттєву роль у зниженні рівня конфліктногенності у сфері міжцерковних відносин?

- Зрозуміло, що певний рівень конфліктності між різними церквами буде завжди. У них різні інтереси, різні погляди на світ, різне минуле тощо. Проте в умовах усталеності відносин ця конфліктність проявляється більше як латентна, зрідка виходить на поверхню. Зокрема, це пов’язано з тим, що нині жорсткий конфлікт не може принести вирішальної перемоги жодній зі сторін, тоді як витрати можуть бути значними. Втім, коли на бік однієї з церков стає такий потужний гравець, як держава, у цієї протегованої державою церкви з’являється надія на цілковиту перемогу або ж навіть упевненість в цій перемозі. Ось тоді ворожі дії проти інших церков можуть суттєво активуватися. Тому зниження чи збільшення конфліктогенності в міжцерковних відносинах за наших умов залежить від того, чи втручається держава в ці відносини або ж відповідно до законодавства рівно ставиться до всіх релігійних організацій.