dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 12 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Проекты Україна - Румунія - Молдова Румуно-молдовський синдром на пострадянському просторі

Румуно-молдовський синдром на пострадянському просторі

Владимир Канаш

Виокремлення саме румуно-молдовського синдрому пояснюється кількома причинами. По-перше, наявністю ідеї створення Великої Румунії, що постійно і з тенденцією до посилення роздмухується на території як самої Румунії, так і Молдови, ще в останній період існування СРСР. По-друге, у тодішній Молдавській РСР саме під великорумунським гаслом початку 1990-х було розв'язано радикально-націоналістичну кампанію за витіснення немолдовського населення з барабанним рефреном “Чемодан — вокзал — Росія!” Тоді суттєва частина мешканців МРСР змушена була виїхати за межі республіки (серед них був з десяток моїх друзів і знайомих). По-третє, невдовзі подібні явища поширились на теренах інших складових Радянського Союзу.

Територіальні конфлікти на національному грунті (на превеликий жаль, з людськими жертвами) вибухали в Нагірно-Карабахській автономній області, в Південно-Осетинській автономній області, в Абхазькій РСР, в Таджикистані. Хотів би додати, що автор був свідком згаданих процесів на різних стадіях у Південній Осетії, Абхазії та Молдові і отримував інформацію, так би мовити, з перших рук. Термін “синдром”, який запозичений з медицини і означає сукупність ознак, характерних для якоїсь хвороби, на мій погляд, влучно відбиває суть проблеми, яка має всі симптоми саме хвороби, що виникла з суміші етнополітичних і соціальних факторів. А коріння цієї хвороби мають як історичні витоки, так і особливості формування національних суб'єктів у Радянському Союзі.

Свого часу міни уповільненої дії було закладено Сталіним, починаючи ще з тих пір, коли він був наркомнацем. Скажімо, Нагірний Карабах, населений переважно вірменами, був штучно відділений від Вірменії вузькою смугою і позбавлений (за відсутності тоді супутникового зв'язку) можливості приймати телепрограми з Єревана. Кількість абхазів у “своїй” республіці в 1930-ті роки знов-таки штучно була скорочена на користь грузинів, схожою була ситуація у Південній Осетії, а в Молдавії населення Придністров'я формувалось багато в чому за рахунок оргнабору робочої сили на промислові підприємства цього регіону.

Відмова від кириличної абетки на користь латинської правила за перший дзвоник, а потім почала розкручуватися спіраль румунізації. На відміну від інших згаданих вище територій, втрата своєї нещодавно здобутої незалежності набувала і набуває досі рис серйозної небезпеки. Справжня громадянська війна, яка призвела до виникнення невизнаного, але досить сильного за рахунок індустріальної складової та наявності російських збройних сил та арсеналів зброї Придністров'я, поставила великий знак запитання після поняття Республіка Молдова, а спроби зробити здійснити мирне врегулювання (до якого залучено й Україну) виявилися поки що марними і мають шанс на успіх аж ніяк не більші, ніж у Карабаху, Абхазії чи Південній Осетії.

Це, а також інші аспекти молдовських проблем багато в чому залежать від цілковитих провалів української дипломатії на південно-західному напрямі. Спроби деяких представників колишньої й нинішньої влад робити вигляд, що  “всё хорошо, прекрасная маркиза!”, заганяють справу в глухий кут. Дивуватись тут нічому: наявний склад наших дипломатів, що працюють на румунсько-молдовському напрямі, не витримує жодної критики. Що вже казати, коли під час недавнього інциденту з прикордонними знаками в районі села Паланка пояснення з нашого боку давав “виконуючий обов'язки тимчасового повіреного у справах України! А член парламентського комітету із закордонних справ Тарас Чорновіл розкрив мені страшенну таємницю: на теренах Румунії та Молдови працює аж одна людина, що займається там розвідувальною діяльністю! Примарні ж конструкції на кшталт ГУУАМ (який загубив десь по дорозі одну У) нічого не варті, а є типовим окозамилюванням

Ці рядки пишуться, коли ще невідомі навіть попередні результати парламентських виборів у Молдові. Але, певно, має рацію один з молдовських виборців, який зізнався, що не у захваті від місцевих “коммі”, але окрім них нема кому зупинити гімпофашистів (для тих, хто не дуже обізнаний з персоналіями сучасної молдовської політики, нагадаю: Міхай Гімпу — голова ліберальної партії Молдови).

Зрозуміло, румунсько-молдовський синдром важливий для України перш за все саме в такій сполуці, оскільки ми межуємо з обома країнами, і  те, що відбувається на румунсько-українському та молдовсько-українському кордонах і що робити, скажімо, зі зливою румунських паспортів, яка вкриває невеличку Буковину, не можна лишати поза увагою. Але, якщо українська зовнішня політика справді хоче бути далекоглядною і прогнозованою, мусимо уважно аналізувати  й інші явища на пострадянському просторі, які за діагнозом нагадують румуно-молдовський синдром.