dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 23 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Проекты Україна - Румунія - Молдова Регіональний контекст парламентських виборів 28 листопада у Молдові: погляд з Києва

Регіональний контекст парламентських виборів 28 листопада у Молдові: погляд з Києва

Доктор филологических наук, Рудяков П.М.

Категорія контексту є надзвичайно важливою для переважної більшості пострадянських країн. Важливою, якщо й не ключовою. Поза контекстом багато з того, що відбувається останнім часом на просторі Східної Європи, Кавказу, Центральної Азії, зрозуміти буває важко, коли й узагалі можливо. Обставини історичного розвитку цих країн після перетворення їх з республік СРСР на суверенні держави склалися в такий спосіб, що зовнішні фактори  відіграють для них важливішу роль, ніж фактори внутрішні. Цілком у дусі постмодерністської доби контекст набуває вагомішого значення, ніж текст.

Регіональний контекст внутрішньополітичного процесу в Молдові вже сформований і закріплений протягом попереднього періоду. Появи чогось нового в рамках цього явища очікувати навряд чи варто ані в коротко-, ані у середньостроковій перспективі. Його основні параметри зумовлено обставинами геополітичного, цивілізаційного, історичного характеру. Відтак, особливих або ж радикальних змін внаслідок позачергових парламентських виборів тут не відбудеться.

Регіональний контекст відіграє неабияку роль у подіях на внутрішньополітичній молдовській сцені. У той же час говорити про явище зворотної спрямованості, тобто про вплив виборів 28 листопада у Молдові на характер і особливості політичних процесів регіонального масштабу навряд чи можна. Незалежно від того, чи здобуде хтось з молдовських політичних сил цього разу реальну перемогу, взявши всю повноту влади в державі до своїх рук, як і від того, кому саме це вдасться, - Східна Європа і Причорномор"я залишаться в тому ж самому стані, в якому вони перебували вчора і перебувають нині.

Вихід молдовських подій на регіональний рівень був би можливий, гадаю, лише у тому випадку, якби Румунія поглинула Молдову або якусь її частину. Такий розвиток подій призвів би до дестабілізації в усьому регіоні.

Конфігурацію регіонального контексту молдовської політики визначає наявність двох, чітко виражених "полюсів" - румунського та російського, - з кожним з яких  пов"язаний один з двох сценаріїв подальшого розвитку національної молдовської державності: з одного боку, "уніоністський", прямо

й відверто зорієнтований на Бухарест, з іншого, "молдовеністський" з непрямим, прихованим визнанням пріоритету Москви як потенційного центру "нової" інтеграції для країн з числа колишніх республік СРСР.

За кожним з "полюсів" стоїть певна модель цивілізаційного розвитку, свій геополітичний – європейський або євразійський - "проект", своя логіка включення до регіональних, міжрегіональних, глобальних процесів.

Є всі підстави включити до кола країн, які відіграють певну роль у формуванні регіонального контексту, про який ідеться, Туреччину і Україну. Причому, саме в такій, а не в іншій послідовності, з акцентом на тому факті, що перша зі згаданих держав з кожним роком додає обертів своєї присутності у Молдові зокрема й у регіоні в цілому, в той час, як друга, навпаки, стає тут дедалі пасивнішою, крок за кроком втрачаючи навіть ті позиції, що мали б їй належати за визначенням, з огляду на територіальну близькість, історичні зв"язки, транскордонну співпрацю, а також на наявність зон традиційного компактного проживання етнічних українців на обох берегах Дністра.

Анкара крок за кроком розширює свою як віртуальну, так і матеріальну, присутність у Молдові, розглядаючи цей напрям своєї зовнішньої політики переважно під кутом зору доктрини неоосманізму й

пропонуючи різноманітні проекти (у тому числі, приміром, освітні для різних груп молоді), спрямовані на позитивне сприйняття турецької гуманітарної експансії в молдовській суспільній свідомості.   

Події останніх тижнів дають підстави вести мову про те, що на певну "поля" починає претендувати Грузія. Принаймні на таку думку наштовхують повідомлення ЗМІ про перебування у Кишиневі грузинських спостерігачів, які чомусь нагадують бойовиків (згадаймо історію з кількома сотнями псевдоспостерігачів з Грузії у Донецьку напередодні першого туру виборів президента України), про роботу в штабі однієї з партій, які входять нині до складу правлячого "Альянсу за європейську інтеграцію", Георгія Таргамадзе, відомого активністю під час утвердження демократії "неформальними"

методами, а також факт бліц-візиту до Кишинева всього за кілька днів до дня голосування (24 листопада) президента Грузії М.Саакашвілі.

Україна як один з потенційно впливових регіональних акторів присутня в Молдові більшою мірою формально, ніж реально. Цю псевдоприсутність визначає майже виключно просторова близькість. У той час, як реальна активність Києва тут, по-перше, гранично незначна з огляду на її обсяг, по-

друге, спорадична, хаотична, нецілеспрямована. Спільна участь України та Молдови в такій регіональній організації, як ГУАМ, жодного позитиву в цьому відношенні не несе.

Станом на сьогоднішній день Київ практично позбавлений можливості здійснювати у Молдові якісь ініціативи лише своїми власними силами. Якби раптом з"явився "український проект" для Молдови, хоча б, для підтримки у межах сучасної європейської практики етнічних українців, які проживають на її території й є її громадянами, - Україні для його практичної реалізації довелося б шукати партнера в особі або Росії, або Румунії, або Туреччини, або Європейського Союзу чи якоїсь з його структур.

З точки зору національних інтересів України з явищ контекстуальної природи, які мають відношення до виборів у Молдові й, узагалі, до ситуації в ній, на першому місці, поза всяким сумнівом, стоять румунсько-молдовські відносини та перспективи їхнього подальшого розвитку.

Особливої ваги цей кут зору набуває у зв"язку із загрозою румунського експансіонізму, яка зберігає свою актуальність як для Молдови, так і для України, хоча, певна річ, у неоднаковому вимірі й у різних обсягах.

Румунська влада, як усім відомо, не приховує своїх намірів і планів щодо того, щоб приєднати Молдову до Румунії, причому, найближчим часом. У той же час, ні для кого не є таємницею й той факт, що частина молдовської державно-політичної еліти послідовно підтримує ці інтенції з боку Бухареста, здійснюючи значну практичну роботу з підготовки до акції, що її дехто воліє кваліфікувати як "воз"єднання всіх румун в одній державі".

Позачергові парламентські вибори в Молдові, які відбулися вчора, є одним з чергових кроків або до втілення в життя "уніоністського" проекту (й навіть, можливо, до переведення його реалізації в активно-обвальну стадію), або ж, навпаки, до його призупинення. Саме під таким кутом зору варто було б, гадаю, дивитися на ці вибори нам зі своєї дзвіниці в першу чергу. Маючи на увазі, що ступінь поляризації за ставленням до проблеми визначення дальшого шляху державного й національного розвитку і молдовського політичного класу, і суспільства, і електорату нині вкрай високий. Вибори стали ще однією формою відкритого зіткнення прорумунсько-прозахідних та проросійських еліт, хоча щодо того, чи є у сучасній Молдові політичні сили, стовідсотково зорієнтовані на Москву, можна висловлювати певні сумніви.

Як і очікувалося, вибори підтвердили той факт, що появу в молдовському політичному процесі "третьої сили" слід відкласти на потім.

Ситуація настільки складна й гостра, що певна частина спостерігачів і експертів як у самій Молдові, так і за її межами не виключає навіть можливості виходу електорального та політичного процесів після 28 листопада за рамки, що їх визначають демократичні правила й норми, а також актуалізації загрози політичної дестабілізації в країні у формі вуличних маніфестацій і акцій в дусі українського Майдану-2004.

Розуміючи, що Кишинів виступає не стільки як суб"єкт, скільки як об"єкт уніоністських устремлінь Бухареста, не варто очікувати, що вчорашні вибори та їхні результати внесуть остаточну ясність у розстановку сил, налаштованих на об"єднання з Румунією, або, навпаки, проти нього, та у новий баланс між ними. Цього, гадаю, не станеться ні за яких обставин.

Такий висновок ґрунтується, щонайменше, на двох моментах. По-перше, жодна з основних політичних сил не спроможна за нинішніх умов самостійно, лише власними силами набрати кількість голосів, достатню для того, щоб здобути реальну перемогу, якщо під нею мати на увазі право формування уряду й можливість вибору президента.

Остаточні підсумки позачергових виборів  залежать не від результату голосування та підрахунку голосів, а від того, якими виявляться домовленості між різними політичними силами, яким вдасться потрапити до нового складу молдовського парламенту. Перемогти зможе виключно проект, який передбачає створення коаліції в тій чи іншій конфігурації. У цьому зв"язку, до речі, вкрай важливою може виявитися електоральна доля та після виборна позиція Демократичної партії М.Лупу. Від того, скільки ДП здобуде

депутатських мандатів і з ким саме – комуністами чи "демократами" - піде на створення коаліції, - залежатиме, цілком вірогідно, доля перемоги.

Другий момент, який у вирішальний спосіб впливає на розв"язання ключового питання історичного моменту в Молдові, точніше – на неможливість його розв"язання без додаткових ускладнень і проблем, визначається неспроможністю Кишинева самотужки вирішувати свою долю, обирати магістральний шлях свого розвитку. Новій владі, незалежно від її політичного "кольору", доведеться обирати зовнішнього партнера, у співпраці та взаємодії з яким можна буде спробувати дати собі раду.

Тут, як то кажуть, можливі варіанти. Вибір можливостей далеко не такий великий, як це могло б здатися на перший погляд. По суті, йдеться про вибір за схемою "або – або": або Румунія, або Росія.

До кожного з варіантів при цьому додається ще й такий елемент, як "Європа". У зв"язку із цим з"являються додаткові конотації. Щодо вибору на користь Румунії як головного зовнішнього партнера й спонсора, то тут поява елементу "Європа" посилює інтеграційний потенціал. Гасло: "до Румунії -через Європу" або ж: "до Європи – через Румунію", - містить у собі цілком конкретний зміст, звучить логічно й переконливо. Що ж до вибору на користь Росії, то згаданий елемент, навпаки, послаблює його, розмиваючи саму концепцію нової повноцінної інтеграції на пострадянському просторі під егідою Москви. Гасло: "до Росії – через Європу", - не можна сприймати надто серйозно, не кажучи вже про гасло: "до Європи – через Росію".

Ще один вимір регіонального контексту виборів-2010 у Молдові визначається наявністю "замороженого" молдовсько-придністровського конфлікту. Тут є багато цікавого й такого, про що варто було б поміркувати, хоча б тому, що процес врегулювання ситуації навколо ПМР набуває, схоже, нової динаміки. На цьому, проте, я зупинятися не буду, бо у нас заплановано окрему доповідь, безпосередньо присвячену даній проблемі.