dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 12 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Проекты Украина и Россия Користь і сантимент в україно-російських відносинах

Користь і сантимент в україно-російських відносинах

Користь і сантимент в україно-російських відносинах

Два різних погляди на дружбу двох російських літературних геніїв XIX століття на нашу думку щонайкраще відображають можливі моделі  українсько-російських взаємин ХХІ ст. Неприхована радість російського керівництва від можливості ще 32 роки тримати свій Чорноморський флот, якого воно саме  характеризує стратегічно безперспективним з військової точки зору, в Україні, у такий спосіб вказуючи їй на справжні межі її незалежності і тим самим принижуючи її національну гідність  і отримуючи від цього психологічне задоволення, є однозначною демонстрацією того, що для росіян справжньою моделлю дружби з Україною може бути тільки та, у якій українська сторона терпляче зносить національну ганьбу в обмін на енергетичні подачки – свого роду економічний протекторат. Сама потреба у такому протектораті відбиває нездатність правлячого в Україні класу до створення економіки, спроможної бути конкурентноздатною  за світових цін на енергоносії.  Такий український правлячий клас цілком влаштовує Росію: чим технологічно відсталішою, енергозатратнішою є економіка України, тим піддатливішим буде її керівництво відносно російських вимог, які, що ілюструє історія взаємин двох країн, є безмежними. Не випадково з приходом до влади в Україні проросійських сил у російській політичні риториці все частіше термін "співпраця"  стосовно українсько-російських взаємин замінюється на "інтеграцію". Одним з аргументів для обґрунтування необхідності і навіть історичної закономірності інтеграції використовується етнокультурна, духовна, цивілізаційна спорідненість українського та  російського народів.

Что дружба? Легкий пыл похмелья,
Обиды вольный разговор,
Обмен тщеславия, безделья,
Иль покровительства позор.
А.С.Пушкин

Делись со мною тем, что знаешь,
И благодарен буду я.
Но ты мне душу предлагаешь:
На кой мне черт душа твоя!..
М.Ю.Лермонтов (Перевод из Шиллера)

Мотиви пошуку українцями геостратегічного партнера та вектору інтеграції лежать зовсім в іншій площині.  Територія їхньої країни насичена енергозатратними виробництвами, а надра позбавлені необхідної для цих виробництв кількості енергоносіїв. Бракує й багатьох інших мінеральних ресурсів. За таких обставин порятунком для національного господарства може бути тільки його технологічна модернізація в бік зменшення енергозатратності і матеріалоємності. Саме цими міркуваннями, а не сентиментальними емоціями, повинна керуватися України у питанні вибору партнера для економічної співпраці, не говорячи про інтеграцію.

Технологічна модернізація  є на сьогодні імперативом розвитку і України, і Росії. Обидві країни відзначаються науково-технічним і технологічним рівнем виробництва, що суттєво відстає від рівня провідних країн. В порівнянні з розвинутими країнами галузева структура української промисловості дуже обтяжена  виробництвом первинних сировинних ресурсів і напівфабрикатів. В той же час питома вага продукції машинобудування, яка є основою інноваційного розвитку промисловості, нижче, ніж у розвинутих країн в 2-3 рази1.

За даними Державного комітету статистики України, обсяг виконаних у країні наукових і науково-технічних робіт у загальному обсязі ВВП протягом 1996-2009 року зменшився від 1,36 до 0,95% (для порівняння, цей показник складає у ЄС в цілому 1,9% у Фінляндії та Швеції – 3,7%, у США та Німеччині – 2,7%2. Питома вага підприємств, що займалися інноваціями, зменшилася протягом 2000-2009 рр. з 18,0 до 12,8%3. За цей же період впала і питома вага підприємств, що впроваджували інновації – від 14,8 до 10,7%, хоча слід відзначити, що зусиллями тих, хто продовжував інноваційну діяльність, кількість впроваджений нових технологічних процесів збільшилася від 1403 до 18934.

Проведене у 2009р. Держкомстатом обстеження 7639 підприємств показало наступне. Більшість підприємств, які застосовують технологічні процеси, середній вік яких не перевищує 5 років (23,9%), працюють у сфері виробництва харчових продуктів та напоїв. При цьому найвища частка таких підприємств в загальній кількості підприємств (46,2% підприємств виду діяльності) — серед виробників офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин, біля 30% — у виробництві меблів, гумових та пластмасових виробів, медичної техніки, вимірювальних засобів, оптичних приладів та устатковання, годинників, виробництві іншої продукції, 27,8% — у виробництві автомобілів, причепів та напівпричепів, 25,6% — паперової маси, паперу, картону та виробів з них, біля 24% — у виробництві готових металевих виробів та металургійному виробництві. Найстаріші технології застосовуються при виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення (36,4% підприємств виду діяльності) та виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції (27,8%), у металургійному виробництві (20,8%).

Із загальної кількості обстежених підприємств лише 21,1% виробників промислової продукції повідомили про те, що планують протягом 2009–2011рр. заміну існуючих технологій на передові. Переважна більшість з них (від 80% до 100% підприємств виду діяльності) готові лише до незначних змін (до 25%). Разом з тим, понад 30% підприємств з виробництва офісного устатковання та електронно-обчислювальних машин, а також половина підприємств з виробництва тютюнових виробів планують замінити існуючі технології на передові на 26–75%.

Лише 4,5% підприємств випускали високотехнологічну продукцію (за переліком високотехнологічних товарів, гармонізованим з переліком, прийнятим у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку), обсяг чистої виручки від реалізації якої склав лише 2,6% від загального обсягу реалізованої обстеженими підприємствами продукції. При цьому лише 6,7% підприємств запланували в період 2009-2011рр. освоєння нової для  себе високотехнологічної продукції. Експорт високотехнологічних товарів здійснювали лише 2,2% обстежених підприємств переробної промисловості, загальний обсяг яких становив 55% реалізованої українськими виробниками високотехнологічної продукції5.

Якою мірою Росія може виконати роль технологічного поводиря для України? Можливість позитивної відповіді сумнівна. Російська статистика відзначає також вкрай низький рівень інноваційної активності у країні. Питома вага російських підприємств, які здійснювали технологічні інновації, протягом 2000-2007 рр. залишалася приблизно на одному рівні – відповідно 10,6 та 9,4%, а питома вага інноваційних товарів, робіт, послуг у загальному обсязі відвантажених товарів, робіт та послуг хоча й зросла, але не кардинально – від 4,4 до 5,5%6.

У 2004 р. в середньому по Росії нові технології придбали не більше 20% інноваційно-активних підприємств і менше 10% з них реалізували інноваційні проекти з метою модернізації власного виробництва, в той час як у промислово розвинутих каїнах цей показник становив в середньому 50%  Питома вага відвантаженої інноваційної продукції у загальному обсязі відвантаженої продукції у обстежених підприємств становила трохи більше 11%, причому у структурі витрат на технологічні інновації переважали витрати на придбання машин і обладнання, в той час як частка витрат на дослідження і розробки становила трохи більше 16%7. Із понад 180 тис. впроваджених у Росії у 2007 р. передових виробничих технологій тільки близько 30 тис. були впроваджені у термін до одного року, близько 54 тис. – протягом 1-3-х, близько 46 тис. – протягом 4-6-ти, близько 50 тис. протягом 7-ми й більше років. При цьому кількість винаходів, використаних у цих технологіях, становила лише 1373 одиниці8.

Того ж 2007-го року кількість угод щодо продажу технологій за межі РФ хоча й перевищила кількість угод по імпорту технологій (відповідно 1825 і 1524), але в усіх експортних угодах левова частка припадала на ті, що стосувалися операцій з нерухомим майном, наукових досліджень, надання послуг9.

Однаково низький технологічний рівень виробництва і України, і Росії має робити з них партнерів у здійсненні науково-технічного і технологічного прориву. Однак, по-перше, об’єднання зусиль двох недостатньо розвинених країн не означало б кратного посилення їхнього спільного науково-технічного потенціалу, а, по-друге, у кожній з них відбулося настільки відчутне падіння у науково-технічних сферах, що відродження кожної з них потребує їх наближення до простору передової науки і техніки, тобто до західного простору.

Варіант спільного входження у західний науковий простір утруднюється рядом проблем. Наприклад, свого часу укладаючи з Росією Угоду про партнерство й співробітництво, Європейський Союз націлював науково-технічний блок на цивільні дослідження з таких пріоритетних тем, як геноміка і біотехнології для цілей охорони здоров’я, інформаційні технології, нанотехнології і нанонаука, аеронавтика і космос, якість і безпека продуктів харчування, стале зростання і глобальні зміни, участь громадян в управлінні. ЄС націлював не лише Росію, а й усі нові незалежні держави на переорієнтацію науковців оборонних галузей у напрямку досліджень у цивільних галузях10.  Разом з тим, курс російського керівництва на відновлення статусу Росії як другої супердержави, фактично на відтворення біполярної міжнародної системи, здійснена з цією метою демонстрація свого військового потенціалу і серйозності намірів в цьому напрямі (Чечня, Грузія, Севастополь) залишають мало сподівань на переорієнтацію російського НТК на цивільні галузі, що, без сумніву, має відбитися на науково-технічній політиці російських партнерів, і України зокрема.

Інша проблема полягає в тому, що, як передбачають російські фахівці, у найближчі роки конкурентоспроможність російських технологій на світових ринках буде дуже обмеженою, а це неминуче тягнутиме широмасштабне використання зарубіжних технологій. Але навіть готовність Росії поділитися придбаними технологіями (насправді така готовність суто гіпотетична через високу ціну ноу-хау) не убезпечує російських партнерів від однакових з нею ризиків, таких як низька ефективність придбаних технологій, тривалість і висока ціна впровадження, погана організація виробництва, низька кваліфікація персонала11.

Крім того, сучасна економіка може бути конкурентоспроможною, якщо вона заснована на передових нанотехнологіях. Хоча цей термін і не зустрічається у Програмі економічних реформ в Україні на 2010-2014 роки, але можна погодитися, що саме він мається на увазі там, де йдеться про інноваційний розвиток країни, про  інтеграцію вітчизняного сектору наукових досліджень у Європейський дослідний простір, про підвищення ефективності національної інноваційної системи і т.д. Але у розділі, де йдеться про модернізацію секторів української економіки, як пріоритетні виділені лише базові – електроенергетика, вугільна галузь, нафтогазова промисловість, транспортна інфраструктура, сільське господарство12, тобто ті сектори, які не є першочерговими споживачами нанотехнологій, зате є найбільш надійним джерелом „доданої розкоші” українського правлячого класу навіть у технологічно відсталому вигляді.

Отже, якщо прагнення Росії до відновлення статусу супердержави неминуче примушуватиме її приділяти увагу передовим галузям науки і техніки, чиї результати можна використовувати для зміцнення воєнного потенціалу, то Україна знову зможе обмежитися науково-технічним обслуговуванням галузей, які визначають напівколоніальну структуру її економіки, а долучатися до інноваційних досліджень зможе лише у ролі російського підмайстра. Однак жодної потреби виконувати таку роль, як це було в часи російської імперії і Радянського Союзу, в України вже немає, оскільки свобода міжнародних контактів дає можливість долучатися до світового наукового простору і до його найбільш передових сегментів напряму, оминаючи російське посередництво.

Інший чинник, який має убезпечувати Україну від надмірного занурення у коопераційні зв’язки з Росією, знаходиться у психологічній сфері. По-справжньому ефективна співпраця можлива лише за умови, коли партнери ставляться один до одного як рівні, з повагою оцінюючи внесок кожного у спільну працю. Вірогідність рівного ставлення з боку Росії до України сумнівна, чому є певні підстави, які стосуються її ставлення до результатів спільних історичних діянь у минулому.

Можна взяти для прикладу російський погляд на Севастополь. Назва його як "міста російської слави" стала сакральною. Але сакральність цієї назви неодноразово використовувалася не лише для обґрунтування  перебування в ньому Чорноморського флоту РФ, а й для територіальних претензій до України з боку Росії. Севастополь дійсно  є місцем, де уславилися своєю мужністю російські, а потім радянські солдати і  матроси. Але російські – не означає суцільно "русские" за етнічною приналежністю. У першу оборону Севастополя видатну роль відіграли матроси, а вони, як вважають деякі знавці морської історії, були здебільшого українцями. Можна твердити, що частка українців у другій обороні Севастополя цілком корелювала з їхньою часткою у тодішніх радянських збройних силах. Масова присутність українців на Чорноморському флоті яскраво проявилася у 1917 р., коли на багатьох кораблях флоту було піднято синьо-жовті прапори. Коли ж у 2008 р. українська громада Севастополя вирішила увічнити цю подію меморіальною дошкою на міській пристані, то це викликало масову істерію серед російської частини населення міста, причому активну участь у розпалюванні ворожих почуттів до українців взяли російські козацькі організації13.

Історія з міфологемою "Севастополь – город русской славы" певною мірою відбиває загальне психологічне налаштування росіян щодо українців. Українці потрібні як матеріал для реалізації російських історичних проектів, але потім повинні відійти  в історичне небуття. Якщо це так, то українсько-російську "дружбу" можна вважати замішаною на нещирості – публічні клятви у братерських почуттях і водночас приховане зневажання. До такого оцінювання риторики російських агітаторів не тільки за співпрацю, а й за реінтеграцію України і Росії примушує епізод з підписання колишнім Прем’єр-міністром України Ю.Тимошенко газових угод з Росією, згідно яких ціна російського газу для України стала вища за середньоєвропейську. Хоч як можна критикувати Ю.Тимошенко за це рішення, але зрозуміло, що пропозиція такої ціни могла йти тільки від "дружнього" російського уряду. На хвилі критики колишнього прем’єра виринула інформація, що вона нібито залишила російським учасникам переговорів чисті аркуші з власним підписом, що дало їм можливість поставити ціну на власний розсуд. Якщо цей епізод не є продуктом політичної міфотворчості і дійсно мав місце, то він якнайкраще викриває дволикість російських запевнянь у дружбі: отримавши аркуші з підписом глави українського уряду, російські керівники опинилися перед вибором трьох варіантів дій – залишити ціну на попередньому рівні, поставити ціну на газ хоча б середньоєвропейську,  поставити ціну вищу за середню. Все залежало від правдивості братніх почуттів. Росіяни вибрали третій варіант. Це дало їм змогу поставити українську економіку перед загрозою повного краху і у такий спосіб примусити нове керівництво України до підписання нової угоди по Чорноморському флоту. Українсько-російська дружба набула тієї форми і змісту, до яких прагнув Кремль – "позора покровительства". (Якою мірою здатне відчувати національну ганьбу нове проросійське українське керівництво – питання окремої дискусії). Для нас же зрозумілим залишається одне, що навіть дійсно наявна потреба в україно-російській співпраці не віщує Україні відчутної користі в силу наявності в Росії комплексу зверхності до України, який буде основним гальмом на шляху до співробітництва, але якого Росія навряд чи здатна позбутися.

1 Безрукова Я.М. Інноваційний розвиток промисловості України: тенденції та закономірності /Я.М.Безрукова // [Електронний ресурс: http://www.rusnauka.com/14_APSN_2008/Economics/32212.doc.htm]

2 Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт // Статистична інформація: Наука та інновації [Електронний ресурс: http://www.ukrstat.gov.ua/]; „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки / Комітет з економічних реформ при Президентові України [Електронний ресурс: http://www.pravda.com.ua/files/0/9/programa_reform.pdf]

3 Інноваційна активність // Статистична інформація: Наука та інновації [Електронний ресурс: http://www.ukrstat.gov.ua/]

4 Впровадження інновацій на промислових підприємствах // Статистична інформація: Наука та інновації [Електронний ресурс: http://www.ukrstat.gov.ua/]

5  Там само

6 Основные показатели инновационной деятельности // Российский статистический ежегодник – 2008 [Електронний ресурс: http://www.gks.ru/bgd/regl/b08_13/IssWWW.exe/Stg/d5/21-33.htm]

7 Гудкова А.А. Состояние, проблемы инновационной деятельности и инструменты ее активизации (на примере Российской Федерации) / А.А.Гудкова // [Електронний ресурс: http://iee.org.ua/files/alushta/15-gudkova-sostoyanie_problem.pdf]

8 Число использованных передових производственных технологий по годам внедрения в 2007 г. // Российский статистический ежегодник – 2008 [Електронний ресурс: http://www.gks.ru/bgd/regl/b08_13/IssWWW.exe/Stg/d5/21-29.htm]

9 Торговля технологиями с зарубежными странами по видам экономической деятельности организаций в 2007 г. // Российский статистический ежегодник – 2008 [Електронний ресурс: http://www.gks.ru/bgd/regl/b08_13/IssWWW.exe/Stg/d5/21-33.htm]

10 Россия обладает значительным ноу-хау в области науки, но перед ней стоит много проблем // [Електоронний ресурс: http://www.delrus.ec.europa.eu/ru/p_296.htm]

11  Ливанов Д., Пономарев А. Три императива технологической политики//[Електронний ресурс: http://www.expert.ru/printissues/expert/2009/05/tri_imperativa/]

12 „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки / Комітет з економічних реформ при Президентові України [Електронний ресурс: http://www.pravda.com.ua/files/0/9/programa_reform.pdf]

13  Рябов М. Казаки готовы отправить в Севастополь подразделения для защиты участников столкновения с ВМС Украины // Новый регіон. – 2008. – 9 июля.