dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 19 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Проекты Диалог Ми їх лякаємо, а їм, судячи з усього, не страшно

Ми їх лякаємо, а їм, судячи з усього, не страшно

Владимир Канаш

Наприкінці минулого року “Дискусійний клуб САМІТ” приділяв посилену увагу українсько-молдовським та українсько-румунським відносинам, що було викликано перш за все парламентськими виборами у Молдові і певними постійними проблемами у стосунках нашої держави з означеними державами. Згодом ми провели круглий стіл “Україна — Румунія — Молдова: історія та сучасність” із залученням досить широкого кола експертів. Актуальності цього заходу додавав указ Президента України як реакція на рішення Ради національної безпеки і оборони України” від 13.11.2010 року “Про виклики та загрози” національній безпеці України в 2010 році”. Указом передбачалося, зокрема, у місячний строк подати план заходів з урегулювання проблемних питань українсько-молдовських відносин”.

Минуло ще півроку, але чомусь не видно, щоб конкретні заходи викликали відповідну реакцію з боку молдовської сторони. Нагадаємо, що 22 квітня міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко, відповідаючи в парламенті на запитання народних депутатів, повідомив, що має намір порушити питання щодо передачі українській стороні ділянки землі в районі траси Одеса — Рені у селі Паланка. “Наша позиція, - виголосив міністр, - є гранично чіткою. І мені здається, всім зрозуміло, це зобов'язання молдовська сторона мала виконати багато років тому, тобто 10-12 років. І будь-які затримки й аргументи нині українською стороною не приймаються”. Міністр додав, що після проведення місцевих виборів у Молдові, Київ наполягатиме на проведенні глибокої дискусії на міжнародному рівні, наприклад, на рівні глав МЗС, для розглядання комплексу питань взаємодії між країнами.

Конкретизуємо слова міністра: згідно з додатковим протоколом до договору між Республікою Молдова та Україною від 18 серпня 1999 року про передачу у власність України деяких об’єктів Новодністровської ГАЕС-2 та частини автомобільної дороги Одеса – Рені в районі Паланки довжиною 7,7 кілометра, а також земельної ділянки, по якому вона проходить. Зауважимо, що юридично згадана ділянка була передана у власність України одночасно зі вступом документа в законну силу 18 листопада 2001 року. Зі свого боку Україна забезпечила Молдові вихід до Чорного моря, віджавши у власність Молдові 400 метрів дунайського берега. Саме там молдовська сторона збудувала порт Джуджулешти, який функціонує на повну потужність. Нині цілком ясно, що ця оборудка є невигідною для України, оскільки завдяки цьому не лише географічно, але й фактично з’явилась нова морська держава, а точніше конкурент для України в сфері транзитних морських перевезень (а такими конкурентами вже були Румунія та Болгарія). Якщо порівняти вигоди молдовської сторони, то її непоступливість у вирішенні питання про крихітну територію біля Паланки виглядає просто анекдотичною.

У згаданому виступі 22 квітня Костянтин Грищенко озвучив дату 5 червня нинішнього року як таку, від якої піде відлік часу, після чого, за словами міністра, перед Кишиневом буде поставлено територіальне питання. Тоді в Молдові це було розцінено мало як не ультиматум. Дивує й те, що міністр Грищенко чомусь відтермінував реакцію української сторони на період після проведення місцевих виборів у Молдові. Наче від того, хто прийде до влади у яких то Вулканештах чи у Бендерах, залежатиме доля мікроскопічного шматка території поблизу Паланки.

Все це нагадує славнозвісні «китайські попередження», кількість яких вимірювалася сотнями. Подібні суворі реляції у вирішенні проблеми, яка стоїть гостро вже понад десяток років, навряд чи щось суттєво змінять. Українська незалежна дипломатія, що загалом не може похвалитися більш-менш переконливими перемогами, ризикує вкотре опинитися в ролі скаржника, якому всі співчувають, але на сльози якого ніхто не реагує..