dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 20 Июля 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Мнения экспертов Олег Гордійчук: ваше бачення причин народних виступів на півдні та сході України, їх характеристика та можливі варіанти зняття ескалації конфлікту

Олег Гордійчук: ваше бачення причин народних виступів на півдні та сході України, їх характеристика та можливі варіанти зняття ескалації конфлікту

Олег Гордійчук: ваше бачення причин народних виступів на півдні та сході України, їх характеристика та можливі варіанти зняття ескалації конфлікту

Ваше бачення причин народних виступів на півдні та сході України, їх характеристика та можливі варіанти зняття ескалації конфлікту

Олег Гордійчук

Письменник, консультант Верховної Ради України

Справді, нині реально не загасити конфлікти, а припинити їхню ескалацію. Слід визнати, що конфлікти, про які йдеться, виникли не на південному сході, а на заході країни. Але нині головне – не звинувачувати одне одного, а усвідомити, що ми всі є громадяни України, коріння якої у Київській Русі. І ми як представники великого руського народу (підкреслюю руського, а не російського), до якого входять білоруси, українці й росіяни, маємо пам’ятати про цю принципову особливість. Тут я одразу хочу уточнити, що наша приналежність до слов’ян є визначальною: адже можна говорити і про поляків, і про чехів, словаків, сербів тощо. Коли Володимир хрестив Русь, був і Київ, і Новгород, і Суздаль…І там княжили київські князі. І тоді наші предки мали спільну історію – про це не можна забувати. Вона була складна, різні частини приєднувались або відокремлювались. Через це не можна сваритись, штучно створювати конфлікти.

Нині наші партнери, як тепер прийнято говорити, −  і з заходу, і з півночі  − надто педалюють на наших розбіжностях, виключаючи тверезу позицію співіснування в широкому сенсі слова. На жаль, вже давно, від самого початку розгорнуті масштабні дії у напрямі загарбання наших земель – причому не завжди територіально, що є ще підступнішою формою. Маю на увазі інформаційні війни різного спрямування і з використанням новітніх технологій, з впливом на психіку людей, з нейрон-лінгвістичним програмуванням тощо. Використовується засіб тривалого, одноманітного впливу за принципом «вода камінь точить». Внаслідок цього людина втрачає здатність осмислювати події. Нині засоби примітивного гіпнозу поступилися витонченим з використанням модерної техніки. Створюється враження спільної думки, яка нібито об’єднує людей, а насправді воно їх обдурює, імітуючи єдність.

Я не випадково наголосив на руськості, бо отой наш південний схід є саме руським. І там теж мають збагнути, що ми всі не  є ворогами, а образ ворога створюють політики у своїх вузько партійних або ідеологічних інтересах. І ми, і росіяни мусимо замислюватися, кому вигідний весь цей штучний розбрат.

Швидко подолати наявну кризу навряд чи вдасться. Перш за все всім слід перестати брехати, варто повертатися на круги своя, хоч при цьому, звісно, будуть втрати – і матеріальні, і духовні. І жодні контр терористичні операції не вирішать проблеми, а її заганятимуть вглиб. Має бути виявлена добра воля з обох боків, хоч з першого погляду це виглядає в нинішній ситуації мало реальним. Втім,  вже є певні верстви людей, які вже не уявляють свого існування без боротьби і протистояння. І в цьому – чи не головна проблема. Деструкція затьмарює звичайний людський розум. Поширення цієї своєрідної бацили навряд чи можна швидко нейтралізувати: вона блискавично проникає у свідомість і є підступнішою за зовнішні засоби. Саме тому представники Майдану готові спрямувати свій гнів і навіть лють на нинішню владу, і спроби підпалювати будинок Верховної Ради – зайвий цьому доказ. Наявний перманентний процес несприйняття влади: вона наче змінюється, а спротив залишається.

Згадаємо минуле. Майдан 2004 року був виключно мирний, але отой неконституційний третій тур президентських виборів заклав певний політичний «пофігізм»: якщо дуже хочеться, то все можна.

Не хочеться бути ретроградом, але велика провина за стрімке загострення конфлікту лягає на ЗМІ – і російські, і українські. Маю на оці цілковиту відсутність напівтонів і нестримне бажання затаврувати ворогів. А чим іншим, ніж недовірою до своїх співвітчизників, можна пояснити цензурування преси і теле- і раідоефіру?! Нехтування біблійною заповіддю про те, що заборонений плід є солодшим, навряд чи дасть хоч якісь позитивні наслідки. Якщо є хоч крихітка надії на переговори, їх слід спробувати відновити, попри образи і кривди. Надто багато нині поставлено на карту, щоб знехтувати хоч найменшою можливістю уникнути катастрофи.

В діях нинішніх політиків Росії, України, Заходу – надто багато хаотичності щодо своїх гарячкуватих рішень, за наслідки яких страждатимуть люди, непричетні до політичних ігор. Тим більше, що зараз дедалі частіше доводиться чути слово «реванш» − найбезвідповідальніше у політичному лексиконі. І тим політикам, які вживають щодо опонентів образливі визначення, варто подивитись у дзеркало.